Доступність посилання

ТОП новини

Потрібно міняти серце і свідомість кримчан – журналіст Сакен Аймурзаєв


Сакен Аймурзаєв

Гість вечірньої програми Радіо Крим.Реалії – російський журналіст, колишній спеціальний кореспондент російського інформаційного видання «Эхо Москвы» в Києві, колишній продюсер програми «Час с Тимуром Олевским» Сакен Аймурзаєв. Ведуча Катерина Некреча розмовляє з журналістом про зв'язки з півостровом, про ймовірність великої війни через Крим і перспективи його деокупації.

– Коли ви познайомилися з Кримом?

Про трагедію кримськотатарського народу я знав із дитинства

– Досить пізно. У мене взагалі сім'я з Казахстану, я сам казах за національністю, хоча ім'я схоже на кримськотатарське. Ми знали про кримських татар ще тоді, коли їх вислали. Місто мого дідуся Кизилорда розташоване недалеко від Байконура, і одна наша родичка працювала на залізниці в той час, коли їхали ешелони з кримськими татарами. Це підтверджені дані, є спогади людей, і мені розповідали про те, як люди в скотних вагонах стояли на запасній колії, їм забороняли виходити. Казахи їх розуміли, слухали, що кричать із вагонів, намагалися спілкуватися, але допомогти їм було неможливо. Про трагедію кримськотатарського народу я знав із дитинства. А батько мій їздив до Криму, в «Артек» – він був зразковим піонером тоді.

– А як щодо ваших поїздок?

Перші спогади – Севастополь, мис Фіолент. Це місце я назавжди запам'ятав, воно мені сниться

– У справах я до Криму ніколи не їздив, тільки одного разу це були переговори Володимира Путіна і Віктора Януковича в Лівадії. Це останній раз, коли два президенти були в Криму до анексії. Всі інші рази я в Криму відпочивав. Перші спогади – Севастополь, мис Фіолент. Це місце я назавжди запам'ятав, воно мені сниться. Напевно, тут я навіть хотів би бути похованим. Я бачив і гори, і степовий Крим, і Південне узбережжя Криму, і захід, і схід, але мис Фіолент на все життя став для мене найдорожчим місцем на півострові.

– Було щось, що вже тоді здавалося дивним у Криму в світлі подальших подій?

– Мене завжди бентежила велика кількість російських топонімів – те, чого в Росії я не зустрічав. Наприклад, «Русский магазин». З чого він русский? У Севастополі російський прапор можна було зустріти, «Будинок Москви», тобто якісь знаки серйозної присутності Росії. Але при цьому всі спогади, пов'язані з Чорноморським флотом, ці веселі піддаті морячки, які у вихідний день каталися з міста в місто і не платили в маршрутках. Я бачив, що є російські військові, але не було відчуття, що від них іде якась загроза, що цей тумблер включать.

Мене вразило, що кримських татар немає на узбережжі, що складно знайти гарне кафе з їхньою кухнею. Ще мене вразила велика кількість чиновницьких будинків, дач, вілл у найкращих частинах Південного узбережжя. Було відчуття, що єдина турбота українських чиновників у Криму – відпочинок і приємне проведення часу. Дороги робилися рівно так, щоб із аеропорту приїхати на дачу. Це недбале ставлення до Криму відчувалося.

– Ви хочете сказати, що це в якійсь мірі підвело півострів до анексії?

– Я не хочу говорити, що українські депутати зробили анексію – звичайно, ні. Але те, що про Крим думали тільки в плані відпустки – це факт. А ось інші думали зовсім не про відпочинок. У мене відчуття, що кримська історія дуже надовго – я маю на увазі, не в тому статусі, як зараз, що приєднала Росія Крим і тримає – це буде розвиватися. Тут, звичайно, дуже багато залежить від того, що відбуватиметься в Росії і в Україні в тому числі. Заднім розумом усі сильні, зараз політики говорять: «Ой, яка це перлина» – ну, хлопці, ви так цю перлину використовували. І особливо перлину кримськотатарської національного свідомості, яка могло захистити свою землю. Треба робити висновки з того, що сталося. Українські політики зараз або циніки, або пафосні люди, які кажуть: «Скажи «Крим – це Україна» п'ять тисяч разів, і він стане українським». Не стане. Нам треба думати, що з цим робити.

– Проросійські кримчани і не тільки люблять повторювати, що якби не Росія, в Крим прийшов би НАТО. Можна ставитися до таких ідей серйозно?

Це якесь зовсім примітивне сприйняття цієї землі як точки, де можна свою ракету поставити і всім цією ракетою погрожувати

– Я там не бачив, звичайно, ніяких НАТОвців, а спостерігав цілком собі нехлюйство російських і українських солдатів, які, по-моєму, непогано жили. Я не знаю про плани США захопити Крим і не думаю, що такі плани були. Крим стратегічно найважливіша точка в першу чергу через флот – і все. Хай би американці думали, що вся цінність півострова – флот і велика здравниця, але коли російські люди, які теж якось історично пов'язані з цією землею, починають говорити про флот і про те, щоб там американці не стояли, – це дуже дивно. Це якесь зовсім примітивне сприйняття цієї землі як точки, де можна свою ракету поставити і всім цією ракетою погрожувати. Не дай бог це доведе до чогось страшнішого за те, що вже зараз відбувається.

Сакен Аймурзаєв (л) на прес-конференції у зв'язку з офіційним запуском телеканалу & laquo; Настоящее Время & raquo;. Київ, лютий 2017 року
Сакен Аймурзаєв (л) на прес-конференції у зв'язку з офіційним запуском телеканалу & laquo; Настоящее Время & raquo;. Київ, лютий 2017 року

– Проте багато експертів вважають, що загроза великої війни зберігається.

Гібридна війна вже йде, абсолютно нова – на сторінках соцмереж, на екрані телефону, в ваших головах

– У чистому вигляді такої війни, як Перша світова і Друга світова, вже не буде. Світ змінився, цифровий світ з'явився. Тепер для того щоб вести війну, треба не вбивати людей, а впливати на них у першу чергу, вносити смуту. Одного комп'ютера і розумної людини вистачить для цього. Гібридна війна вже йде, абсолютно нова – на сторінках соцмереж, на екрані телефону, в ваших головах. Це може тривати скільки завгодно, не один рік. Тільки видихаєте після 2014 року з «Боїнгом», Донбасом, Кримом – і раз, керченський інцидент, який може призвести до дійсно широкомасштабної військової операції. А потім дивишся: а їм і так усім непогано – всім, хто займається міжнародною політикою. Можна один із одним сваритися, тиснути, вирішувати свої внутрішні проблеми, підвищувати риторику ненависті один до одного. Тих 24 моряків, які сидять у російській в'язниці, теж можна використовувати. Люди постійно перебувають у стресі в очікуванні того, що завтра вже полетять винищувачі, бомбардувальники, а вони не полетять. Досить того, що ви їх будете чекати скільки завгодно. Поки не видно кінця і краю.

– І все ж, деоккупація Криму – якою вона може бути?

– Материкова Україна повинна стати ідеалом, плюс три покоління, і Крим повернеться.

– Заради справедливості потрібно згадати, що вже десятки тисяч кримчан за офіційною статистикою оформили собі українські закордонні паспорти і можуть користуватися безвізовим режимом із Європою. Але яким чином подібні поліпшення зрештою повернуть Крим?

Я не бачу ніякого іншого виходу, крім як міняти серце і свідомість кримчан, тому що сил відняти з рук Росії півострів в України немає

– Змінюватиметься свідомість у людей: вони будуть бачити, що тут добре, а тут погано. Хлопець, який закінчив школу в Джанкої, захоче поїхати до Київського університету, а не в Ростовського. Все вже сталося, і далі треба думати про те, як повернути свідомість людей, а не тільки території. Ми ж бачимо, що ось як із територіями можна. Якщо люди побачать, що вчитися краще в Україні, жити краще в Україні, і взагалі бути українцем круто, – я думаю, це перший крок у правильному напрямку. Не думаю, що військова деоккупація можлива.

– Хтось каже, що потрібно почекати зміни влади в Росії.

– Позицією про те, що ось повинен спочатку Путін померти, виправдовується бездіяльність. Росія – це не Путін, тут давно склалася ментальність імперської країни, яка за Крим схопилася обома руками і триматиме цю землю з останніх сил. Я не бачу ніякого іншого виходу, крім як міняти серце і свідомість кримчан, тому що сил відняти з рук Росії півострів в України немає.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

XS
SM
MD
LG