Таміла Ташева: Ми не хочемо, повернувшись до Криму, побачити випалену пустелю
Таміла Ташева: Ми не хочемо, повернувшись до Криму, побачити випалену пустелю
Мілітаризація та військові навчання в Криму. Колаж
Я завжди вважала кримських татар однією з державотворчих націй. Ми незмінно були пліч-о-пліч з українцями, зокрема і в часи відновлення незалежності.
Я приїхала до Києва у 2007 році на стажування до Верховної Ради. Тоді мені трішки не вистачало масштабності у Сімферополі, хотілося мати можливість впливати на процеси ухвалення великих рішень. Це було романтизоване сприйняття, бо будучи молодою помічницею народної депутатки, звісно ж, на певні процеси я впливала, але не назву зараз їх аж такими важливими. Але я добре зрозуміла, як працює бюрократичний апарат, що було неоціненним досвідом.
Ні в Києві, ні в Криму з дискримінацією за етнічною ознакою не стикалася, адже постійно була у проукраїнському та кримськотатарському рухах. Мене оточували люди, які розуміли та приймали різність. Але це розуміння не з’являється на порожньому місці. Його виховують і плекають.
У кримських татар загострене відчуття свободи та справедливості. Вони не стоятимуть осторонь і мовчки спостерігатимуть. Але їхній спротив завжди мав ненасильницький характер. Коли розпочалися події Революції Гідності, багато кримських татар вийшли на площі міст підтримати зміни. Але коли здавалося, що найскладніші часи позаду, в Криму настали сумнозвісні події.
Багато людей почали звертатися по допомогу, а ми не могли їм відмовити. Ідея була проста – реагувати та допомагати
27 лютого 2014 року ми прокинулися та побачили, що адміністративні будівлі на півострові захоплені невідомими «зеленими чоловічками». Не одразу стало зрозуміло, хто це та яка їхня мета. Тоді я зв’язалася із Севгіль Мусаєвою та Алімом Алієвим, моїми близькими друзями та однодумцями. Порадилися і вирішили: якщо самим жителям Криму не зрозуміло, що відбувається, то інші також гадки не матимуть. І ми вирішили розповідати про це. Створили спочатку сторінку в фейсбуці. Планували тільки інформувати. Але багато людей почали звертатися по допомогу, а ми не могли їм відмовити. Ідея була проста – реагувати та допомагати.
Захоплення Криму. Як це було. 2.03.2014 (фотогалерея)
1/11Насилля походить навіть не від «самооборони», це остання інстанція, яка уважно спостерігає за тим, що відбувається.
2 березня 2014 року журналістів і взагалі всіх людей з відеокамерами, фотоапаратами або навіть тих, хто знімав на телефон, потихеньку почали бити. Це не красива метафора, а майже виписка з міліцейського протоколу.
2/11Здається, що ці персонажі позують на камеру – так картинно стоять! І ті, що попереду, й ті, що на другому плані.
2 березня 2014 року журналістів і взагалі всіх людей з відеокамерами, фотоапаратами або навіть тих, хто знімав на телефон, потихеньку почали бити. Це не красива метафора, а майже виписка з міліцейського протоколу.
3/11Озвіріло кидаються на журналістів ось такі «прості» мітингувальники, які приходять щодня на площу працювати.
2 березня 2014 року журналістів і взагалі всіх людей з відеокамерами, фотоапаратами або навіть тих, хто знімав на телефон, потихеньку почали бити. Це не красива метафора, а майже виписка з міліцейського протоколу.
4/11У тому, що це не натовп, а добре організована і проплачена масовка, впевнені всі, хто з цим «колективом» мав справу. Рідкісна згуртованість, рішучість миттєво кинутися в бійку, тверде знання і виконання кожним своєї ролі – «робочого», «домогосподарки», «ветерана» – з регулярним повторенням карбовано сформульованих постулатів, придатних для будь-якої дискусії, виділяють цих професійних провокаторів.
2 березня 2014 року журналістів і взагалі всіх людей з відеокамерами, фотоапаратами або навіть тих, хто знімав на телефон, потихеньку почали бити. Це не красива метафора, а майже виписка з міліцейського протоколу.
5/11При цьому основним своїм завданням ці «активісти» вважають, як це не дивно, переконати кожного журналіста, що саме вони і є справжніми кримчанами, а їхня думка – глас народу. Тому кожен журналіст, який з'явився на площі, щоб дізнатися думку «мітингувальників», миттєво опиняється в компанії двох-трьох «кураторів», які пильно стежать за діями журналіста, буквально прилипнувши до нього.
2 березня 2014 року журналістів і взагалі всіх людей з відеокамерами, фотоапаратами або навіть тих, хто знімав на телефон, потихеньку почали бити. Це не красива метафора, а майже виписка з міліцейського протоколу.
6/11Спершу «куратори» випитують, яке видання і країну представляє журналіст і одразу, залежно від отриманої інформації, починають хором переказувати приголомшеному таким натиском журналісту твердо визубрені речівки про фашистів, «бандерівців», утиски росіян у Криму і визвольну місію Росії.
2 березня 2014 року журналістів і взагалі всіх людей з відеокамерами, фотоапаратами або навіть тих, хто знімав на телефон, потихеньку почали бити. Це не красива метафора, а майже виписка з міліцейського протоколу.
7/11Як тільки оператор вмикає камеру, з ним одразу починають працювати ще один-два «куратори». Один за рукав тягне оператора в потрібний бік, інший розгортає йому камеру в потрібному напрямку, щоб була приблизно така картинка. Якщо знімальна група чинить опір і намагається зняти те, що потрібно їй – не вишколений «народ» із виданими під розписку плакатами, а, наприклад, як «самооборонівці» грудьми затуляють від камери свого підшефного «ввічливого чоловічка», або взяти інтерв'ю у випадкової людини, яка йде через площу, тоді ставлення різко змінюється. Знімальну групу під улюлюкання вмить організованої групи осіб у двадцять «мітингувальників» (але територія без нагляду не залишається, в кожному секторі є незмінні чергові) виштовхують з майдану.
2 березня 2014 року журналістів і взагалі всіх людей з відеокамерами, фотоапаратами або навіть тих, хто знімав на телефон, потихеньку почали бити. Це не красива метафора, а майже виписка з міліцейського протоколу.
8/11Центральні російські телеканали знімають спокійно, до решти ставлення, як описано вище.
2 березня 2014 року журналістів і взагалі всіх людей з відеокамерами, фотоапаратами або навіть тих, хто знімав на телефон, потихеньку почали бити. Це не красива метафора, а майже виписка з міліцейського протоколу.
9/11На площу почали приходити охочі подивитися на «ввічливих людей». Дехто намагається сфотографуватися зі спецназівцями. У «самообороні» до таких спроб ставляться прихильно, російські спецназівці взагалі ніяк не реагують, тільки глибше натягують балаклави.
2 березня 2014 року журналістів і взагалі всіх людей з відеокамерами, фотоапаратами або навіть тих, хто знімав на телефон, потихеньку почали бити. Це не красива метафора, а майже виписка з міліцейського протоколу.
10/11Проспектом Кірова рух перекритий. Пропускають поодинокі автівки.
2 березня 2014 року журналістів і взагалі всіх людей з відеокамерами, фотоапаратами або навіть тих, хто знімав на телефон, потихеньку почали бити. Це не красива метафора, а майже виписка з міліцейського протоколу.
11/11Даішники – останні представники міліції, яких видно в місті. ППС, «Беркут», особовий склад главку, що чергували ще пару днів тому в центрі міста, зникли. Єдина сила, що залишилася на вулицях – «самооборона». «Ввічливі люди» не беруться до уваги, вони ні у що не втручаються, просто мовчки стоять, обвішані автоматами, кулеметами та гранатометами.
2 березня 2014 року журналістів і взагалі всіх людей з відеокамерами, фотоапаратами або навіть тих, хто знімав на телефон, потихеньку почали бити. Це не красива метафора, а майже виписка з міліцейського протоколу.
Previous slide
Next slide
А пізніше розпочалась історія зі становленням організації. «КримSOS» був першою волонтерською ініціативою, що стала виконавчим партнером Управління Верховного комісара у справах біженців (УВКБ ООН в Україні). Вони ніколи до того моменту не співпрацювали з такою молодою організацією на партнерському рівні. Ми мали бути руками та очима УВКБ ООН у роботі з внутрішньо переміщеними особами, спершу з кримськими переселенцями, а далі почали займатися допомогою і переселенцям зі східних областей – Донецької та Луганської. Сторінка у соцмережі перетворилася на великий моніторинговий центр порушення прав людини, роботи з родинами політв’язнів, із самими політв’язнями. На міжнародному рівні організацію дуже добре знають.
«Ходіння по колу». Акція-нагадування про жертви насильницьких зникнень у Криму (фотогалерея)
1/6З десяток активістів «КримSOS» зібралися під стінами посольства Росії у Києві вранці 26 травня
26 травня активісти «КримSOS» провели акцію біля посольства Росії в Києві
4/6Пікетувальники символічно ходили колом: «Наші акції виглядають як ходіння по нескінченному колу: ми вимагаємо, РФ мовчить, РФ мовчить, ми вимагаємо»
26 травня активісти «КримSOS» провели акцію біля посольства Росії в Києві
5/624 травня 2016 року в окупованому Росією українському Криму був викрадений член виконкому Всесвітнього конгресу кримських татар, член регіонального меджлісу Ервін Ібрагімов. Про його долю досі нічого невідомо. «Відтоді «КримSOS» щомісяця проводить акції на підтримку жертв насильницьких зникнень у Криму, вимагаючи від РФ сказати правду про їхні долі», – зазначають учасники акції
26 травня активісти «КримSOS» провели акцію біля посольства Росії в Києві
6/6Із 2014 року жертвами насильницьких зникнень в окупованому Росією українському Криму стали 44 людини. Пізніше 19 з них вдалося знайти живими, трьох знайшли в місцях несвободи, одного екстрадували, шестеро були знайдені мертвими. Про долю 15 людей досі нічого невідомо. Такі дані наводить «КримSOS».
За даними уповноваженої Верховної Ради з прав людини Людмили Денісової, в окупованому Криму та на непідконтрольних Києву територіях Донбасу зникли безвісти 258 громадян України
26 травня активісти «КримSOS» провели акцію біля посольства Росії в Києві
Previous slide
Next slide
Результатів багато: це понад 10 тисяч людей, які отримали пряму допомогу від «КримSOS». Це десятки звітів, які використовували потім міжнародні організації. Це десятки, на превеликий жаль, родин політв'язнів, які звертаються до нас по консультації, а також закони, що ухвалюються за ініціативи організації. Я відійшла від справ у «КримSOS» 2019 року. Але мені, як і кожному керівнику, дуже важливо, що ця ініціатива продовжує діяти, допомагати, про неї говорять, знімають репортажі, на неї посилаються міжнародні організації.
Не тільки обшуки: фотосвідчення порушень прав людини в Криму в 2020 році (фотогалерея)
1/824 листопада. Севастопольців відправляють до Ростова-на-Дону на службу в російській армії. На цьому фото, опублікованому Міністерством оборони Росії, показані лише п'ятеро з них, однак того дня із Севастополя до Росії відправили близько тридцяти призовників. В ООН неодноразово наполягали на тому, щоб Росія припинила призов жителів Криму до своїх збройних сил.
Як стверджують у «Кримській правозахисній групі», проводячи призов кримчан до своєї армію, Росія порушує Женевську Конвенцію про захист цивільного населення під час війни. При цьому українські правозахисники ще й регулярно фіксують кримінальні справи, які підконтрольні Кремлю відомства на півострові заводять на кримчан за ухилення від служби в російських збройних силах: за їхніми словами, тільки в листопаді було як мінімум три нові кримінальні справи і два вироки у таких справах
2/831 жовтня. Російський поліцейський зупиняє одиночний пікет Зуре Емірусеїнової – матері фігуранта красногвардійської «справи Хізб ут-Тахрір».
Загальна декларація прав людини та низка інших міжнародних документів гарантують кожному право на свободу зібрань, у тому числі з метою мирного протесту. Тоді жінка вийшла на одиночний пікет із плакатом «Мій син – не терорист». У жінки вилучили плакат і склали на неї протокол, визнавши її пікет «мітингом».
Представники міжнародної ісламської політичної організації «Хізб ут-Тахрір» називають своєю місією об'єднання всіх мусульманських країн в ісламському халіфаті, але відкидають терористичні методи досягнення цього. Захисники заарештованих і засуджених у «справі Хізб ут-Тахрір» кримчан вважають їх переслідування мотивованим за релігійною ознакою. Ця організація заборонена і визнана терористичною в Росії, але не в Україні
3/87 липня. Співробітники російських силових структур у Криму проводять обшуки в будинках кримських татар за підозрою в участі в організації «Хізб ут-Тахрір».
Тоді співробітники ФСБ Росії провели обшуки в будинках Олександра Сизикова, Аліма Суф'янова, Сейрана Хайретдінова, Еміля Зіядінова, Ісмета Ібрагімова, Вадима Бектемірова, Зекір'і Муратова і Ділявера Меметова. Затримали всіх, крім останнього. У ФСБ Росії стверджували, що Сизиков і решта затриманих «поширювали серед жителів Криму терористичну ідеологію, вербували до своїх лав кримських мусульман».
У 2020 році День прав людини присвятили питанню дотримання цих прав під час пандемії COVID-19. У жовтні фігурантів цієї кримської «справи Хізб ут-Тахрір» відправили на примусову психіатричну експертизу до психоневрологічної лікарні у Сімферополі. Під час їх перебування в установі зафіксували масове зараження коронавірусом
4/81 жовтня, Ялта. Кримські школярі беруть участь в акції «Вахта пам'яті поколінь». Вони одягнені в російську військову форму і тримають у руках зброю. Як повідомляв кореспондент Крим.Реалії, одна з учасниць втратила свідомість під час акції. Суть заходу полягала в тому, що діти урочисто заступали на «почесну варту» біля «Вічного вогню». В акції брали участь учні кадетських класів, члени клубу ДОСААФ і руху «Юнармія».
Правозахисники розглядають сам факт існування таких класів і організацій, а також пропаганду війни та зброї серед дітей як мілітаризацію освіти в анексованому Криму. Вони називають це порушенням гуманітарного права і одним з елементів військового злочину Росії на півострові
5/823 лютого, Сімферополь. Люди в російській військовій формі показують дітям зброю та дають її їм у руки.
Правозахисники вказують на те, що мілітаризація освіти і дитинства, пропаганда війни серед дітей – це порушення Конвенції про права дитини, що зобов'язує виховувати дітей у повазі до норм міжнародного гуманітарного права
6/820 червня, Севастополь. Члени російської військово-патріотичної організації для школярів «Юнармія» беруть участь у репетиції параду, присвяченого 75-річчю закінчення Другої світової війни. При цьому правил захисту від вірусної інфекції не дотримуються, хоча на той момент у Криму і Севастополі вже були зафіксовані випадки смерті, викликані коронавірусом або ускладненнями від нього.
Правозахисники стурбовані не тільки самим фактом мілітаризації дитинства в Криму, але й тим, що вона триває під час пандемії COVID-19. За словами експерта «Кримської правозахисної групи» Ірини Сєдової, той факт, що на півострові продовжують «організовувати масові пропагандистські збори за участі дітей, яких одягають у форму «Юнармії», і змушують пропагувати службу в російській армії», порушує права дітей на захист їхнього здоров'я і життя, зазначені в Конвенції про права дитини
7/82 листопада. Сотні кримських татар, які тоді виїхали з Криму до Ростова-на-Дону на оголошення вироку фігурантам красногвардійської «справи Хізб ут-Тахрір», затримали співробітники російської ДПС на Керченському мосту.
За словами адвоката Миколи Полозова, в діях російських силовиків – «цілий букет порушень»: наприклад, статті 13 Загальної декларації прав людини (що гарантує право на вільне пересування, в тому числі між країнами), статті 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, а також 5 статті Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації
8/83 листопада, Сімферополь. Співробітники російської поліції в Криму затримують кореспондентів «Кримської солідарності» та інтернет-видання «Грани.ру».
Вілен Темер'янов, Абляміт Зіядінов, а також активіст Ерфан Бекіров були біля будівлі суду в Сімферополі, коли там проходило засідання у красногвардійські «справі Хізб ут-Тахрір». У чоловіків було редакційне завдання, вони стежили за оголошенням вироку фігурантам цієї «справи».
Російські силовики звинуватили їх у порушенні порядку організації масових заходів та невиконанні правил поведінки під час «режиму підвищеної готовності».
Низка міжнародних документів гарантують усім людям право повсюдно і безперешкодно збирати, передавати і публікувати інформаційні відомості. Правозахисники наполягають на тому, що російська влада Криму часто використовує пандемію для обмеження прав людини на півострові
Робота по Криму – це не забіг на коротку дистанцію, а марафон. Питання повернення нашої території не лежить у площині одного року. Для цього потрібно багато сил, і знайти їх не завжди просто. Але я не маю права здаватися та займатися чимось іншим. Моя мотивація – це люди, яких я не можу зрадити.
Світ має знати не лише про трагічні сторінки кримськотатарської історії, але й про світлі
Мені здається, що світ має знати не лише про трагічні сторінки кримськотатарської історії, але й про світлі. До 2014 року я займалася культурною дипломатією, музичним продюсуванням. Ми організовували фестивалі та обміни. Робити це потрібно і надалі. Світ має знати про кримських татар не лише в розрізі окупації, а й з інших аспектів. Хочу, щоб їх асоціювали з креативністю, свободою та незламністю. Нам потрібно повертати не лише території, а й людей. Тому щоденно ми намагаємося тримати контакт із нашими громадянами на півострові.
З питанням Криму держава працювала мало, і це стало великою проблемою. Після великої уваги у 2014-2015 років хвиля зацікавленості долею півострова дещо спала. Останні 1,5- 2 роки ця тема повертається. Ми ухвалили Стратегію деокупації та низку інших важливих документів. Наприклад, Закон про корінні народи. Завдяки останньому кримські татари, на рівні з караїмами і кримчаками, тепер вважаються корінним народом півострова. Громадяни, які залишаються в Криму, повинні відчувати, що держава не забуває про них.
Крим моєї мрії – вільний, економічно стабільний і не заплямований пропагандою
Ми не хочемо, повернувшись додому, побачити випалену пустелю. Нині кримські татари, які живуть на півострові, зосереджені на виживанні: на тому, щоб зберегти себе, свою культуру, свою мову. Вони турбуються, щоб їхня ідентичність просто була, щоб не втратити її та не розчинитися у приїжджих росіянах. Це складно: щоденно доводити, що ти є і маєш право на самобутність. Тому ми повинні допомагати цим людям і дати їм можливість почуватися безпечно та комфортно, особливо тим, хто змушений був виїхати і почати жити на материковій частині України.
Я до 2014 року майже щомісяця їздила додому, принаймні на вихідні. Півострів – це справжнє місце сили. Крим моєї мрії – вільний, економічно стабільний і не заплямований пропагандою. Він український за духом. І кримські татари посідають у ньому чільне місце.
Таміла Ташева, правозахисниця, співзасновниця громадської організації «КримSOS». Заступниця Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим з 25 жовтня 2019 року
Думки, висловлені в рубриці «Блоги» передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Матеріал серії «Розмови про Крим» у рамках культурного проєкту ШЛЯХ/ Yol (fb.com/shlyah.yol), який реалізує ГО «Ель Чебер» за підтримки Українського культурного фонду, Українського інституту та Кримського дому. Масштабний проєкт збирає та відроджує артефакти кримськотатарської культури, а також розкриває спільне минуле українців і кримських татар.
Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
