Перша п’ятнична молитва відбулась в Айя-Софії в Стамбулі після 86-річної перерви, коли Свята Софія була музеєм. Колишній християнський собор став знову мечеттю після указу президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана, який засудили багато релігійних та культурних діячів, політиків та міжнародних організацій. Тисячі людей, включно з президентом Ердоганом, зібрались в Айї-Софії, яка була збудована як найбільший християнський храм майже півтора тисячоліття тому. Під час п’ятничної мусульманської молитви християнські мозаїки Софії були прикриті. Минулого року Софію як музей відвідало 3,7 мільйона туристів і вона є однією з найвідвідуваніших об’єктів Туреччини. Ердоган запевнив, що туристів будуть допускати в Айю-Софію після перетворення її на мечеть. З самою Святою Софією пов’язано багато драматичних подій світової історії, про частину з яких – наша розповідь.
«ЯК ПОТУЖНИЙ КОРАБЕЛЬ»
Побудована Свята Софія була імператором Юстиніаном – причому в рекордний, як для тих часів, період – протягом усього лише семи років – з 530-го до 537 року.
Висота Софійського собору – 55 метрів, діаметр бані – 31 метр. Понад тисячу років Софійський собор у Константинополі залишався найбільшим храмом у християнському світі і однією з найбільших будівель загалом – до будівництва Собору Святого Петра в Римі.
Існує легенда, що план будівлі імператору Юстиніану вручили ангели, коли той спав.
На будівництві храму щодня працювало близько 10 тисяч робітників. Для будівництва використовували найкращий будівельний матеріал – зокрема мармур.
Також до Константинополя звозилися архітектурні елементи стародавніх споруд (наприклад, з Риму були доставлені вісім порфірових колон, взятих з Храму Сонця, а з Ефеса – вісім колон із зеленого мармуру – фенгіту). Крім мармурових прикрас, Юстиніан, бажаючи надати храму небувалого блиску і розкоші, використав для його оздоблення золото, срібло і слонову кістку.
27 грудня 537 року відбулося урочисте освячення нової церкви, яке здійснив Константинопольський патріарх Міна.
«Заякорена в самому центрі міста, як потужний корабель, була велика церква Святої Софії, збудована Юстиніаном. Це була найбільш вражаюча будівля пізнього давньовіччя – будівля, масштаб якої міг зрівнятися лише з її ж оздобою», – писав книжці «Константинополь» викладач Кембриджу Роджер Кроулі.
А Прокопій, літописець, зауважив в давні часи, що здавалося, купол собору не спирався на міцні кам’яні стіни, «а звисав з небес».
Особливо вражало, коли сонячне проміння підсвічувало мозаїки і мармур – наче золота підсвітка.
ВСЕЛЕНСЬКІ СОБОРИ
В історії християнства було сім Вселенських соборів. Причому два з них – П’ятий і Шостий – відбувались в Святій Софії. (Ще один константинопольський собор відбувся тоді, коли собору ще не було – в четвертому столітті).
Отже, П’ятий Вселенський собор відбувся в 553 році (його ще називають другим константинопольським).
А Шостий Вселенський собор (третій константинопольський) був скликаний імператором Костянтином ІV в 680-681 роках.
Не будемо переказувати рішення цих соборів, скажемо лише, що в Святій Софії ухвалювались надзвичайно важливі рішення для християнських догм і вчення. Наприклад, на Шостому Вселенському соборі було ухвалено рішення визнавати в Ісусові Христі два єства: Божественне й людське – і за цими двома єствами – дві волі; проте так, що людська воля в Христі не противна, а покірна Його Божественній волі…
Також ще два собори, які, щоправда, не визнаються Вселенськими, відбулись в Святій Софії в 9-му та 14-му століттях.
ЗВ’ЯЗОК ІЗ РУССЮ
Київська княгиня Ольга приняла християнство в 955 році, а в 957 році побувала в Константинополі. Вражена Софією, вона в Києві – формально ще не християнському – збудувала невеликий дерев’яних храм Святої Софії.
Коли Володимир Святославович вибирав віру для Русі на зміну поганству, то відправив, за переказами, посланців до народів з різними релігіями.
Коли його посланці прибули до Константинополя і пішли на службу до Святої Софії, то, за переказом, потім розповідали Володимиру: «Ми не знали, чи ми були на небесах, чи на землі. Як для землі там було багато розкоші і краси, і ми не можемо навіть описати це. Ми лише знали, що Господь там перебуває поміж людей».
Софію Київську вважають меншою копією Софії Константинопольської і будували її візантійські майстри.
Багато соборів і церков у світі збудовані саме як менші копії Святої Софії Константинопольської, а будівничі відомої стамбульської Блакитної мечеті, яка неподалік Айї-Софії, брали за архітектурний взірець саме її.
Для розуміння масштабів літургій та релігійний відправ у Святій Софії, варто навести свідчення початку сьомого століття: службу проводили 80 священників, 260 дияконів, 160 людей читали псалми, 25 співали в хорі і ще сто людей стояли на дверях, виступаючи в ролі охоронців собору... Не дивно, що через кілька століть така служба вразить Володимирових посланців.
ВЕЛИКИЙ ХРИСТИЯНСЬКИЙ РОЗКОЛ
Зі Святою Софією також пов’язана подія, яка стала символом великого розколу у світовому християнстві. І хоча вже якийсь час між Старим Римом і Заходом та між Новим Римом (Константинополем) і християнським Сходом були теологічні, обрядові та політичні протиріччя, однак подію середини 11-го століття, яка мала місце в Святій Софії, вважають датою «Великої схизми» у християнстві – розколу на православ’я та католицизм.
…Одного літнього дня 1054 року в Святій Софії мала початися служба. До храму для владнання суперечок з Константинополем зайшли посланець Папи римського кардинал Гумберт з двома супровідниками і попрямували до вівтаря.
«Але вони не прийшли помолитися. Вони поклали Акт про відлучення (від церкви) на вівтар і вийшли. Коли він виходив через західні двері, кардинал змахнув пил зі стоп зі словами: «Нехай Бог подивиться і розсудить». Диякон побіг за ним в стані великого потрясіння і благав його забрати Акт. Гумберт відмовився і Акт викинули на вулицю», – пише в книжці «Православна церква» британський теолог і історик Тімоті Вейр.
Кардинал Гумберт, вийшовши зі Святої Софії, швидко залишив Константинополь, а по прибуттю до Італії подав Папі римському свій вояж як «велику перемогу Риму».
Очевидно, що розкол стався б все одно, але саме випадок в Софії Константинопольській вважають символом, початком «Великої схизми».
ЧЕТВЕРТИЙ ХРЕСТОВИЙ ПОХІД
У 1204 році під час четвертого хрестового походу західноєвропейські хрестоносці планували йти на Єрусалим та Єгипет, але так сталося, що пішли сушею на Константинополь, взяли місто і утворили там Латинську імперію, яка проіснувала 54 роки.
У Святій Софії тоді відбувались і римо-католицькі служби паралельно з православними.
Як згадували французькі хрестоносці, зокрема Гефрі де Вілгардун, Свята Софія була пограбована в 1204 році.
На патріарший трон п’яний натовп хрестоносців посадив повію, аби поглумитися.
А літописець Ніцетіас писав, що хрестоносці завели коней та віслюків до Собору, щоб легше було вивозити срібні та позолочені речі з вівтаря, а також з імператорського трону, разом з дверями та меблями. Багато речей венеціанці потім перевезли до Венеції – зокрема для оздоблення Собору Святого Марка.
Події того часу гарно описує Умберто Еко в книзі «Бавдоліно».
У 1261 році візантійський імператор Михайло знову повернув контроль над Константинополем і Святою Софією.
До речі, під час візиту до України в 2001 році Папа римський Іван Павло Другий вибачився перед світовим православ’ям за той акт наруги над Святої Софією Константинопольською.
Кілька разів під час землетрусів падав купол собору Святої Софії. Сталося це, зокрема, в 989 та в 1346 роках. Після землетрусу в середині 14-го століття і падіння куполу, як зазначали літописці, в Константинополі запанував песимізм.
ФЛОРЕНТІЙСЬКА УНІЯ
Як з головним храмом православ’я на той час зі Святою Софією пов’язана і спроба залагодження розколу у християнстві.
Символом цього стала Флорентійська унія 1439 року. Піти на неї – а відтак на вимушений компроміс в питаннях віри з Римом – Константинополь змусила загроза від турків.
«(Імператор) Костянтин ХІ був радше воїном, аніж теологом, і його погляд на унію був суто прагматичним, – пише Роджер Кроулі. – Його переймало лише одне – порятунок міста, чий стародавній спадок звалився на нього для захисту».
Костянтин ХІ не коронувався в Святій Софії (єдиний з візантійських імператорів) та й служби в ознаменування Флорентійської унії не було кілька років. Ще одна проблема – Константинопольський патріарх Григорій, який підтримав унію, відбув до Риму, і заміни якийсь час не було.
За дивним збігом обставин, Папа римський Микола хотів, щоб рішення Флорентійського собору таки було освячене в Святій Софії в Константинополі, і для цієї місії він вибрав нового кардинала Ісідора – колишнього київського митрополита, який погодився з рішенням Флорентійського собору, але якого після цього не сприйняли кияни.
Ісідор отримав загін з 200-х лучників і вирушив до Константинополя. Флорентійську унію в Константинопольській Святій Софії таки освятять, але аж в середині грудня 1452-го. Ісідор організує літургію, але, як зазначали літописці, настрій у присутніх в Святій Софії був радше похмурий.
Але після цього почався кількамісячний бойкот служб в Святій Софії з боку константинопольців.
ПАДІННЯ КОНСТАНТИНОПОЛЯ
Ситуацію з бойкотом собору змінить лише поява під стінами міста турецького війська і кораблів під проводом 21-річного султана Мехмеда у квітні 1453 року.
Історики кажуть, що сили Мехмеда переважали захисників міста в пропорції «понад 20 до одного», але місто трималося сім тижнів.
За три дні до падіння міста увечері над Святої Софією містяни побачили величезний спалах світла, величезний вогонь.
Як писав візантійський літописець Нестор, велике полум’я охопило цілу нижню частину куполу собору і в якийсь момент це полум’я піднялося високо вгору. Константинопольці почали плакати і кричати: «Господи помилуй! Саме світло пішло в небо!».
Тоді віруючим захисникам міста здалось, що сам Бог залишив Константинополь…
Цей вогонь над Святою Софією бачили і в турецькому таборі. Султан Мехмед не міг спати і зібрав мул на нараду, щоб вони потрактували якось цей знак. Мули сказали: «Це добрий знак. Місто приречене».
Після цього випадку зі світлом деякі венеціанці залишили на кораблях лави захисників Константинополя.
Місто впаде раннім ранком 29 травня 1453 року. Але перед його падінням в соборі Святої Софії відбулась остання служба, яка тривала всю ніч, на якій був і імператор Костянтин ХІ.
«Це була спільна служба православних і римо-католиків, в цей момент кризи прихильники та опоненти Флорентійської унії забули про протиріччя. Після причастя імператор залишив службу і невдовзі загинув, захищаючи мури міста. Пізніше цього ж дня містом заволоділи турки і найбільш вражаюча церква християнства стала мечеттю», – пише Тімоті Вейр.
Після того, як перші яничари увірвалися до Святої Софії, як кажуть легенди, священники пройшли крізь мармурову стіну. Але історики припускають, що це могло бути правдою, бо з собору вели підземні ходи і священники могли просто залишити Софію одним з цих ходів.
Хай там як, константинопольські греки ще кілька століть після падіння міста казали, що вночі їм снились звуки останньої літургії, яка відбулась в ніч з 28 на 29 травня 1453 року…
Коли султан Мехмед, якого назвуть Фатіхом (Завойовником), в’їхав у місто на коні, то теж поїхав до Софії. Зійшовши з коня, він зайшов в собор і побачив турецького вояка, який руйнував мармурову підлогу. Розлючений цим, Мехмед вдарив його мечем.
Ті православні священники, які підійшли до нього – їх Мехмед помилував і дозволив залишити собор під охороною. Потім він покликав імама і наказав йому читати молитву з хорів, а сам помолився.
Потім він виліз на купол собору і подивився на Святу Софію та місто, яке він щойно підкорив, з висоти.
Дуже швидко біля Софії було зведено дерев’яний мінарет, який пізніше замінять чотирма кам’яними. Також майже одразу мозаїки були замазані – за винятком чотирьох ангелів під куполом.
У п’ятницю, другого червня 1453 року, в Софії відбулась вже перша п’ятнична мусульманська служба і собор став мечеттю на 482 роки.
Згодом як мечеть Айя-Софія стане за значенням другою після Мекки в Ісламі.
ПЕРША СВІТОВА І МІНУВАННЯ
Інтерес до фресок Святої Софії почав з’являтись в кількох султанів Османської імперії ще в 19-му столітті.
Під час Першої світової в лютому 1915 року, коли Антанта посунула свою армаду до Дарданелл і виглядало так, що Османська імперія може не втримати Константинополь, уряд султана, як кажуть історики, з гаслом «Так не дістанься ж ти нікому!» замінував Айю-Софію. Був наказ підірвати собор з першим кораблем Антанти, який мав з’явитись на обрії міста.
Але союзний флот тоді не зміг прорватись до Константинополя. Проте війська Антанти – англійці і французи – окупують Константинополь на короткий час в лютому 1919 року, а британці розставлять біля собору кулеметні точки – аби не допускати ні турків, ні місцевих греків.
Тоді війська Антанти реалізували двохсотрічну мрію російських царів. Але в підсумку Константинополь і Святу Софію передали назад Туреччині. Тоді Мустафа Кемаль (Ататюрк) зміг переконати і світ, і самих турків, що народилась нова Турецька республіка, яка не має нічого спільного з Османською імперією.
ЯК АЙЯ-СОФІЯ СТАЛА МУЗЕЄМ
Переконати Ататюрка перетворити Айю-Софію на музей вдалося американцю Томасу Віттемору, якого захоплювали православ’я і візантійська історія.
У 1930 році Віттемор отримав дозвіл на прибирання штукатурки – і Софія обросла будівельними «лісами», а роботи проводились в перервах між намазами.
24 листопада 1934 року уряд Туреччини ухвалив рішення про перетворення Айя-Софії на музей, зауваживши, що «це перетворення стане джерелом знань для людства». На тому ж урядовому засіданні Мустафа Кемаль офіційно отримав титул «Ататюрка» (батька турків).
У січні 1935 року Ататюрк приїхав до Стамбула і власноруч зробив напис «Музей зачинено на реставрацію», який повісили на дверях Софії, а вже першого лютого Айя-Софія прийняла першу екскурсійну групу. Того ж місяця Ататюрк особисто відвідав Айю-Софію.
Музеєм Айя-Софія була 85 років.
1985 року Айю-Софію внесли до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО. І її часом називають «восьмим дивом світу».
