Революція у Криму закінчилася на зламі 1920 та 1921 року. Але й 100 років по тому ті події продовжують залишатися ще одним каменем спотикання у відносинах різних етнічних і соціальних груп усередині півострова та держав навколо нього. Як Крим пережив 1917-1921 роки? Чому історія цього періоду не до кінця осмислена? І чи є шанс на примирення спадкоємців протиборчих сторін?
(Продовження, попередня частина тут)
Наприкінці літа – на початку осені 1917 року всі політичні рухи, засновані або відроджені навесні, продовжили шукати відповіді на питання про майбутнє Росії в цілому і Криму зокрема.
Українізація
4 серпня 1917 року Тимчасовий уряд видав «Тимчасову інструкцію», згідно з якою влада українського Генерального секретаріату поширювалася лише на пів України: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську та Чернігівську губернії, – а повноваження сильно урізалися. Такий стан справ після бурхливих дебатів був затверджений Центральною Радою, але остаточно відвернув український національний рух від підтримки Петрограда.
У Таврійській губернії, тепер цілком визнаній «неукраїнською», почалися протести
У Таврійській губернії, тепер цілком визнаній «неукраїнською», почалися протести. 12-13 серпня у Сімферополі відбувся Перший губернський з'їзд представників українських організацій Таврії, головним чином – військових комітетів. Делегати, попри свою нечисленність, оптимістично оцінили раніше проведену роботу, головним підсумком якої стало утворення мережі українських громад по всій Таврійській губернії, а також виступили проти політики Тимчасового уряду.
Чорноморський український військовий комітет від імені матросів Чорноморського флоту і робітників Севастополя 23 серпня опублікував заяву з 8 пунктів, у яких йшлося про необхідність запровадити при штабі командувача флотом посаду Генерального комісара з українських військових справ і про безумовне приєднання материкової частини Таврійської губернії до автономної України. Схожу резолюцію з вимогою передати Україні Херсонщину, Катеринославщину та українські повіти Харківської та Таврійської губерній ухвалили 28 серпня 800 солдатів-українців 35-го пішого запасного полку у Феодосії.
27-29 серпня у Мелітополі відбувся Другий з'їзд, який ухвалив важливі рішення. На ньому був створений Губернський виконавчий комітет українських організацій Таврії для координації українського руху в губернії. Укргубвиконком розташовувався у Сімферополі та складався з п'яти дійсних членів і трьох кандидатів. Крім того, на з'їзді був обраний представник від губернії до Центральної Ради, а також озвучені вимоги включити всю Таврію до складу України та перевести школи в районах переважання українців на українську мову.
12 жовтня кораблі Чорноморського флоту на один день підняли синьо-жовті прапори, подекуди звучали сигнали «Хай живе вільна Україна»
8 жовтня Укргубвиконком скликав у Мелітополі нараду з питання виборів до Всеросійських Установчих Зборів, на яких сформували виборчі списки УПСР і «хліборобів».
Значних успіхів досягла українізація Чорноморського флоту. 12 жовтня кораблі Чорноморського флоту на один день підняли синьо-жовті прапори, подекуди звучали сигнали «Хай живе вільна Україна». Національні полотна майоріли над будівлею Севастопольської ради та низки споруд фортеці. До вечора прапори були спущені, але команда міноносця «Завидний» відмовилася це зробити. Попри тиск місцевого керівництва флотом і Петрограда, український прапор продовжував майоріти на щоглі наступні два тижні. «Завидний» у цілому був першим кораблем Чорноморського флоту, який підняв синьо-жовтий прапор – ще у липні.
Український генеральний військовий комітет у Києві, не чекаючи згоди Тимчасового уряду, до 18 жовтня 1917 року призначив на флот власного комісара. 24 жовтня той вступив на посаду у Севастополі, а 29 командувач флотом Олександр Немітц просив морського міністра затвердити це призначення. Але Петрограду через жовтневий переворот було вже не до цього.
Чорноморський флот
Відбувалося «поглиблення революції» і у флоті. Якщо раніше політичні питання командувач мав погоджувати із Севастопольською радою, залишивши за собою оперативне керівництво, то тепер ситуація змінилася. 30 серпня 1917 року відбулося відкриття нового, вищого органу управління – Центрального комітету Чорноморського флоту (Центрофлоту), який складався з 88 членів. Головою обрали матроса з лінкора «Воля», чи то анархіста, чи то лівого есера. І вже 11 вересня Центрофлот, куди більш лівий, ніж совдеп, зажадав передачі всієї влади у країні в руки Всеросійської Ради робітничих і солдатських депутатів.
Підготовка Курултаю
Після скандалу з формуванням кримськотатарського піхотного батальйону і арештом Номана Челебіджіхана у конфлікті губернської влади із Мусвиконкомом настало затишшя. На початку серпня Генштаб дав згоду на формування 2-го Кримського кінного полку, яке і почалося в Бахчисараї у вересні. До жовтня вдалося вже розгорнути 450 шабель особового складу.
Показово, що коли солдати-мусульмани з батальйону розійшлися по домівках, відпущені муфтієм, у Сімферопольській раді розцінили це як дезертирство й обговорювали способи повернення їх у стрій. Насправді ж після відпустки бійці не лише повернулися в розташування частини, а й привели з собою кілька десятків раніше звільнених з армії.
Але попри це, всупереч обіцянкам, чотири маршові роти з батальйону були 8 серпня відправлені на фронт і там розформовані, а 1-й Кримський кінний полк зупинений на Херсонщині та не переведений на півострів. Сам Челебіджіхан на вимогу губернського комісара ледь не був мобілізований.
Усе це призвело до прискорення скликання Курултаю. Якщо влітку саме це слово зберігалося у таємниці, а на початку вересня використовувалося лише в офіційному листуванні, то пізніше воно перетворилося на програму подальших дій.
Швидше за все, рішення про скликання національних Установчих зборів було ухвалене 28 вересня на засіданні Мусвиконкому, на якому обговорювалися підсумки київського З'їзду народів.
1-2 жовтня у Сімферополі відбулися делегатські збори 200 кримських татар. Виступаючи на них, Челебіджіхан наголосив, що впродовж пів року Мусвиконком займався національно-культурними проблемами народу, а тепер перед ним постало питання про подальшу долю Криму. Потім муфтій коротко передав суть домовленостей із Центральною Радою:
«Ми знайшли необхідним запитати у Ради: «Чи входить Кримський півострів у межі вашої територіальної автономії?»… Після десятиденного обговорення на цьому З'їзді народів, між іншим, була ухвалена резолюція про те, що Крим належить кримцям. На це я дивлюся як на наш тактичний успіх, із чим вони нас і привітали, заявивши: «можете керувати Кримом так, як вам заманеться».
І саме для цього необхідно скликати Курултай, завданням якого буде «обговорення питання про територіальну автономію для Криму і, у разі ухвалення, видання відповідних основних законів». За спогадами Джафера Сейдамета, варто було Челебіджіхану вимовити вголос слово «Курултай», як «зал охопило хвилювання, яке, все посилюючись, переросло у шквал оплесків», змусивши оратора на кілька хвилин перерватися.
Наступним говорив Амет Озенбашли. Він стверджував, що Курултай необхідно провести перед Всеросійськими Установчими Зборами з тим, щоб кримські татари заздалегідь висловили своє ставлення до форми правління в країні та до самих російських зборів.
Підсумовуючи, Челебіджіхан зазначив, що кримськотатарський народ прагне встановлення в Росії демократичної республіки, яка б гарантувала незалежність кримських татар, «за винятком питань зовнішньої політики та військового».
Делегати обрали комісію для підготовки до виборів у Курултай із п'яти осіб. Передбачалося, що голосування почнеться в середині листопада за пропорційною системою – так само як і у Всеросійські Установчі Збори. Вибирали не індивідуального кандидата, а список від повіту, і чим повіт більший – тим більшою могла бути кількість списків. Додатково три місця були зарезервовані для кримських татар у військах: від Кримського кінного полку, від піхотного батальйону і від маршового ескадрону на Херсонщині. У голосуванні могли брати участь і жінки, і так само вони могли бути обраними до Курултаю. Відкриття Національних зборів спочатку було заплановане на 24 листопада.
Розгорілися суперечки – за яким принципом висувати кандидатів? Чи повинні вони неодмінно бути соціалістичної орієнтації або слід віддати перевагу патріотам-народникам? Чи обов'язкове знання ними російської мови? Зрештою зійшлися на тому, що «цивільні» кандидати повинні бути членами Народної партії – майбутньої Міллі Фірка.
Тоді ж зборам була представлена і після двогодинних дебатів затверджена програма партії. Проголошувався федеративний устрій Росії, в якій «всі мови мають бути рівні», а Криму відводилося місце її суб'єкта. Оголошувалося рівність всіх перед законом; політичні свободи та демократичні вибори; скасування станових відмінностей, паспортів; запроваджувалася недоторканність особи, житла, листів. Декларувалися соціалізація фабрик і заводів, ліквідація вакуфного землеволодіння і майна в колишній формі. «Вся земля належить громадам»: кожному хліборобові стільки землі, скільки він може обробити без застосування найманої праці. Застерігалося обов'язкове, загальне і безкоштовне навчання і ведення діловодства рідною мовою, рівноправність жінок.
Практично одноголосно делегати увійшли до складу нової партії.
Останнім питанням розглядалася участь у Всеросійських Установчих Зборах. Влітку-восени Мусвиконком вів із російськими есерами переговори про виділення двох місць у виборчому списку для своїх представників. Ті, судячи з усього, не погодилися, тому кримські татари сформували свій окремий список із двох основних і трьох додаткових кандидатів.
Далі буде.
