У статті Bloomberg аналізують підписання «формули Штайнмаєра». Видання Euronews називає це «проривом». А Financial Times публікує міркування щодо необхідності пришвидшення темпу реформ в Україні.
Президент України Володимир Зеленський, можливо, досяг прориву у спробах покласти край війні з Росією. Але підписання «формули Штайнмаєра» привітали далеко не всі. Ситуацію оцінює коментатор видання Bloomberg Леонід Бершидський.
Зеленського швидко звинуватили у зраді, в тому числі і колишній президент Петро Порошенко, чиї погляди багато хто підтримує серед представників українського політичного й інтелектуального класу.
Сам Зеленський, очевидно, вірить у те, що його висока підтримка, яка минулого місяця перевищувала 70 відсотків, дозволить йому витримати цю критику. «Але у будь-якому випадку, в нього мало інших варіантів», – вважає автор.
США наразі зайняті своїм внутрішнім політичним скандалом, тож не мають альтернативних варіантів пропозиціям Франції та Німеччини, які хочуть запровадити мир на будь-яких прийнятних для України умовах.
Зеленський сказав, що виборів на Донбасі не буде, поки там присутні російські війська. Але його погодження на формулу означає передачу моніторингу виборів ОБСЄ – тобто організації, яка не має ресурсів для того, щоб запобігти порушенням у регіоні, де все ще проживає понад три мільйони людей. Голосування ставить спостерігачів на противагу технологіям Москви з фальсифікації виборів, вважає Бершидський.
«Переговори можуть зупинитись у будь-який момент, якщо Зеленський злякається. Однак, інші учасники підштовхуватимуть його до угоди, яка залишатиме східні території під офіційно українським, але фактично російським контролем. Це результат, якого Порошенко давно побоювався. Боротьба б припинилася, європейські санкції проти Росії зійшли б нанівець, а «суверенітет Росії» над анексованим Кримом мовчазно б прийняли».
Питання для українців у тому, чи такий результат став би прийнятною ціною за мир у регіоні, де так багато людей уже віддали свої життя. Якщо люди думатимуть, що Зеленський надто поступається, його можуть скинути. Але він теж не може тягнути зі своєю обіцянкою покласти війні край, каже автор.
«Без активної підтримки США, на яку він сподівався, Зеленський повинен грати разом зі своїми європейськими союзниками і найкраще використовувати ситуацію, в якій він значно послаблений», – вважає Бершидський.
Видання Euronews вийшло із заголовком «Прорив у мирних переговорах України та Росії після того, як Київ погоджується на вибори на Донбасі».
Цей крок відкриває можливість проведення першого міжнародного саміту за останні три роки, який має покласти край конфлікту на сході України. Востаннє у нормандському форматі Україна, Росія, Франція та Німеччина зустрічалися у жовтні 2016 року, нагадує видання.
Експерт Фабріс Потіер в інтерв’ю Euronews сказав, що у підтримці Києвом «формули Штайнмаєра» немає нічого нового.
«Що нове, так це те, що президент Зеленський бере на себе ризик зробити перший крок», – вважає Потіер. Націоналісти звинувачують його в тому, що він надто сильно поступається Москві, йдеться у статті.
Росіяни ж можуть на словах підтримати формулу, але по факту нічого для цього не зробити, тож залучені до переговорів європейські держави могли б на це вплинути, сказав Потіер.
Спираючись на досвід інших європейських держав, Україні необхідно стати на шлях різких реформ, йдеться в статті Financial Times.
Для України надзвичайно важливим є стояти впевнено на своїх ногах. А щоб це зробити, їй варто подивитися на тридцятирічний досвід економічної трансформації інших держав Східної Європи.
Після падіння Берлінської стіни у державах радянського блоку почався перехід від комунізму до капіталізму. Але чомусь в Україні з’явилося багато міфів про те, що робить цей перехід успішним. Через це багато хто виступав за повільніший підхід до змін.
Один із міфів полягає в тому, що різкі неоліберальні реформи у комуністичних країнах призвели до суттєвого «економічного болю» із незначною користю. Але такий «біль» був недовготривалим у державах, які якнайшвидше перейшли до ринкового режиму. Наприклад, у державах Балтії. А ось в країнах, які робили це поступово і спиралися на змішаний тип економіки, як це було в державах колишнього СРСР, «біль» був набагато більшим і відчувався довше, йдеться у статті.
Також важливим є міф про те, що саме ринкові реформи створили олігархічний клас. Реальність тут також полягає в іншому: найбільша концентрація влади олігархів не в тих державах, які швидко ухвалили реформи, а в таких, як Україна, які відкладали реформи на роки і після цього повільно рухалися.
Та насправді найкращий з усіх аргументів проти повільного темпу ухвалення реформ в Україні – це її власний досвід, мовиться у статті.
Такі кроки, як реформа права власності, стримували «тимчасовим» мораторієм на продаж сільськогосподарських земель, що гальмувало розвиток України. «У кожному випадку аргумент проти цих реформ був однаковим, мовляв «ринок не був готовий» або «не існували відповідні інститути». Більш розгорнутий аналіз припускає, що справжньою причиною затримок реформ було ніщо інше, як власне зацікавлення лідерів та їхніх олігархів-покровителів.
А така прихильність до поступовості, в свою чергу, зробила Україну вразливою до шантажу та військової агресії, йдеться у статті.
