Спеціально для Крим.Реалії
Під час свого візиту до української столиці новий президент Республіки Молдова Мая Санду визначила Україну як стратегічного партнера своєї країни. Саме це бачення і зумовило атмосферу візиту і домовленості про економічне співробітництво, і згоду глав обох країн про створення ради при президентах, покликаної обговорювати питання подальшого розвитку відносин України та Молдови. І це виглядає логічно: сусідні країни з протяжним кордоном, з прагненням до європейської інтеграції, з невирішеними проблемами відновлення територіальної цілісності. Як же президентам України і Молдови не знаходити спільну мову?
Але давайте згадаємо про те, що попередник Маї Санду Ігор Додон, який досі залишається впливовою політичною фігурою в країні та очолює проросійську партію соціалістів, взагалі жодного разу за весь час свого перебування на посаді президента Республіки Молдова не був у Києві і не зустрічався з жодним з українських президентів, які працювали під час його каденції – ні з Петром Порошенком, ні з Володимиром Зеленським. І якби Додон залишався молдавським президентом, якби він, а не Санду, переміг на нещодавніх виборах глави держави, то, думаю, не було б ні цього візиту, ні таких важливих для обох країн домовленостей.
Ігор Додон керувався, ймовірно, не державними інтересами країни, президентом якої був, а інтересами Володимира Путіна, з яким пов'язував своє політичне майбутнє
А в чому ж справа? А справа, впевнений, – у Кримові. Вірніше, в небажанні колишнього президента Молдови визнати територіальну цілісність сусідньої країни. Вперше заяву про російський Крим Додон зробив ще під час попередньої передвиборчої кампанії, в полеміці з одним із конкурентів, який наполягав на українському статусі анексованого півострова. Але і ставши президентом Молдови, Додон своєї думки не змінив, хоча в Києві йому дали чітко зрозуміти: спочатку Крим, а вже потім візити і домовленості.
Так Ігор Додон на кілька років заморозив українсько-молдавські відносини. Звичайно, певний розвиток був, просто співрозмовниками українського керівництва були голови урядів, та ж Мая Санду вперше відвідувала Київ саме на цій посаді. І все ж таки зрозуміло, що саме відсутність діалогу на рівні президентів – це свідома заморозка цілої низки принципових домовленостей.
Але Ігор Додон, схоже, свідомо йшов на цю заморозку. Йшов, тому що керувався, ймовірно, не державними інтересами країни, президентом якої був, а інтересами Володимира Путіна, з яким пов'язував своє політичне майбутнє. Тому що, думаю, хотів їздити з візитами не до Києва, не до Брюсселя, не в Бухареста – а до Москви. І частіше. І, до речі, після відставки теж до Москви і вирушив – у супроводі «свого» спікера парламенту. Тому що в Москві оцінили цю відданість колишнього молдавського президента російським, а не молдавським інтересам. Відданість, дивуюся, просто алогічну: ну як президент країни, частина території якої – так звана Придністровська Молдавська Республіка – є фактичним російським протекторатом і регулярно проводить «референдуми» про приєднання до Росії, може говорити про «російський» Крим? Ну як?
І саме тому повернення відносин України та Республіки Молдова в простір національних інтересів і логіки – це, впевнений, вже успіх.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
