Телевізор поступово втрачає свою популярність – глядач переходить в інтернет. Але це не означає, що медіа з олігархічним фінансуванням втрачають свій вплив та популярність. Навіть при тому, що незалежні ЗМІ знаходять нові механізми залучення ресурсів, вони не здатні перетягнути на себе значну частину уваги. Це результати дослідження, опублікованого на Chatham House. Більше того, такі медіа виконують важливі функції, продукуючи розважальний контент, переконана дослідниця Анна Корбут. Чи можна говорити, що в Україні вільні засобі масової інформації, якщо на ринку досі домінує олігархічна власність?
Олігархічне середовище склалося й укріпилося в Україні історично, до того ж воно є доволі міцним. Але це явище притаманне не лише Україні, його можна спостерігати в багатьох державах, у тому числі й у розвинених країнах, зазначає Асоційована дослідниця Академії лідерства Єлизавети ІІ Chatham House Анна Корбут.
У своїй праці Посилення суспільного інтересу до медіа-сектору України вона проаналізувала розвиток українського медіаринку і визначила основні напрямки його розвитку.
Аналітики не беруться називати медіаринок, який складається, переважно, зі ЗМІ з олігархічною власністю, вільним. Утім, звертають увагу на певні функції, які називають важливими. Як, наприклад, створення розважального контенту, який потребує великих витрат.
«Якщо подивитися на сусідні країни, то ми побачимо, що відсутність таких місцевих гравців, які можуть виробляти та розповсюджувати розважальний контент, може вилитися в те, що місцеві ЗМІ та люди споживають російський контент. Наявність у нас олігархічних каналів і інфраструктури, яка обслуговує їх і працює з ними, вона все ж таки забезпечує наявність того популярного продукту, який не дозволяє виникнути вакууму, який би тоді заповнила Росія, наприклад, своїм медійним продуктом», – наголошує Анна Корбут у коментарі для Радіо Свобода.
Виконавча директорка Інституту масової інформації (ІМІ) Оксана Романюк, разом із тим, вказує на небезпечні моменти.
«Олігархи визначають редакційну політику, особливо в політичних новинах. Особливо в передвиборчий період. І ми вже сьогодні почали спостерігати більшу активність олігархів у порівнянні з минулим роком», – пояснює вона в коментарі Радіо Свобода.
Надією на майбутнє Оксана Романюк називає Суспільного мовника (телеканал UA:ПЕРШИЙ), про його розвиток також наголосила у своєму дослідженні й Анна Корбут.
До того ж дослідниця зазначає, що саме такі організації, як ІМІ, «Детектор медіа», а також журналістська спільнота є тими самими «watch dogs» (сторожовими псами), які привертають увагу суспільства, якщо, зокрема, й олігархічні медіа виходять за рамки.
Незалежним медіа доводиться шукати нових механізмів залучення коштів, чи навіть їх вигадувати, адже вони не мають постійного великого джерела фінансової підтримки.
Незалежні медіа
Аналітики звертають увагу на певні позитивні тенденції в тому, що українці починають платити за інформацію. Таких людей поки небагато, але деякі медіа вже мають успішні приклади такого залучення коштів.
Так нещодавно видання «Бабель» запустило систему донатів і просить своїх читачів підписуватися і долучатися до фінансування.
Через те, що видання запустило систему донатів лише нещодавно, а кількість людей, готових платити за інформацію в Україні невелика, йому доводиться шукати підходів для того, аби переманити читача із платної підписки інших медіа, розповідає шеф-редактор «Бабеля» Катерина Коберник.
Для цього вигадують нестандартні текстові підходи.
Катерина Коберник розповідає, що для такого медіа важливо аби внески були регулярними, хай і невеликими. Тому вони відключили можливість зробити разовий донат. Утім, конкуренції з безкоштовним контентом олігархічних медіа Катерина наразі не бачить.
«Як правило, олігархічні медіа у нас у країні, і це наша специфіка, вони не для тієї аудиторії, яка «розумна», якщо можемо умовно так вживати. Олігархічні медіа – таблоїдні або навколотаблоїдні. Тому ми з ними за читачів також боремося, ми напевно з ними пересікаємося, але все-таки люди, які донатять, вони все-таки донатять тому, що їм потрібні глибші тексти, глибша аналітика і так, ця аналітика незаангажована. Тому сказати, що олігархічні медіа убивають ринок вільних медіа, я не можу. Мені здається, що частіше вони навіть є гарним тлом, щоб зрозуміти, що ці незалежні медіа, вони потрібні, корисні, глибші та дають іншу незаангажовану інформацію», – пояснює вона в коментарі Радіо Свобода.
Ризику того, що в донати прийдуть ті ж великі політичні гравці та почнуть диктувати свої умови, Катерина Коберник теж не бачить. Адже в редакції не знають, хто робить внески, і всім підписникам заздалегідь відомо, що впливати на редакційну політику вони не зможуть, пояснює шеф-редактор «Бабеля».
«У мене був чудовий досвід із Коломойським, який у якийсь момент припинив фінансування видання, але ж ми не боялися втратити все видання, а не просто якусь суму. Єдина умова існування медіа – це незалежність», – зазначає вона.
Виконавча директорка Інституту масової інформації (ІМІ) Оксана Романюк звертає увагу на те, що у світі існують глобальні ініціативи підтримки незалежних медіа, коли бізнес розміщує свою рекламу саме у медіа із прозорим фінансуванням та якісною інформацією.
Закриття каналів в Україні
В Україні рішенням РНБО нещодавно закрили три великих національних телеканали: «112 Україна», «NewsOne» та «ZIK».
Чи можна вважати закриття українських каналів із проросійським порядком денним наступом на свободу слова, ми запитали у виконавчої директорки Інституту масової інформації (ІМІ) Оксани Романюк.
«На тих каналах була позиція переважно однієї партії ОПЗЖ. Окрім цього там були фейки, розпалювання ворожнечі та проросійські наративи. Якби оцього всього не було, то можна було б казати, що це плюралізм думок, але через ці перекоси я можу лише сказати, що це цензура власника в найяскравішому прояві. Я не можу це назвати незалежною журналістикою, це просто власник використовував свої ресурси для того, щоб транслювати фейки, мову ворожнечі та маніпуляції», – наголошує вона.
Наприкінці свого дослідження Анна Корбут доходить висновків, що для того, аби в Україні розвивалася якісна журналістика, вона потребує підтримки – як від інвесторів, так і від регулятора.
Створення потужного незалежного регулятора теж є важливим аспектом, який потребує законодавчих змін і ґрунтовної роботи.
«Фінансовий нагляд за засобами масової інформації також підвищить стійкість сектора в Україні. Вимоги до прозорості особливо важливі для основних мовників, але в кінцевому підсумку вони повинні поширюватися на інтернет-магазини, оскільки вони стають усе більш впливовими», – йдеться в документі.
Одним із фінальних висновків також є й те, що правильним кроком була б заборона для політиків володіти організаціями та засобами масової інформації, це, на думку Анни Корбут, може сприяти зменшенню можливості змови між політиками та медіаспільнотою.
