Доступність посилання

ТОП новини

Ветеран Сергій Вікарчук про Крим, війну та мистецький проект Project W


Сергій Вікарчук «Євпаторійський» – переселенець з Криму, учасник бойових дій на сході України

Театральним відкриттям цього року в Україні фахівці вважають появу трупи ветеранів АТО і волонтерів – учасників мистецького проекту Project W. Учорашні воїни і ті, хто їх підтримував у тилу відразу «замахнулись на Шекспіра»: у Києві та Івано-Франківську зіграли виставу за мотивами п’єси «Дванадцята ніч». Одну з головних ролей – Орсіно, герцога Іллірійського – зіграв ветеран бойових дій на сході Сергій Вікарчук із позивним «Євпаторія». Радіо Свобода записало розмову із ветераном:

– Участь у проекті – це нова сфера, в якій я випробовую свої сили, і це тим більш важливо, що поруч люди, з якими ми прекрасно порозумілися. Адже дехто з нашої трупи воював, дехто був і є волонтером, та й англійську мову ми всі як першокласники вчили – разом, командою.

Ветеран АТО Сергій Вікарчук (попереду) під час участі у проекті Project W
Ветеран АТО Сергій Вікарчук (попереду) під час участі у проекті Project W

– Чому такий позивний, чи то вже театральний псевдонім – «Євпаторійський», «Євпаторія»?

– Мій позивний – «Євпаторія», на афіші вистави я значусь як Сергій Вікарчук-«Євпаторійський», бо родом я з цього прекрасного міста. Я жив у Криму, в Євпаторійській міськраді курував туристичний напрямок і трохи громадською діяльністю займався. Наприклад, мені вдавалось у рідному місті проводити Парад вишиванок.

– Але потім прийшли «ввічливі зелені чоловічки»…

– В яких ми зразу розпізнали російських військових. З анексією я не погодився зразу, хоча міг би, в принципі, далі спокійно жити і працювати у Криму.

Мені, як і іншим місцевим чиновникам, поставили вимогу: відмовитись від громадянства України й оформити паспорт громадянина Російської Федерації

Але мені, як і іншим місцевим чиновникам, поставили вимогу: відмовитись від громадянства України й оформити паспорт громадянина Російської Федерації. Це і вирішило справу – буквально упродовж дня ми з дружиною зібрали необхідні документи, склали у валізу найбільш необхідні речі для себе і двох наших маленьких дітей. Я ще перевірив, чи нормально працює донькин інгалятор, бо вона сильно хворіла. І все, ми поїхали на «материкову Україну», як тоді казали.

– Вам було куди чи до кого їхати?

Жили спершу у Києві у хостелі на вулиці Саксаганського

– Ні. Ми просто взяли, знялися з місця і поїхали у невідомість. Жили спершу у Києві у хостелі на вулиці Саксаганського. Я розумів, що кримському чиновнику з паспортом, де написано, коли і де він виданий, шанси влаштуватись на нормальну роботу дорівнюють нулю.

Знайомий, який займався туризмом та на підтримку якого я сподівався, сказав: «Старий, ти ж бачиш, які складні часи, не до туризму». Тож я приходив на Центральний поштамт, гортав газети з оголошеннями про працевлаштування і шукав роботу, розсилав своє резюме по всій Україні. Але часи і справді були складні: анексувавши Крим, росіяни взялись за Донбас.

Родина Вікарчуків. Весна 2015 р.
Родина Вікарчуків. Весна 2015 р.

Ми потроху витрачали той невеликий запас грошей, який мали. Аж одного дня я згадав про свого знайомого, українця з Ялти, Андрія Клименка (експерт неурядового аналітичного центру «Майдан закордонних справ» – Радіо Свобода), і він мені допоміг: сказав, до кого звернутись, і у результаті отримав роботу на Першому національному телеканалі (Перший UA). Але на душі було неспокійно, хотілось побачити і зрозуміти так звану «правду війни».

– Коли та як ви стали бійцем Збройних сил України?

– Я був офіційно мобілізованим, але з власного бажання. Перед тим я щодня розмовляв на тему моєї потенційної участі у воєнних діях із дружиною: я один працював, а вона з дітьми сиділа. Аж одного вечора до нас завітав дільничний і повідомив, що я маю з’явитись до військкомату. Я аж зрадів і почав пояснювати дружині, що вже не можу сидіти і спокійно працювати, розуміючи, що на сході точиться справжня війна.

Мене на позицію разом із моїм другом відправили, були у нас там нічні чергування, обстріли, ще ми налагоджували оперативний зв’язок

І я потрапив до лав 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади, у 21-й батальйон «Сармат». Був старшим солдатом і робив усе, що командири наказували: спершу мене відправили вчитись на зв’язківця, мовляв, «ти ж з телебачення». От я і вивчився на зв’язківця, хоч боявся, що справжню війну не побачу, бо десь при штабі сидітиму. Спершу так і вийшло, але пізніше я і на передову вибрався: трохи командира обдурив, сказавши, що вмію вантажівку водити. І мене на позицію разом із моїм другом відправили, були у нас там нічні чергування, обстріли, ще ми налагоджували оперативний зв’язок. Тому я справді побачив війну зсередини.

– Чим ви зайнялись, повернувшись додому?

– Так сталося, що зустрів свого давнього друга Ігоря Захаренка і працював у його туристичній фірмі на хорватському напрямку. А з часом вирішив попрацювати на себе, при чому обрав туризм у «водному світі» – мандрівки на яхтах. Коли цієї весни потрапив на один із грецьких островів, отримав неймовірні відчуття від краси природи, від яскравих її фарб, від чистого привітного моря. Це була для мене природна терапія, що її позитивні результати я «закріпив» терапією театральною.

Сергій Вікарчук, ветеран війни на Донбасі, учасник проекту Project W
Сергій Вікарчук, ветеран війни на Донбасі, учасник проекту Project W

Для дітей наших загиблих побратимів, для ветеранів бойових дій і волонтерів я планую організувати безкоштовний відпочинок на яхті, наприклад, прогулянку вздовж Києва Дніпром. Це для мене важливо.

XS
SM
MD
LG