Доступність посилання

ТОП новини

«Волонтери кажуть: «Не кричіть! Чим більше кричите, тим більше їх б'ють». Розповідь батька, який шукає сина в мінському СІЗО


Слідчий ізолятор на вулиці Окрестіна, Мінськ, Білорусь

Житель Мінська В'ячеслав розповів телеканалу «Настоящее время», як силовики витягли ввечері з рейсового автобуса його 20-річного сина Микиту, побили і відвезли в слідчий ізолятор на Окрестіна. Ймовірно, юнака позбавили волі на 15 діб, але в МВС це не підтверджують: ніякої інформації про сина батькові не надають уже кілька днів. Передачі для нього також не приймають.

Усього впродовж останніх днів протестів у Білорусі затримали понад сім тисяч осіб. Багатьох жорстоко побили та тримали в нестерпних умовах. При цьому багато затриманих взагалі не брали участі в протестах, а просто йшли вулицями.

– Ви теж ходили під стіни СІЗО шукати свого сина?

– Звісно, як і всі.

– Скільки вашому синові років, як його звати?

– Його звати Микита, йому рівно 20 років. Він, як завжди, вдень працює, а ввечері сказав, що піде погуляє. Це нормально для молоді, ввечері, як і всі, він гуляє, ми живемо у вільній країні. Він пішов із друзями погуляти. Я йому кажу: «Тільки в жодному разі не вживай алкоголь!». Він каже у відповідь: «Тату, в жодному разі, я розумію ситуацію, навіть пивка не питиму, нічого».

Вони гуляли з друзями, я іноді дзвонив, контролював ситуацію телефоном. Ми живемо в районі Уруччя. І ось під час одного дзвінка він говорить: «Тату, ми розходимося, «менти» біжать, ОМОН. По ходу треба звалювати». Я йому кажу: «Біжи, чеши, ноги в руки».

Потім я перетелефонував, він говорить: «Тату, все нормально. Я сів в автобус, скоро приїду додому, все нормально». Він їхав у пасажирському автобусі, маршрут №99. Через кілька хвилин мене щось смикнуло, я йому набираю. А він каже: «Тату, нас забрали з автобуса, не можу говорити». Дві години телефон ще працював, я йому СМС надсилав, потім – зник.

Я його шукав всюди увесь день, як міг. Телефонував у міліцію – марно. Це не міліція, одна назва. Ніхто нічого не каже! Він просто зник, ніякої інформації.

Я зібрав речі, сухий пайок. А зранку додому до мене приходить його друг, з яким вони були разом. Він підтвердив, що хлопців просто витягли з автобуса біля станції метро «Уруччя».

Їх привезли в ізолятор на вулиці Окрестіна. Поставили на пів години обличчям вниз на три точки опори: на лоб і коліна. Потім поклали на живіт. Потім знову пів години на коліна і на лоб: я дивлюся на цього пацана, а у нього синяк на голові.

Друга Микити випустили сьогодні (13 серпня) рано вранці, а самому Микиті вчора присудили 15 діб арешту.

– Ви розумієте, де він зараз?

– Ймовірно, теж на Окрестіна. Я там був, зустрів купу знайомих. Ніякої інформації немає, ніякі передачі не передають. Друг розповів, що в ізоляторі холоднеча, спати неможливо. Вони спочатку довго були на вулиці, а Микита був у шортах, я йому теплі речі намагаюся передати. Друг каже, що там холодно було, і вони зігрівалися тим, що стояли щільно один до одного.

До ізолятора на Окрестіна ні підійти, ні зайти. А волонтери, які там працюють, кажуть родичам: «Не кричіть! Чим більше ви кричите, тим більше їх там б'ють».

Друг розповідає, що коли їх вели коридором, всюди, за кожним кутом – звуки ударів, крики, рев і кров. Просто каже: жах, справжнісінька м'ясорубка.

– Микита брав участь у протестах?

– Ні, він не брав. Вони сиділи у друга, грали в приставку. А потім вийшли прогулятися. Друг його завжди проводжає до автобуса. Вони вийшли, побачили скупчення людей і вирішили подивитися, що там. А коли побачили роботів, що на них біжать, залізних людей без мізків, вони почали, звісно, тікати. Це рефлекс людини, я б теж так зробив.

– Що ви зараз відчуваєте?

– Безодня. Влада темряви та темрява влади. Більше нічого.

– Ви на цих виборах за кого голосували?

– За Тихановську.

– А на минулих?

– У минулих я не брав участі. Востаннє голосував на початку 2000-х, навіть наприкінці 1990-х. Ми ще тоді всі молоді були, всім було трохи за двадцять. Я вже не пам'ятаю, за кого ми проголосували, але не за Лукашенка. Але хоча за цього кандидата ми тоді всі проголосували, на нашій ділянці за нього був нуль голосів! Відтоді я на вибори не ходив.

Але цього разу пішов. Тому що треба! Я можу без роботи залишитися, тому що у нас віджимають бізнес. У нас відбувається повна протизаконність міжнародному праву. І не одна моя фірма страждає, страждають багато, я з багатьма розмовляв. Все віджимається.

– Що ви далі робитимете?

– Перш за все я хочу, щоб моя дитина на волю вийшла без наслідків. А далі – зондую ґрунт. Хочу поїхати в Європу. І вивезти всіх. Тут життя немає. У нас немає того, що повинно бути. У нас мирні люди бояться ходити вулицями!

Вчора ввечері, коли я ходив, шукав дитину, свідків того, як його затримували, ми були шоковані. Вулиці порожні, діти не грають, дітей заганяють додому з криками «Діти, додому, а то міліція йде!».

Оригінал – на сайті телеканалу «Настоящее время», створеного Радіо Свобода з участю «Голосу Америки»

XS
SM
MD
LG