В Італії справу звільненого солдата Марківа розгляне Верховний касаційний суд

Рим – Довгоочікуване звільнення з міланської в’язниці 31-річного гвардійця Віталія Марківа та його повернення на батьківщину минулого листопада не стало завершенням гучної справи. Розвиток подій в Італії свідчить, що міжнародна судова сага, яка почалася у Павії, продовжилася у Мілані, тепер помандрує до Рима. Згодом вона може потрапити і до французького Страсбурга, тобто у Європейський суд з прав людини. Шлях встановлення повної правди у цій історії ще доволі довгий, переконані сторони процесу. Радіо Свобода підсумовує завершені судові етапи та аналізує перспективи наступних.

Генеральна прокуратура Мілана знову йде у наступ. Головний обвинувачувач на стадії апеляції подав минулого місяця касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду присяжних Мілана від 3 листопада 2020 року. Тоді старший сержант Національної гвардії Віталій Марків, засуджений у Павії до 24 років позбавлення волі, був звільнений через відсутність складу злочину. Військового визнали непричетним до групового убивства іноземних журналістів біля окупованого російськими гібридними силами Слов’янська 24 травня 2014 року і до замаху на життя фотографа Вільяма Ругелона, який перебував там із колегами.

Але апеляційна постанова повністю підтвердила висновок першої інстанції від 12 липня 2019 року про відповідальність українського війська у смерті італійця Андреа Роккеллі та росіянина Андрія Миронова. Про це йдеться у мотиваційній частині рішення другої інстанції. «Напад на Миронова, Ругелона, Роккеллі стався за відсутності будь-якої провокації ні з їхнього боку, ні з боку проросійських сил», – написали судді в апеляційній мотивації. Вони також визнали недостовірними і непридатними для відтворення фактів свідчення українських військових. За висновками апеляційного суду, їх слід було заслухати на першому процесі в Павії як підозрюваних у присутності адвокатів.

Обвинувачення прагне нового суду

Тепер заступниця генпрокурора Мілана Нунція Чараволо на 9 сторінках касаційної скарги наводить аргументи, на її думку, відсутності логіки у згаданій мотивації та спотворення доказів Апеляційним судом. Вона висловлює здивування, що визнавши абсолютно надійними свідків від обвинувачення, суд, однак, не зробив належних висновків. Зокрема, авторка касаційної скарги уперто наполягає, що «свідчення Морані (дописувачки для Corriere della Sera – РС) є надзвичайно своєчасними і значущими доказами, які не залишають жодних сумнівів у прямій та активній участі Марківа у скоєнні розслідуваних злочинів». Як відомо, апеляція спростувала присутність гвардійця на бойовій позиції саме в час загибелі репортерів. Генпрокуратура Мілана не погоджується – повторює свою часову реконструкцію: солдат там був активно присутній протягом восьми годин.

Головний обвинувачувач просить скасувати вердикт другої інстанції з відстрочкою для нового судового розгляду. Під час наступного процесу вважають необхідним знову допитати наступних свідків: колишніх командирів Національної гвардії Андрія Антонищака, Миколу Балана та репортерів, передусім фотографа Марчелло Фаучі і авторку статті в Corriere della Sera Іларію Морані. Саме через інформацію від останніх італійські слідчі свого часу вийшли на особу Віталія Марківа.

Родина загиблого репортера Андреа Роккеллі вважає рішення апеляції частково позитивним на їхню користь. Як стверджують батьки, «після семи років загибелі сина їхні пошуки правди потрапили у ціль, адже вдруге судом підтверджена динаміка фактів і відповідальність за смертельний напад проти беззахисних». Сім’я висловлює очікування на викриття повної правди і здійснення цілковитого правосуддя.

Захист готується до третього етапу

Сторона захисту військового та Україна (цивільного відповідача) очікували на таку реакцію від обвинувачення. В коментарі для Радіо Свобода правники обнадійливо висловилися щодо майбутнього процесу у третій інстанції.

Адвокат Раффаеле Делла Вале повідомив: «Під час касаційного суду в Римі буде ще один новий адвокат-касаційник для захисту солдата. Я спокійний у тому плані, що вердикт апеляції встановив відсутність доказів вини Марківа. Навіть якщо доведеться повернутися назад, будемо на тій же позиції: немає доказів вини». Касаційний процес триватиме за відсутності звільненого військового, присутність якого і не передбачена процедурою. Його інтереси представлятимуть його ж захисники.

На майбутнє правники передбачають наступні сценарії розвитку справи. Варіант перший: касаційний суд відхилить скаргу міланської Генпрокуратури і підтвердить рішення Апеляційного суду присяжних Мілана про невинуватість та звільнення Віталія Марківа. У цьому випадку вердикт другої інстанції буде остаточним: судова кримінальна епопея для Віталія Марківа справді закінчиться, принаймні в Італії.

Але, якщо міланська постанова про звільнення Марківа залишиться в силі, це означатиме й встановлення судом обставин участі українських сил у загибелі іноземних журналістів під час воєнних дій на Донбасі. І з цим недругорядним аспектом справи абсолютно не згодне Міністерство юстиції України. Ба більше, не виключено, що встановлені судами обставини у справі Роккеллі-Марків використають в іншому можливому провадженні – проти Богдана Матківського, на той час командира батальйону Національної гвардії. Тоді італійська прокуратура, посилаючись на рішення апеляційного суду щодо Марківа, буде вважати доведеним фактом обстріл журналістів українськими військами. Це може зіграти ключову роль в заочному засудженні Матківського в Італії і притягнення України як цивільного відповідача вже у новій справі.

Варіант другий: касаційний суд візьме до уваги скаргу обвинувачення, скасувавши вердикт другої інстанції й призначивши новий розгляд справи. Тоді матеріали повертаються до Апеляційного суду присяжних Мілана і там же почнеться новий процес з обговорення вироку суду першої інстанції, який вестиме інший склад суддів та присяжних.

«Якщо новий апеляційний висновок підтвердить вердикт Суду присяжних Павії, тоді вже ми будемо подавати касаційну скаргу від захисту», – говорить адвокат солдата Делла Валле. Він вірить, що суд третьої інстанції підтвердить рішення Апеляційного суду Мілана про звільнення Віталія Марківа, бо для повторного розгляду справи відсутні нові доказові елементи бодай якоїсь причетності військового до інциденту. За прогнозами адвокатів, касаційний суд в Римі за скаргою Генпрокуратури Мілана мав би початися цієї осені.

Реакція Києва

Тим часом у Києві уважно вивчили обґрунтування апеляційного вердикту і поки не робили гучних заяв. За словами експертів і посадовців, з якими спілкувалося Радіо Свобода, постанову італійського суду слід оскаржувати в судовому порядку, бо галас і демарші справі не допоможуть.

«В цілому Міністерство юстиції задоволене виправдальним вироком і звільненням невинної людини. В той же час необхідно зазначити, що мотивувальна частина рішення має цілу низку висновків про факти й обставини, які не відповідають дійсності. Мін’юст здійснить всі передбачені кримінальним процесуальним законодавством Італії заходи для спростування таких обставин і захисту позиції як Марківа, так і України» – заявила Радіо Свобода Анна Тищенко, директор департаменту міжнародних спорів Мін’юсту.

Під недійсними фактами мають на увазі передусім висновок міланського суду про відкриття вогню по цивільних з боку українських військових позицій. Судді відкинули докладний аналіз воєнної ситуації та можливість обстрілу з боку російських гібридних сил під проводом полковника ФСБ Росії Ігоря Гіркіна («Стрєлкова»), як це довело розслідування МВС України.

Також суд другої інстанції, оцінюючи свідчення очевидців інциденту (французького фотографа Ругелона та водія таксі Євгена Кошмана), допустився, на думку експертів, кричущої помилки, вказавши мертвим важливого живого свідка інциденту Максима Толстого (не заслуханого судом). Молодого чоловіка, названого «п’ятим свідком» трагічної події, як відомо, розшукали українські слідчі й журналісти-розслідувачі фільму Crossfire. Однак ні його свідчення, ні інші нові докази від захисту судді в Мілані зовсім не взяли до уваги.

«Текст мотивації базується на суб’єктивній оцінці судом обставин без розуміння того, що були воєнні дії між двома сторонами, без розуміння тактики «сепаратистів», у чиїх лавах були кадрові військові РФ та кримінальні злочинці: коли одні не стріляли, то інші могли стріляти коли завгодно і по кому завгодно, як дикуни. А міланський суд їх виправдовує, ніби вони «блакитні шоломи» (військові миротворчих місій ООН – ред.)», – зауважив у коментарі радник Мін’юсту Андрій Пилипенко, адвокат АО «Сергій Козяков і партнери».

Він нагадав про обстріли житлових масивів Маріуполя із систем «Град», збиття літака «Боїнг-777» у небі над Донбасом, обстріл автобусу з цивільними під Волновахою. «Це, щоб зрозуміти, наскільки «звичними» є провокації або неконтрольовані напади проросійських збройних формувань, які призводять до численних жертв серед цивільного населення на території України. Потім проросійські ЗМІ подають їх як атаки українського війська», – додав пан Пилипенко.

Нова хвиля антиукраїнських публікацій

Після оприлюднення мотивувальної частини апеляції і повідомлення про подання касаційної скарги з боку Генпрокуратури Мілана в італійській пресі почалася чергова хвиля з дискредитації України. Остання публікація з’явилася цього тижня у ліберальному туринському виданні La Stampa. Автор статті на цілу шпальту – колишній сенатор від лівоцентристської Демократичної партії Луїджі Манконі – прямо обвинувачує українську державу в тому, що «вона зробила усе для приховування доказів, які могли б сприяти ідентифікації відповідального за смерть беззахисного фотографа».

На згадану статтю оперативно відреагували українські дипломати в Римі, написавши листа до керівництва газети з проханням надрукувати і їхню позицію. Та La Stampa не квапиться. «На процесах першої і другої інстанції обвинувачення не надало суду жодного конкретного й беззаперечного доказу для демонстрації факту, що вистріли, які убили Роккеллі, лучили з боку українського війська. Не було відтворено справжньої динаміки фактів, які б дозволили встановити історичну та судову правду», – мовиться у листі посла України в Італії Ярослава Мельника.

Думка спостерігача

Щоб докладніше обговорити перебіг справи на даному етапі, Радіо Свобода звернулося до колишнього європарламентаря, а нині члена керівної ради італійської ліберальної партії «Більше Європи» Олів’є Дюпуї. Він є серед активних спостерігачів процесу і належить до партії, яка спільно з «Італійськими радикалами» послідовно відстоювала невинність українського військового.

– Як ви оцінили рішення суду другої інстанції?

– Думаю, міланський суд був добре свідомий того, що якби вердикт другої інстанції повністю підтвердив рішення першої у Павії, то його розбив би вщент Європейський суд з прав людини. Головним у вердикті Апеляційного суду є та особливість, що заявляючи про відсутність доказів стосовно вини Марківа, якого звільнили за відсутністю складу злочину, судді спромоглися уникнути дискваліфікації суду першої інстанції та його реконструкції подій, що призвели до смерті Роккеллі, Миронова і поранення Ругелона. Певно, прокуратура Мілана робить ставку на відсутність Марківа в касаційному процесі, щоб дозволити влаштувати новий суд і засудити солдата заочно.

– Як ви гадаєте, чому родина Роккеллі і та ж Генпрокуратура Мілана продовжують ігнорувати співпрацю з українською владою та далі наполягають на винуватості Віталія Марківа й українського війська, не допускаючи найменшої можливості причетності проросійських збройних формувань до вбивства репортерів?

– На мою думку, є три елементи, насправді три упередження, які пояснюють ставлення родини, друзів Андреа Роккеллі та самих судових органів Італії.

Серед прихильників версії «Марків винен навіть за відсутності доказів» існує «лівацьке» упередження. Для них неприйнятно, навіть немислимо, що Україна, в минулому частина СРСР, відстоює власну історію, державність, і попри численні проблеми та запізнення, демонструє намагання створити справжню демократію і правову державу. Це стає чимдалі більш неприйнятним, коли підтверджується, що шанована Росія взяла протилежний курс і продовжує ним прямувати.

Наступний аспект, пов'язаний з лівацькими упередженнями, полягає в тому, що частина судової системи країни сприймається як політична складова, завдання якої не управляти правосуддям, а «чинити правосуддя». Іншими словами, ухвалювати вердикти, які відображають моральну та політичну правду.

І насамкінець проросійські упередження, тобто розуміння та виправдання всього, що б не робила Росія. Це також плід операцій із дезінформації та «купівлі» багатьох особистостей зі сфери політики і ЗМІ з боку Кремля. Oстанній феномен притаманний не лише Італії, а й іншим країнам, як це бачимо на прикладі газогону «Північний потік-2».

– Багато говорять про вплив російської пропаганди на перебіг процесу і ухвалення судових рішень, але чи вона єдина вплинула на два вердикти? Можливо, слід говорити і про рівень підготовки місцевих суддів для розгляду міжнародних справ, особливо коли йдеться про воєнні конфлікти?

– Вважаю, слід розширити питання, і не розглядати його у вузько судовому аспекті. Це питання стосується Італії та країн ЄС з одного боку, України – з іншого.

Потрібно позбутися бачення України як межової і невизначеної держави. Це проблема суб’єктивного сприйняття як для України, так і для держав ЄС. І цю проблему, вважаю, треба долати прямо й рішуче, звільнившись від умов, створених популістськими рухами та консервативними бюрократами у різних країнах ЄС, започаткувавши спільно з Україною та ЄС кампанію швидкого входження України до Євросоюзу.