Доступність посилання

ТОП новини

«Росія залишить Крим ще за мого життя»: Сергій Притула про зв'язки з Кримом, дніпровську воду та деокупацію півострова


Сергій Притула
Сергій Притула

Що пов'язує Сергія Притулу з Кримом? Як в умовах анексії, на його думку, Україна може боротися за кримчан? Чи дав би він до Криму воду та чи вів би переговори з президентом Володимиром Путіним про долю півострова? У студії Радіо Крим.Реалії на ці та інші запитання ведучої Олени Ремовської відповідає український шоумен, волонтер, блогер і колишній кандидат у мери Києва Сергій Притула.​

‒ Сергію, так що ж саме вас, уродженця Тернополя, пов'язує з Кримом?​

Відверто кажучи, мені дуже не вистачає Криму, просто фізично. Він вміє в себе закохати

‒ Це дуже тривалий зв'язок, він тягнеться з 1997 року. У мене на потоці в Тернопільській академії народного господарства, в Інституті фінансів, де я навчався, було досить велике представництво студентів і студенток з Криму. У результаті осіб 15 друзів-кримчан у мене було ще в студентські роки. Уже після інституту, як і мільйони інших українців, я їздив до Криму з туристичною метою: я відкрив для себе мис Фіолент й інші місця. Потім вже їздив на роботу: у 2011 році разом зі знімальною групою «Нового каналу» я в Орлівці півтора місяці поспіль знімав одне телевізійне шоу. Потім уже підріс син, ми стали йому показувати Крим. Взагалі, я спочатку відкривав для себе, як і більшість, скажімо так, попсовий Крим, але потім познайомився з тодішнім міністром туризму і курортів Криму Олександром Лієвим. Він показав мені півострів з інших сторін, і я вперше поїхав на скелі з альпіністами. Відверто кажучи, мені дуже не вистачає Криму, просто фізично. Він вміє в себе закохати.

– Коли ви в останній раз їздили в Крим?​

‒ Якщо не помиляюся, у серпні 2013 року, а вже у 2014-му, як ви розумієте, заїжджати було вкрай ризиковано. Останні мої візити найближче до Криму ‒ це позиції прикордонних військ на «Чонгарі». Ще минулого літа я був на Арабатській стрілці й дивився у бік Криму.

‒ Чи залишилося у вас майно на півострові?

‒ Ні, у мене майна там немає.

‒ Після 2014 роки не було у вас бажання поїхати в Крим, подивитися своїми очима, що там відбувається? Я маю на увазі, ще до початку вашої активної політичної діяльності, коли ви були, скажімо так, швидше людиною з телевізора...

В один прекрасний день мені з Донецька передали полум'яний привіт, що я в якихось розстрільних списках

‒ Річ у тім, що у мене непогано розвинені інстинкти самозбереження, і бажання опинитися у підвалі ФСБ у мене відверто не виникало. З початку Революції Гідності на Майдані я активно до неї долучився, і як тільки почалися певні процеси в Криму ‒ вже й анексія ‒ і події на сході України, тобто військове вторгнення Російської Федерації, у мене була досить чітка та зрозуміла позиція людини, яка щільно зайнялася волонтерською діяльністю в підтримку українських військових. Зрештою, в один прекрасний день мені з Донецька передали полум'яний привіт, що я в якихось розстрільних списках і так далі. Тому я вирішив долю зайвий раз не спокушати. Все, що я міг робити зі свого боку для підтримання зв'язку з окупованими територіями, я робив. Я переконаний, що Україна має в обов'язковому порядку максимально зберігати гуманітарні мости з півостровом, з людьми, і всіляко заохочувати їх більше часу проводити на материку для того, щоб вони могли особисто ознайомитися зі станом справ в Україні. І, звичайно, ми маємо боротися за молодь, за дітей, тому що вже до школи пішло перше покоління тих, хто народився в окупації. Ми розуміємо, як працює потужна російська пропагандистська машина: за цих дітей потрібно боротися.

‒ А ось до 2014 року ви відчували, що в Криму є певна активна проросійська більшість, яка нібито, за версією Кремля, проголосувала за приєднання до Росії у 2014 році?

Відверто кажучи, це провина всіх без винятку керівників української держави. Вони не вели правильної гуманітарної, освітньої, економічної політики в Криму, як мали

‒ Я не скажу, що це була активна проросійська більшість, але певна організована злочинна група людей, фанатично відданих ідеї «русского міра», звичайно, час від часу виникала на горизонті. Це не мало системного характеру, хоча побутові конфлікти навколо мовного питання іноді траплялися. Це було живильне середовище, в яке потім розсипали пропагандистські зерна, і вони проросли. Відверто кажучи, це провина всіх без винятку керівників української держави. Вони не вели правильної гуманітарної, освітньої, економічної політики в Криму, як мали. Замість цього Росія вливала в Крим величезні кошти: чого варта хоча б активність пана Лужкова, який не приховував імперських амбіцій і відкривав і культурні центри, і філії московських вишів, і будував житло для відставних офіцерів Чорноморського флоту. Вони просто кількісно наповнювали півострів.

‒ Чи вважаєте ви, що у 2014 році керівництво України могло щось зробити, щоб уникнути захоплення Криму Росією?

‒ Напевно, у тій ситуації досить глибоко можуть розібратися дійсно ті, хто очолював силові відомства країни в той час, хто мав певну повноту влади під час відсутності президента та уряду в країні. Мені важко зараз міркувати про те, що можна було зробити, а що не можна було зробити. Звісно, я спілкувався з великою кількістю офіцерів, морпіхів, і не тільки з тими, які потім пішли з Криму. Вони говорили, що вони були готові чинити збройний спротив, але не було наказу. Які були б наслідки, якби цей наказ був відданий, ми не можемо собі зараз уявити.

‒ Чому ви вирішили раз на місяць випускати на своєму ютуб-каналі блог саме про Крим?

Про Крим потрібно говорити, потрібно висвітлювати, що відбувається на півострові, щоб українці розуміли, що робить там окупаційна влада

‒ Тому що він за останні роки вибув із пріоритетних напрямків дискусій в українському суспільстві та політикумі. Однак замовчування проблеми не вирішує її. Про Крим потрібно говорити, потрібно висвітлювати, що відбувається на півострові, щоб українці розуміли, що робить там окупаційна влада. Мені дуже хотілося б, щоб тема Криму не зникала з інформаційних потоків. Мій канал має під 300 тисяч підписників, і я не бачу причин, чому я не можу говорити про Крим. Кожен день у нас обговорюють питання війни на Донбасі, але ж почалося все з Криму. Якщо українське суспільство не буде монолітним в питанні шляхів його повернення, у питанні максимальної підтримки кримчан, то це питання і не буде вирішуватися. Я з великим трепетом чекаю першого саміту «Кримської платформи». Сам факт її появи це вже дуже добре.

‒ Зараз в Криму загострилася водна проблема: за інформацією російської влади, запасів у водосховищах вистачить на вісім місяців. Нещодавно колишній прем'єр Криму, а нині радник голови Офісу президента Сергій Куніцин сказав, якщо президент Росії Володимир Путін офіційно попросить керівництво України продавати воду в Крим, то Київ міг би розглянути такий варіант. При цьому Куніцин підкреслив, що це його особиста думка, а офіційна позиція української держави свідчить, що Північно-Кримським каналом воду пустять тільки після деокупації. Що ви думаєте про ці заяви?

Це насправді вирішується дуже просто: Росія забирається з Криму, і після цього в Крим іде вода

‒ Мені дуже подобається, коли люди з Офісу президента та інших структур говорять щось таке, що на голову не налазить, а потім кажуть, що це була їх особиста думка. Зі своїми особистими думками ви можете сидіти на кухні й пити п'ятдесят грамів зі своїм кумом, а якщо ви радник президента, то фактично вашими устами говорить президент, і ваші заяви розглядаються крізь цю призму. Таким чином та чи інша інформація закидається в українське суспільство для перетравлення, а потім соціологія заміряє реакцію на подібні заяви. «Нехай Путін нас просить, ми будемо в виграшному становищі», ‒ ні, це не так. Це просто вигідна для Кремля ситуація: хоча б почати обговорення, а там, дивись, і воду дадуть. Нам це подається ніби якась потенційна перемога. Але ж за всіма міжнародними конвенціями утримання людей на окупованих територіях лежить на плечах окупанта. Питання: «Ми хочемо повернути Крим чи пустелю?» ‒ потрібно адресувати російській владі. Що, на Україну зараз перекласти відповідальність за ці проблеми? Ні, це насправді вирішується дуже просто: Росія забирається з Криму, і після цього в Крим іде вода.

‒ Як ви оцінюєте ризики повномасштабного військового наступу Росії заради заволодіння Північно-Кримським каналом? Останнім часом її активно обговорювали у зв'язку з навчаннями російських військ біля українських кордонів і в самому Криму.

Я досить скептично оцінюю можливість повномасштабного вторгнення, але збільшення кількості військових провокацій та активізацію боїв на Східному фронті я не виключаю

‒ Мені здається, це неактуально. Для населення в Криму води все-таки вистачає, а будь-яка спроба широкомасштабного військового вторгнення Росії обернеться для неї та її керівництва фатальними наслідками. Не порівнюйте українську армію стану на 2014 рік і стан на 2021-2022 роки. Я регулярно буваю в підрозділах збройних сил, на передньому краї оборони. Я навіть не можу уявити, якою кров'ю вмиється російська армія, як тільки ступить ще хоч на крок далі на українську землю. Цинкові труни підуть від Суздаля до Владивостока, і в росіян виникне дуже багато запитань до свого керівництва. До того ж в останній заяві Європарламенту йдеться про санкції, які будуть введені щодо Росії в такому випадку: це і від'єднання від платіжних систем, і припинення закупівлі газу та нафти. У Російській Федерації це спричинить економічний колапс, тому якщо там залишилися якісь мізки, то вони теж мають попрацювати над інстинктом самозбереження. Тому я досить скептично оцінюю можливість повномасштабного вторгнення, але збільшення кількості військових провокацій та активізацію боїв на Східному фронті я не виключаю.

‒ Як думаєте, чи відбудеться зустріч між президентами України та Росії Володимиром Зеленським та Володимиром Путіним? Ви б вели діалог з російським президентом, якби були президентом України?

Ми маємо справу з одним з найбільших хижаків сучасності. Особисто я б вважав за краще, щоб подібні зустрічі з Путіним відбувалися все-таки за посередництва інших сильних гравців

‒ Я розумію щире бажання Володимира Зеленського зустрітися з Володимиром Путіним, тому що Зеленський обіцяв, що тільки він може припинити війну на Донбасі. Природно, він буде шукати будь-які можливості контактувати з президентом країни-агресора. Інша справа, що я відверто не вірю в ефективність цих переговорів сам на сам. Ми маємо справу з одним з найбільших хижаків сучасності на планеті Земля. Особисто я б вважав за краще, щоб подібні зустрічі з Путіним відбувалися все-таки за посередництва інших сильних гравців. Адже він не сприймає серйозно нашого президента, але сприймає серйозно інших світових лідерів, з якими готовий спілкуватися зрозумілою мовою. Я не пам'ятаю жодного випадку двосторонніх переговорів України та Російської Федерації, з яких за 30 років незалежності наша країна вийшла б з позитивним результатом.

‒ Чи вважаєте ви, що Крим буде деокупований, враховуючи, наскільки популярне його так зване приєднання до Росії та небажання Москви навіть обговорювати кримське питання?

‒ Росіяни вже неодноразово залишали Крим, і щось мені здається, що на моїй пам'яті, при моєму житті я буду спостерігати за цим процесом ще раз. Звичайно, з завданням повернення Криму до України ми самостійно не впораємося, але українці мають прислів'я: натовпом і батька легше бити. Якщо йдеться про Путіна, я думаю, багатьом світовим гравцям цей процес може принести задоволення.

‒ Що ви б хотіли сказати самим кримчанам?

‒ Я хочу подякувати всім тим кримчан, які залишаються в душі і в серці відданими Україні. Я знаю, що вам не солодко ‒ я не можу поставити себе на ваше місце й уявити наскільки ‒ але можу висловити слова підтримки і попросити вас частіше бувати на материку для того, щоб освіжати голову від тих інформаційних потоків, якими вас оточує російська пропаганда. Все буде Україна. Україна обов'язково повернеться на півострів. Чекайте і не будьте розчаровані.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

Водопостачання Криму

Україна забезпечувала до 85% потреб Криму в прісній воді через Північно-Кримський канал, що з'єднує головне русло Дніпра з півостровом. Після анексії Криму Росією в 2014 році поставки води на півострів припинили.

Запаси води в Криму поповнюють з водосховищ природного стоку і підземних джерел. За заявами екологів, регулярне використання води з підземних джерел призвело до засолення ґрунту на півострові.

У 2020 році ситуація з водопостачанням в Криму стала критичною. Невелика кількість опадів і малосніжна зима призвели до посухи, стверджують кримські вчені.

З кінця серпня графіки подачі води були запроваджені в Сімферополі, а також у Сімферопольському і Бахчисарайському районах. Пізніше це торкнулося Білогірська і Білогірського району та частково Алушти.

Підконтрольний Кремлю глава Криму Сергій Аксенов не виключив, що Росія може визнати надзвичайною ситуацію з водопостачанням Криму. Він також стверджував, що 2020 рік став найбільш посушливим за 150 років спостережень.

Влада Росії виділила мільярди рублів на будівництво нових водогонів, водозаборів і на буріння свердловин.

Моніторингова місія ООН в Україні наполягає, що, згідно з міжнародним правом, Росія несе повну відповідальність за забезпечення населення Криму водою.

Офіційний Київ стверджує, що постачання води на півострів через Північно-Кримський канал відновиться тільки після деокупації Криму.

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

  • 16x9 Image

    Олена Ремовська

    Ведуча програм Радіо Крим.Реалії з 2018 року. До цього – кореспондент, редактор і ведуча на Радіо Свобода. Зокрема, брала участь у запуску проекту Радіо Донбасс.Реалії. Автор книги «Говорить Радіо Свобода: iсторія української редакції» (2014). Закінчила Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

XS
SM
MD
LG