Уже багато було сказано про те, що український активіст у Криму Володимир Балух переслідується не за конкретні злочини, а за свою проукраїнську позицію. У цій публікації, спираючись на дослідження ініціативної групи «Кримський процес», ми вирішили подивитися на ситуацію під іншим ракурсом і розповісти не про те, за що переслідували Володимира Балуха, а як виглядало це переслідування: наскільки упереджено і суб'єктивно поводилися судді, наскільки рівними були можливості захисту і звинувачення, а також наскільки в цілому зневажалися міжнародні стандарти судового розгляду.
Система координат
Для того, щоб оцінити, наскільки той чи інший судовий процес у будь-якій країні і стосовно будь-якої людини був адекватним, у світі давно придумана мінімальна система координат. Стандарт якості закріплений у Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод. У шостий статті цього документа закріплено право кожного «на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону».
Росія цю конвенцію свого часу ратифікувала, а це означає – підписалася під цими принципами. Загальноприйнятих стандартів не так багато: презумпція невинуватості, право на захист, публічність розгляду і рівність усіх сторін, а також згадана вище незалежність і неупередженість суду, створеного законним чином.
Для тих, хто детально знайомий з особливостями російського судочинства у політичних справах, жодних сумнівів в упередженості суду і відсутності рівності між адвокатом і прокурором не існує. Але в міжнародних структурах прийнято розмовляти мовою фактів – і кримінальне переслідування Володимира Балуха з боку Росії буде вважатися законним до тих пір, поки не буде доведено протилежне. Факти, що доводять протилежне, є. Про них і поговоримо.
Незаконний, залежний, упереджений
Усі нинішні кримські суди за межами правового поля Росії вважаються незаконними. Так вже вийшло, що переконати міжнародне співтовариство в добровільності «приєднання» не вдалося, і по відношенню до півострова застосовується термін «окупована територія». Це накладає на країну-окупанта якісь зобов'язання, в тому числі – не реформувати судові органи. Зобов'язання не виконано – суди, створені російською владою, в міжнародному правовому полі вважаються незаконними.
Незалежність кримських суддів теж викликає обґрунтовані сумніви – більшість із служителів Феміди раніше були українськими суддями, а значить мають подвійне громадянство, що прямо забороняє російське законодавство і в будь-який момент може «вилізти боком» непокірному судді. Це, наприклад, стосується всіх суддів, які брали участь у кримінальному переслідуванні Володимира Балуха.
До цього додається ще й упередженість. Судді підконтрольного Росії Роздольненського районного суду Тетяна Пиркало, Олена Тедеєва і Марина Бедрицка, а також судді російського Верховного суду Криму Тимур Сльозко і Олена Спасенова, які розглядають апеляційні скарги Балуха, розшукуються українськими правоохоронцями за підозрою в державній зраді. Як вони можуть відноситься до патріота країни, що обіцяє їм від десяти до п'ятнадцяти років позбавлення волі?
Що стосується права на захист, то найбільш очевидним порушенням цього стандарту стала ситуація з відмовою доставляти Балуха до зали засідань
І ще про упередженість. Марина Бедрицка і Тетяна Пиркало брали участь у переслідуванні Балуха ще на початковому етапі, коли інкримінували йому образу співробітника поліції. Тоді вони визнали Балуха винним і вже складно було б очікувати від них неупередженості під час розгляду наступних справ. Це ж стосується і судді апеляційної інстанції Тимура Сльозка – не міг він винести виправдувальний вирок якщо до цього, на етапі слідства, чотири рази продовжував йому утримання під вартою і схвалював інші рішення на користь слідства.
Нерівність і беззахисність
Найбільш показовим фактом нерівності між адвокатами і прокурором може служити співвідношення заявлених і задоволених клопотань захисту. У Роздольненському суді в ході останньої кримінальної справи про дезорганізацію роботи ізолятора тимчасового тримання (ІТТ) із шістнадцяти клопотань суд задовольнив тільки шість, а в апеляції з чотирьох суддя Олена Спасенова не задовольнила жодного. Примітно, що за весь час судового слідства держобвинувач заявив всього одне клопотання, що було схвалене.
Що стосується права на захист, то найбільш очевидним порушенням цього стандарту стала ситуація з відмовою доставляти засудженого активіста до зали засідань на етапі розгляду апеляційної скарги. Інтерпретації судді Спасенової на тему, що, мовляв, «Балух сам відмовився від участі в процесі» в міжнародних інстанціях, навряд чи вважатимуть переконливими, оскільки очевидних підстав уникати його доставки до суду у судді не було, або вони не прозвучали.
Наслідки спротиву. Як змінився Балух за час переслідувань (фотогалерея)
Балух попросив оголосити перерву, щоб підготуватися для виступу з останнім словом. Суддя дала на це 10 хвилин, що недостатньо для підготовки останнього слова на свій захист
Однак, цей випадок був не єдиним – напередодні оголошення вироку в останній кримінальній справі Володимир Балух попросив оголосити перерву для того, щоб він міг підготуватися для виступу з останнім словом. Суддя Тетяна Пиркало дала на це йому всього 10 хвилин, що явно недостатньо для підготовки останнього слова на свій захист. Серед інших порушень у цій сфері варто відзначити відмову адміністрації СІЗО в допуску до підсудного громадського захисника Павла Куща, а також очевидне перешкоджання з боку суддів у допиті тих свідків, які потенційно могли посилити позиції захисту або навіть поставити під загрозу всі докази обвинувачення.
Презумпція «винності» і майже публічність
Єдиний стандарт, що з застереженнями змогла витримати «кримсько-російська» судова система – це публічність
За винятком короткого періоду перебування під домашнім арештом, Володимир Балух усі свої суди проводив у клітці. Хоча сам по собі утримання у клітці в цивілізованому світі давно вважається поводженням, що принижує гідність людини. Не кажучи вже про порушення принципу презумпції невинуватості. До цієї ж категорії системних порушень варто віднести і етапування Балуха на суди в наручниках, які конвой часто застібав на максимально можливу щільність, так що кисті рук активіста потім були синюшного кольору.
Єдиний стандарт, що з застереженнями змогла витримати «кримсько-російська» судова система – це публічність. Процеси були відкритими, за рідкісними винятками судді задовольняли бажання преси на фото і відеозйомку. Однак, на тлі байдужості на інші принципи справедливого правосуддя, створюється враження, що гласність була забезпечена не заради дотримання конвенції про захист прав людини. Окупаційна влада просто була зацікавлена в тому, щоб про свавілля, що відбувається стосовно українського активіста, дізналися якомога більше людей.
Залякати когось із проукраїнськи налаштованих кримчан, напевно, таким чином вдалося. Але чомусь складається відчуття, що приклад Володимира Балуха більше надихнув, ніж налякав.
