Доступність посилання

ТОП новини

100 років без примирення: Крим і революція. Ще до НАТО. Англо-французькі війська в Криму


Плакат «Хай живе революція!», весна 1917 року

«НАТО – не надо», – скандували проросійські та прорадянські кримчани у середині нульових. «Якби ми не захопили Крим, це зробили б солдати НАТО», – виправдовували росіяни свою агресію в 2014-му. Іронія долі в тому, що якби Північноатлантичний альянс дійсно висадив би свої сили на півострові, в Росії не було б жодного шансу. А для англійських і французьких військ Крим – зовсім не терра інкогніта. Вони бували тут не тільки під час Кримської війни, але і в ході революції.

(Продовження, попередня частина тут)

Ще до завершення Першої світової війни, 23 грудня 1917 року Велика Британія і Франція розділили сфери впливу в колишній Російській імперії. Крим входив у зону контролю Парижа. За перемир'ям 11 листопада 1918 року німці мали залишити завойовані ними території – реалізація цього рішення на сході стала головною причиною перемоги більшовиків. Заповнювати вакуум сили переможцям довелося власними військами.

26 листопада союзна ескадра Антанти стала на рейд Севастополя – англійська морська піхота, французькі та грецькі полки, всього до кінця року до п'яти тисяч осіб (до квітня 1919-го це число зросте до 22 тисяч). Британський командувач прийняв делегацію другого Кримського крайового уряду, до останньої хвилини не маючи поняття, хто вони – чи не більшовики?

Новий уряд прем'єра Соломона Крима складався переважно з кадетів з окремими вкрапленнями лівих. Жодного кримського татарина або українця у його складі не було. Не дивно – кабінет відразу і рішуче взяв курс на відродження єдиної та неподільної Росії:

«Єдина Росія мислиться урядом не у вигляді колишньої Росії, бюрократичної та централізованої, заснованої на гнобленні окремих народностей, а у вигляді вільної демократичної держави, в якій всім народностям буде надано право культурного самовизначення. Разом із тим уряд переконаний, що забезпечення добробуту і процвітання всіх народів, які населяють Росію, ні в якому разі не може бути відбутися на запереченні єдиної Росії, на її ослабленні та на прагненні до відторгнення від неї».

Фактично на півострові знову склалося тривладдя. Крайовий уряд не зміг мобілізувати власні сили й тому маневрував між союзниками та Добровольчою армією Антона Денікіна.

Економічна війна з Україною, програна попереднім кабінетом Сулеймана Сулькевича, залишила після себе важкий спадок, посилений необхідністю постачати продовольство військам білих і Антанти, а також годувати численних біженців. Ціни скочили вгору – у січні-лютому 1919 року масло подорожчало у понад два рази, яйця – втричі. Хліб видавали з розрахунку 300 грамів на людину в день. Півостровом прокотилися жіночі продовольчі бунти. 27 березня 1919 року весь вільний експорт продуктів і товарів із Криму був заборонений.

Сулейман Сулькевич
Сулейман Сулькевич

Земельне питання знову не було вирішене, лише запроваджувалися тверді ціни на оренду землі. Посилилося безробіття – в цілому у Криму 60%, в окремих галузях – до 90%. Так і не був запущений Севастопольський морський завод. Напади робітників на англо-французькі патрулі стали звичайною справою.

Витрати були великі (утримання Таврійського університету – 2,3 млн рублів, добровольців – по 1,5 млн на місяць, сотні тисяч – на соціальні виплати), доходи залишилися лише у вигляді податків на тютюн і вино. Для наведення хоча б мінімального порядку у фінансах уряд відкрив три банки та випустив, нарешті, свою валюту – купюри в 5,10 і 25 рублів і 50-копійчані марки.

Фактично на півострові склалося тривладдя

У внутрішній політиці другий крайовий уряд багато в чому йшов проти першого. Було скасовано кримське громадянство, ліквідована цензура, розпущений Сенат, міську варту замінила самоврядна міліція. Було відновлене право на свободу зборів, у тому числі для профспілок і політичних партій (крім більшовиків).

На виборах до Сімферопольської міської думи 26 січня 1919 року було представлено 12 списків, обрано 78 гласних: кадети отримали 21 крісло; «група татарських виборців» – 17, меншовики та Бунд – 12; блок есерів, трудовиків, єврейських і вірменських соціалістів – 11; сіоністи – 4, Поалей-Ціон – 3, «Товариство домовласників і торгово-промислового Союзу» – 3, «група безпартійних виборців» – 3, список «загальних зборів кримчаків-євреїв» – 3, «група безпартійних татар» – 1 крісло.

Однак якщо уряд у цілому підтримував політичну різноманітність, то з Курултаєм його відносини не склалися. У січні 1919 року кримськотатарську Директорію силою виселено із займаного приміщення, національні школи передані у відання Міністерства просвіти. 23 лютого, в день жалоби за Номаном Челебіджіханом, в Курултаї пройшли обшуки, Асан Сабрі Айвазов ледь не потрапив під суд. Кримськотатарський рух взяв курс на ігнорування крайового уряду.

Паралельно в січні спалахнула епідемія тифу.

У січні ж починається спочатку обмежений, а потім усе масштабніший білий терор. Від обшуків і реквізицій у селян добровольці переходять до розстрілів і позасудових убивств. Посилюються антисемітські настрої. У відповідь селяни все частіше громлять поміщицькі маєтки. Більшовики ведуть підпільну діяльність, але в горах і каменоломнях виникають повноцінні повстанські групи. Для розгрому загону «Червоної каски» під Євпаторією 18-19 січня знадобилося до 1000 солдатів і підтримка кораблів.

У березні Денікін ультимативно зажадав введення в Криму надзвичайного стану

У лютому узаконеними стали позасудові арешти та вислання за рішенням Особливої наради. У тому ж місяці фактично відродилася цензура в газетах. У березні цензори почали переглядати зміст телеграм. Була скасована свобода зборів і – вчергове – відкладено скликання Кримських Установчих зборів (Кримського Сейму). У березні Денікін ультимативно зажадав введення в Криму надзвичайного стану.

Крайовий уряд остаточно втратив легітимність в очах політичного істеблішменту. 13 березня конференція профспілок Севастополя 70 голосами проти 10 прийняла абсолютно більшовицьку резолюцію:

  • видалення Добровольчої армії;
  • відсторонення крайового уряду;
  • відновлення в Криму радянської влади;
  • звільнення всіх політичних в'язнів.

А 15 березня почався загальний страйк, закрилися магазини, зупинився транспорт, страйкували в Сімферополі, Феодосії та Керчі. Союзники та добровольці силою наводили порядок, десятки осіб були розстріляні. 22 березня страйк припинився, але стало очевидно, що крайовий уряд тепер спирається винятково на багнети.

Тим часом до Криму з півночі підходили червоні війська. 1,5 тисячі білих обороняли Перекоп, до них на допомогу після низки прохань і скандалів прийшли лише 600 греків. Чонгар прикривали ще приблизно тисяча білогвардійців. У них були гармати та бронепоїзди, але противник усе одно перевершував їх чисельно. Англійські та французькі війська виступити на фронт рішуче відмовилися, на французьких кораблях успішно поширювалася більшовицька антивоєнна агітація. 29 березня 1919 року червоні форсували Сиваш, а 4 квітня штурмом взяли Перекоп. Другому Кримському крайовому уряду залишилося проіснувати тиждень.

Другий крайовий уряд був останньою спробою зберегти в Криму хоча б видимість власної небільшовистської державності

6 квітня воєнний стан усе ж було введено. Наступного дня уряд перебрався до Севастополя, куди відійшли й усі наявні союзні війська. 11 квітня без бою був зданий Сімферополь, 12-го – Ялта і Бахчисарай. А 15 квітня червоні опинилися під Севастополем, де зіткнулися з французами. Два дні боїв закінчилися взяттям Малахового кургану, але потім корабельна артилерія Антанти зупинила червоних. Було укладено перемир'я. На французьких кораблях стали підійматися червоні прапори, вулицями Севастополя пройшли демонстрації моряків, які не бажають битися. 21 квітня почалася евакуація, причому союзники пограбували населення міста на 500 тисяч рублів і порт – ще на стільки ж, а в уряду перед тим конфіскували 7 млн рублів і цінності. 29 квітня перші червоні увійшли в місто, а наступного дня порт покинули останні союзні кораблі.

На самому початку своєї діяльності уряд Соломона Крима показав себе найбільш демократичним з усіх, які коли-небудь керували півостровом. Але саме тому він так швидко впав. Логіка громадянської війни вимагала набагато жорсткіших дій. Друга причина полягала в тому, що кабінет не прислухався до надто лівої більшості населення і відкрито ігнорував національні рухи. В результаті в критичний момент ніхто не став на захист влади.

Другий крайовий уряд був останньою спробою зберегти в Криму хоча б видимість власної небільшовистської державності. Але ця підкреслено ліберальна і фактично російська державність була приречена.

Багатоголосся початкового періоду революції остаточно змінилося біло-червоною дихотомією.

Далі буде.

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.
XS
SM
MD
LG