Доступність посилання

ТОП новини
Війна Росії проти України

Спочатку стріляли у дружину, а потім називали її сестрою. Як тікають від Росії


Сім'я Власенків під час святкування Нового року

Російський військовий дивився на Романа Власенка. Той опустив бічне скло автомобіля, підняв руки і показав: серед пасажирів лише його дружина та двоє дітей. Чи може він їхати далі? Солдат кивнув головою. Але тільки-но Роман рушив, військові зрешетили машину кулями.

Крим.Реалії продовжують розповідати історії кримчан, які з початком анексії Криму переїхали на материк, а після повномасштабного вторгнення Росії в Україну опинилися серед кількох мільйонів українців, які втекли до Європи.

Ранковий дзвінок

Коли 2014 року російські військові без розпізнавальних знаків захопили будівлі Ради міністрів і Верховної Ради Криму, Роман Власенко працював бізнес-тренером та бізнес-консультантом. Володів невеликою тренінговою компанією та магазином іграшок. Разом із дружиною виховував двох дітей.

Поява російських військових змінила звичний перебіг їхнього життя.

– Коли відбулася окупація Криму, ми з дружиною подивилися одне одному у вічі та сказали: ми не зможемо жити в Росії, ми не хочемо. Ми дуже любимо Крим, але звідси їдемо, – згадує він.

З Криму вони переїхали до Києва. Спочатку друзі допомогли їм зняти невеликий будиночок. Через кілька років вони купили свій у Ворзелі: половину дуплексу – будинку, поділеного на дві родини. Своїх грошей на купівлю забракло, довелося зайняти.

Борг повертали чотири роки. І ось одного разу Роман Власенко заїхав до друзів, віддав останню частину зайнятої суми та нарешті вільно зітхнув. Того вечора він уперше відчув, що будинок повністю належить його сім'ї.

Це було 23 лютого 2022 року.

За кілька годин, вранці 24-го, Романа розбудив дзвінком кум зі США. «Ром, прокидайся, – сказав він. – У вас війна почалася».

Перший снаряд

Перші вибухи вони почули того ж дня. Власного підвалу в будинку не було, тому під час тривоги спочатку сім'я ховалася у душовій.

За кілька днів до них зайшов Влад, сусід по дуплексу.

– Він каже, сьогодні бомбять сильніше, ніж зазвичай, давай сховаємося у підвалі у нашого сусіда, Олега. Ми вирушили до сусіда у підвал. Чули удари. Коли це показують по телевізору, відчувається не так. Коли ти сам сидиш у підвалі, ти відчуваєш, як трясеться земля, як кожен удар б'є. Це зовсім інші звукові й тактильні відчуття. Бум-бум, такі прильоти, – згадує Власенко.

Коли стихло і сім'я повернулася додому, то виявила, що снаряд прилетів у задню частину будинку. Вибив вікна, зруйнував веранду. Диван, на якому сам Роман спав попередньої ночі, був весь в уламках. Якби сім'я, як і раніше, ховалася у душовій, не обійшлося б без контузії, упевнений Роман.

Будинок сім'ї Власенків у Ворзелі після обстрілу
Будинок сім'ї Власенків у Ворзелі після обстрілу

Вони вирішили виїжджати вранці третього березня. Зібрали сумки. Бій неподалік будинку розпочався так несподівано, що речі кинули прямо на веранді. Роман згадує, як гриміли вибухи та свистели кулі. Поряд із будинком проїхала російська військова техніка.

– Наступного ранку стало тихо-тихо, взагалі нічого не чути. Техніка пішла. Дружина каже: «Слухай, ми маємо зараз шанс проскочити», – розповідає Власенко.

Вони поклали речі у багажник і виїхали.

Але вони проїхали недовго. Коли машина з Романом, його дружиною та двома дітьми повернула на сусідню вулицю, пролунали постріли. Роман навіть спершу не зрозумів, що по них стріляють – просто побачив, як у лобовому склі з'явилися дірки.

Власенко зупинив машину. З двору, повз який вони проїжджали, вийшов російський солдат з автоматом у руках.

«У нас наказ»

Відстань між ними була така, згадує Роман Власенко, що скажи один щось пошепки – другий почув би. Роман опустив вікно, показав, що вони беззбройні, що у машині дружина і двоє дітей.

Я говорю: діти. Він киває головою. Я питаю: чи можу їхати? Він киває головою. І тільки я рушаю, як вони почали розстрілювати машину

– Я говорю: діти. Він киває головою. Я питаю: чи можу їхати? Він киває головою. І тільки я рушаю, як вони почали розстрілювати машину.

Серед тих, хто стріляв, упевнений Роман, був і цей солдат. Били не лише з автомата, в одного був ручний кулемет.

Дочка знепритомніла – їй пробили легеню. Тяжко, до кістки поранили дружину. Влучило і в самого Романа. Неушкодженим залишився лише молодший син, який встигнув згрупуватися так, як одного разу вчили у відеоролику, який він знайшов у соціальних мережах.

– Я вийшов і почав на них кричати: що ж ви, тварюки, творите?! Може, я не тільки «тварюки» сказав, бо я не дуже підбирав слова на той момент. Я пам'ятаю, що я казав: ви вбили мою доньку, поранили дружину, – розповідає Роман.

Його дружину витягнули з машини. Вона попросила стягнути їй джгутом поранені ноги.

– Але вони не вміли надавати допомогу, нормально не стягнули. Вони просто її поклали на землю. Дочка лежала і хрипіла на задньому сидінні. А вони повторювали те саме: у нас наказ, у нас наказ.

Роман згадує і російського офіцера, що вийшов до них. Випещений, добре одягнений, культурно розмовляє – описує його Власенко. Перед його дружиною військовий вибачився, намагався називати її сестрою. А щодо глави сім'ї здивувався – як же так, що він українець і спілкується російською.

Врятував їх Влад, той самий сусід по дуплексу, який кілька днів тому запропонував їм перед обстрілом спуститися у підвал. Росіяни пообіцяли дати коридор, і Роман зателефонував до сусіда. Той приїхав своєю машиною і забрав поранену сім'ю.

– Ми захоплювалися його вчинком, тому що він не повернувся додому. Адже в нього під опікою залишалися собачки, – згадує Власенко. – Влад кричав матом на солдатів. Він колись служив у Росії. Він казав: Я ж вас, сволоту, на руках виносив, рятував вам життя, а ви приїхали вбивати нас?

«Вони живі»

– Емоції мене іноді наздоганяють, – каже Власенко.

Якщо й наздоганяють, то не зараз. Про пережите він розповідає рівним голосом. Зізнається: раніше почуття ніби заморозилися, мабуть, тому, що кожен день доводилося вирішувати безліч завдань просто для того, щоб вижити.

Спершу його дружину і доньку оперували в Ірпінському військовому шпиталі. Дружина встигла втратити дві третини крові. Роман чекав у коридорі. Вийшов лікар і повідомив: і дружина, і дочка непритомні, у тяжкому стані, але живі.

«Вони житимуть?» – спитав Роман. «Вони живі», – повторив лікар.

Тепер він знає, що небезпека минула. Зараз родина Власенків у Німеччині. Німецькі лікарі обіцяють: після тривалої реабілітації дружина і донька зможуть повернутися до нормального життя.

«Вони житимуть?» – спитав Роман. «Вони живі»

У розумінні німецьких лікарів, звісно.

Роман згадує свого діда-фронтовика, який, якби він був живий, не повірив би в реальність того, що відбувається.

– У нього в голові це навряд чи вмістилося б: ми в Берліні відновлюємося після російських куль. Ну, як це? – вигукує він.

Чоловічу половину сім'ї Власенків прихистила німецька родини. Чим Роман займатиметься до повернення в Україну, ще не знає. Але після перемоги впевнений у тому, що роботи для нього у сфері бізнес-консалтингу буде дуже багато.

Впевнений Власенко ще в одному. У їхньому наступному будинку обов'язково буде підвал.

Доступ до сайту Крим.Реалії заблокований Роскомнаглядом (Роскомнадзором). Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://d3e1m6ew10i0fy.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.
XS
SM
MD
LG