За короткий проміжок часу з 1424 до 1429 року князівство Феодоро перетворилося на впливову державу, достатньо багату для повномасштабного фортифікаційного та цивільного будівництва. А його правитель князь Олексій поріднився з правлячими домами Візантії та Трапезунда.
Відразу після укладання миру з Каффою навесні 1424 року у князівстві Феодоро починається справжній будівельний бум. Залишається тільки гадати, звідки у князя Олексія I взялися для цього кошти, тоді як генуезці на роки загрузли у боргах, але факт залишається фактом.
По-перше, відновлюється постраждала під час землетрусу (осені 1423 року?) фортеця Фуна – плацдарм проти генуезького міста Луста (Алушта). Протягом десятиліття не лише ремонтуються зруйновані стіни та вежа, а й будуються додатково ще дві вежі.
По-друге, перебудовується фортеця Каламіта (Інкерман) – плацдарм проти генуезького міста Чембало (Балаклава). Якщо на початку 20-х років укріплення складалися з двох стін і однієї вежі, то за наступне десятиліття до них додалися ще п'ять веж (нехай і меншого розміру).
По-третє, 10 вересня 1427 року митрополит феодоритський Даміан відновив базиліку Петра і Павла в Партеніті – рідному місті святого Іоанна Готського. Втім, первісна споруда була зведена наприкінці Х століття, тож до Іоанна не мала стосунку. При цьому сам Партеніт належав генуезцям, але гроші на закордонний храм у Феодоро все одно знайшлися.
Але найбільшого масштабу будівництво сягнуло у столиці. Жовтнем 1425 року датується плита з написом: «Побудована ця [вежа (?)] разом із палацом і з благословенною фортецею, яку нині видно, за днів пана Олексія, господаря міста Феодоро та помор'я». Розпочате будівництво було, судячи з монети хана Улуг-Мухаммеда, 1420/21 року.
Палац із вежею став новою резиденцією Олексія – одночасно укріпленням, складом та адміністративною будівлею. Також у цей час розпочалося зведення внутрішньої стіни, яка розділяла плато Мангуп на власне місто Феодоро на південному сході та на незаселені передмістя на північному заході. Палац і головні храми розташовувалися на півдні, тому навіть якби ворог прорвав зовнішню (або Головну) лінію оборони, побудовану ще у візантійські часи, місто змогло б продовжувати опір і нормально функціонувати. Ймовірно, «фортеця» цього напису є новим міським муром.
До жовтня 1427 року належить напис «Побудований цей храм з благословенною фортецею, яку нині видно, за днів пана Олексія, господаря міста Феодоро і помор'я і ктитора [храму] святих славних, боговінчаних, великих царів, рівноапостольних Костянтина та Олени». Понад сторіччя триває суперечка, де саме спочатку розміщуалиася плита з цим текстом – у Каламіті чи Феодоро? Останніми роками дедалі більше дослідників схиляються до думки, що згаданий у ній храм – це т.зв. «октагональна церква» всередині мангупської цитаделі («фортеці» з напису) на мисі Тешклі-Бурун.
Згадане в написах «помор'я» було тонкою політичною грою. З одного боку, Феодоро справді мало вихід до морського узбережжя біля нинішньої Севастопольської бухти. Але з іншого, під цим терміном розумілося і Південне узбережжя Криму, тож включивши його до свого титулу, Олексій висував претензії і на генуезьку Готію.
Крім того, приблизно в цей же час була реконструйована і т. зв. Велика базиліка – найбільший храм Феодоро.
Питання джерела коштів для такого будівництва залишається відкритим. Більш ніж можливо, що феодорити пограбували генуезьких купців у Чембало після захоплення міста. Ще ймовірніше, що Феодоро змогло збагатитися, продаючи Каффі продовольство в голодні повоєнні роки. Однак справжню фінансову стабільність могла принести лише дальня торгівля, і слід вважати, у цей момент вона й виникла.
Десь між 1420 і 1425 роком Олексій одружив свого сина Іоанна з Марією з роду Палеологів – останньої династії василевсів Візантії. Навряд чи вона принесла дуже багатий посаг (Марія була з дальньої гілки роду, а не з правлячого дому), але сам факт такого шлюбу означав стійкі відносини Візантії з Феодоро, в тому числі й торговельні. До речі, завдяки цьому шлюбу Олексій узяв собі як геральдичний знак двоголового орла Палеологів.
Скоріш за все, сам шлюб був укладений у Трапезунді, але з цього не випливає, що Іоанн потім не жив у Феодоро. Можливо, зведення у 1427 році храму було приурочено до народження у пари первістка – також Олексія.
Наступний династичний шлюб був укладений між 1427 і 1429 роком – дочка Олексія I Марія прибула до Трапезунду і вийшла заміж за Давида Великого Комніна, спадкоємця престолу. Цей шлюб був свідченням надзвичайного впливу династії з Феодоро, з якою були не проти поріднитися представники імператорських родів. А на додачу до титулів князівство отримувало і нові торгові маршрути в Чорному морі.
Понад те, в 1425-1427 рр. в Трапезунді розташовувалося посольство Візантії, метою якого було зміцнити відносини перед османською загрозою. Таким чином, у той час фактично склався союз трьох грекомовних держав, скріплений династичними шлюбами. І, мабуть, до цього часу належить і перша війна османів з Феодоро.
Протягом останніх ста років ця подія датувалась то 1442-м, то 1446 роком, але я схильний погодитися із сучасною думкою, що вона сталася між 1427 і 1428 роком і була тісно пов'язана з політичною боротьбою у Трапезунді.
Іоанн, син тамтешнього імператора Олексія IV, після невдалої спроби палацового перевороту втік до Грузії, а звідти – до Криму, де провів близько півтора року між 1427 та 1429 роком. Підтримки у Феодоро він не знайшов, тому звернувся до генуезців. І хоча у листопаді 1427 року Генуя й веліла Каффі «не потурати інтригам сина імператора», у квітні 1429 року за допомогою генуезців Іоанн висадився у Трапезунді, організував вбивство батька і сам сів на престол.
І саме в цей період османський султан Мурад II вирішив покарати ворогів за союз проти нього. Він відправив кораблі для розорення Трапезунда, і «якщо зможуть, щоби попливли до Готії та, де можливо, висадившись, пограбували країну». Найімовірніше, восени 1427 або 1428 року османські моряки «в Готію прибувши, пограбувавши землю, чимало її спустошили». Однак дорогою назад турецький флот потрапив у шторм і частково затонув. Оскільки про цю подію не розповідають генуезькі чи венеціанські джерела, слід думати, що руйнування зазнала та частина Готії, що належала Феодоро, тобто узбережжя біля Каламіти.
Іоанн же, ставши трапезундським імператором, навпаки, перебував у прекрасних відносинах з османським султаном, тому не дивно, що наступні роки у відносинах між ним і Феодоро зберігалася напруженість.
Начебто цього мало, у 1428-1429 рр. Крим уразила посуха, а 1429 року в Каффі спалахнула завезена з Єгипту чума, «від якої загинуло безліч народу, тож уціліли з них зі стадами лише небагато родів».
Середньовічне місто-фортеця Мангуп-Кале (фотогалерея)
Але й цим справа не обмежилася.
У 1431 році почалася чергова війна між Генуєю і Венецією. З перервами на перемир'я вона тривала десять років, але основні події у Причорномор'ї, пов'язані з нею, відбулися в перші два роки.
У 1431 році в черговий раз в облозі опинилася Тана – у Золотій орді йшла міжусобна війна Улуг-Мухаммеда з Кучук-Мухаммедом, і хтось із них вирішив поповнити скарбницю за рахунок італійських купців. Генуезці та венеціанці у Тані уклали договір про спільну оборону, хоча між метрополіями вже почалася війна. Однак коли венеціанський віцеконсул Тани звернувся за допомогою до Каффи, там вирішили скористатися нагодою і захопити місто, і лише шторм завадив генуезькому флоту вийти в море.
Однак чутки про підготовку нападу досягли Венеції, тож звідти відправили до Чорного моря 5 кораблів – атакувати Каффу. Проте 8 жовтня 1431 року два кораблі зазнали трощі біля мису Меганом. Генуезці з Солдаї зібрали викинуті на берег товари, а вцілілих венеціанців посадили під замок. Потім і речі, і людей відправили до Каффи.
Проте три вцілілі венеціанські кораблі напередодні 24 грудня того ж року десь біля «берегів Газарії» захопили кілька генуезьких суден. Тоді в Каффі вирішили продати конфісковані товари, а виручені гроші витратити на оборону.
Навесні 1432 року Венеція відправила до Криму ще 4 кораблі. Командиру флотилії було поставлено завдання будь-що досягти звільнення полонених венеціанців. Втім, поки кораблі йшли до Чорного моря, завдання втратило актуальність. Венеціанців щодня на кілька годин відпускали із в'язниці. У 1433 році між метрополіями було підписано перемир'я, і тогорічний флот мав забрати відпущених бранців додому.
Але якщо для Венеції все на цьому закінчилося, то Генуя мала пережити ще одну повномасштабну війну в Криму. Цього разу – і проти Феодоро, і проти Кримського улусу.
Але це вже інша історія.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо встановити VPN.
