Революція у Криму закінчилася на зламі 1920 та 1921 року. Але й 100 років по тому ті події продовжують залишатися ще одним каменем спотикання у відносинах різних етнічних і соціальних груп усередині півострова та держав навколо нього. Як Крим пережив 1917-1921 роки? Чому історія цього періоду не до кінця осмислена? І чи є шанс на примирення спадкоємців протиборчих сторін?
(Продовження, попередня частина тут)
Рада народних представників
Більшовицький переворот у Петрограді, курс України на самостійність і загроза ліворадикального насильства у Севастополі призвели до консолідації влади в Таврійській губернії. 20 листопада 1917 року у Сімферополі відкрився і до 23 листопада тривав губернський з'їзд делегацій міст, земств, рад і профспілок, який об'єднав всі політичні сили, крім кадетів і більшовиків.
З'їзд проголосив курс на Кримські Установчі збори, які в найближчому майбутньому мали визначити долю півострова (на материкові повіти претендувала УНР). А доти вищим органом влади ставала Таврійська губернська рада народних представників (РНП) з 48 осіб. По 9 членів до нього делегували земства і Рада селянських депутатів, по 6 – міста і робітничо-солдатські ради, по 3 – українські та кримськотатарські організації, по 2 – профспілки, російські, німецькі та єврейські організації, по 1 – грецькі, вірменські та естонські організації, а також Кримський революційний штаб. За партійною належністю 11 були меншовиками, 10 – есерами, по одному енесу, українському есеру та єврейському соціалісту, троє чи четверо належали до народної партії (майбутньої Міллі Фірка), решта – безпартійні.
Керувала Радою президія у складі 11 осіб (голова, по два делегати від земств, кримських татар та інших національностей, по одному – від рад і міського самоврядування). Виконавчим органом РНП був комісаріат з 3 членів – одного представника старої губернської влади, земця і кримського татарина (Амета Озенбашли). Рада стала першою спробою створення в Криму справді представницької і демократичної влади, а також першим керівним органом, на чолі якого стояли представники корінного народу – вперше з 1784 року.
Однак, попри благі наміри, РНП не могла похвалитися ефективністю своєї діяльності. По-перше, Рада виявилася розділеною за політичною ознакою на орієнтованих вліво росіян з євреями і меншими національностями, і на орієнтованих вправо кримських татар з українцями. Внутрішня боротьба забирала у делегатів більше сил, ніж зовнішня. А по-друге, поточний момент вимагав рішучих і навіть жорстких заходів, проваджених єдиновладно, а не демократичних обговорень. Тому, за спогадами одного очевидця, «фактично, Рада не мала жодної влади і, ймовірно, велика частина підвладного їй населення не підозрювала навіть про її існування», а згідно зі свідченням другого, «кожне місто, кожне село управлялися своїми комітетами, вірніше ж – майже не управлялися, а жили залишками старого звичайного порядку».
Більшовики, не потрапивши до складу РНП, який не визнавав їхньої влади над Росією, в помсту провали цей орган «Радою народних зрадників».
Курултай і Директорія
Паралельно йшло створення і кримськотатарської національної влади. 17 листопада почалися і кілька днів тривали вибори до Курултаю, в яких взяли участь понад 70% кримських татар. Всього було обрано 79 осіб (переважно молода інтелігенція), з них – 5 жінок. Від Ялтинського повіту були обрані 23 депутати, від Сімферопольського – 19, Феодосійського – 16, Євпаторійського – 11, Перекопського – 7. І по одному депутату від Кримського кінного полку, мусульманського піхотного батальйону і кримського маршового ескадрону в Херсонській губернії.
26 листопада в урочистій обстановці після молебню в Ханському палаці в Бахчисараї 62 депутати відкрили перше засідання Курултаю. З вітальною промовою виступив муфтій Номан Челебіджіхан. Під вікнами зібрався десятитисячний натовп з прапорами, грав оркестр. Був виконаний написаний Челебіджіханом вірш «Ант еткенмен» (»Я поклявся»), який став пізніше національним гімном. Після виборів президії депутати вийшли до народу, приймаючи вітання і зачитуючи віншувальні телеграми, в тому числі від Української Центральної Ради. Завершився день військовим парадом.
Курултай тривав 18 днів, але засідання в будівлі міської управи проходили не щодня. «Бурхливість і пристрасність деяких засідань Курултаю доходили до того, що здавалося: ось-ось розійдуться всі по домівках, залишивши без певного рішення подальшу долю народу, який послав їх на Курултай», – писав один свідок. Конституційні збори ділилися на фракції: 8-9 депутатів з середовища духовенства дотримувалося традиціоналістських поглядів, 11-13 висловлювали радикально ліву позицію, але більшість йшла за помірним центром. Джафер Сейдамет дав вичерпну характеристику дебатам, які мали тоді місце.
«Центр Курултаю був глибоко національним; він базувався на історичному минулому кримських татар та їхній національної трагедії. Цей центр був ініціатором скликання самого Курултаю. Його прагненням було за можливості якнайшвидше перетворити Крим на народну республіку і утворити національний парламент. Противагу цьому становила ліва група Курултаю, утворена з духовних спадкоємців кримськотатарської молоді періоду революції 1905 року; вона перебувала під сильним впливом російської революційної партії і ставила на перший план справу захисту революції та вирішення соціальних проблем. Ліва група, яка була проти відокремлення Криму від решти революційної Росії, покладала свої надії на Всеросійські Установчі збори, які мали конституційним шляхом створити федеративну демократичну державу; тому вона займала негативну позицію з питання про скликання Установчих зборів у Криму. Центр же був тієї думки, що більшовики не допустять скликання Всеросійських Установчих зборів, і висував вимоги скликання Установчих зборів в Криму, яке він вважав за потрібне провести навіть у разі скликання Всеросійських Установчих зборів, щоб здійснити право кримського населення на самовизначення. При цьому прагнення центру були пов'язані із завданням відділення Криму від Росії. Нарешті, центр вважав за необхідне діяти заодно з усім мусульмансько-тюркським населенням Росії і виконати рішення Першого Всеросійського мусульманського з'їзду про територіальну автономію. Це також суперечило позиції лівого крила. Однак з питання про соціальні та громадські реформи центр і ліве крило були абсолютно єдині і згодні один з одним, навіть центр виявляв більшу радикальність, ніж ліве крило».
Пізніше один з лідерів лівого крила Велі Ібраїмов визнає радянську владу, потім стане керівником Кримської АРСР, а у 1928 році буде розстріляний.
Також треба розуміти, що і у центрі не було абсолютної одностайності. Помірний у той момент Челебіджіхан був навіть не проти співпраці з більшовиками і був згоден на статус суб'єкта федерації для Криму. Радикальний Сейдамет, навпаки, виступав за боротьбу з лівими радикалами, а федералізм був для нього лише проміжним етапом – менше ніж за пів року він стане автором проєкту відродження незалежного Кримського ханства.
13 грудня був останній і найважливіший день роботи Курултаю. У Ханському палаці депутати ухвалили Основні кримськотатарські закони і обрали національний уряд – Директорію. Основні закони, популярно звані конституцією, визначали:
- право на самовизначення за всіма народами (ст. 1);
- створення кримськотатарського парламенту (ст. 2), вибори до нього (ст. 3-4), статус депутатів (ст. 5), повноваження (ст. 6-7), склад уряду та його повноваження (ст. 8-11);
- скликання Кримських Установчих зборів у найкоротший термін та їхні повноваження (ст. 12-13);
- участь представників кримськотатарського парламенту і народу всюди при обговоренні статусу Криму, в тому числі на мирній конференції (ст. 14-15);
- декларування Кримської Народної Республіки (ст. 16);
- скасування титулів і станових привілеїв (ст. 17);
- повна рівноправність чоловіків і жінок (ст. 18).
Загалом, за відгуком одного з очевидців, «таких законів не засоромилася б жодна цивілізована нація».
Директорію в цілому і директорат юстиції очолив Челебіджіхан, директором зовнішніх і військових справ став Сейдамет, фінансів і вакуфів – Сеїтджеліль Хаттатов, релігії – Амет Шукрі, народної освіти – Ібраїм Озенбашли. Цей уряд незабаром було визнано і Центральною Радою, і РНП. Позитивно про його створення відгукнулися меншовики і навіть кадети. З 14 грудня Директорія засідала в Сімферополі.
Відбулося певне нашарування губернської і кримськотатарської влади одна на одну – частина членів Курултаю і навіть Директорії входили до складу Ради народних представників. Та й проголошення республіки в Основних законах не мислилося в державно-територіальному сенсі, а радше означало форму устрою самого кримськотатарського руху. Для координації зусиль в боротьбі з анархією і ліворадикальними ексцесами РНП і Директорія 15 грудня перетворили Кримський революційний штаб на Штаб кримський військ. Головою його, як і раніше, був Сейдамет.
Таким чином, до середини грудня всі демократичні і національні сили в Криму були структуровані. Однак у той самий момент і їхні противники – більшовики, ліві есери й анархісти – узурпували владу в Севастополі та стали готуватися до боротьби за півострів.
Далі буде.
