Доступність посилання

ТОП новини

Таміла Ташева: Ми не хочемо, повернувшись до Криму, побачити випалену пустелю


Мілітаризація та військові навчання в Криму. Колаж

Я завжди вважала кримських татар однією з державотворчих націй. Ми незмінно були пліч-о-пліч з українцями, зокрема і в часи відновлення незалежності.

Я приїхала до Києва у 2007 році на стажування до Верховної Ради. Тоді мені трішки не вистачало масштабності у Сімферополі, хотілося мати можливість впливати на процеси ухвалення великих рішень. Це було романтизоване сприйняття, бо будучи молодою помічницею народної депутатки, звісно ж, на певні процеси я впливала, але не назву зараз їх аж такими важливими. Але я добре зрозуміла, як працює бюрократичний апарат, що було неоціненним досвідом.

Ні в Києві, ні в Криму з дискримінацією за етнічною ознакою не стикалася, адже постійно була у проукраїнському та кримськотатарському рухах. Мене оточували люди, які розуміли та приймали різність. Але це розуміння не з’являється на порожньому місці. Його виховують і плекають.

У кримських татар загострене відчуття свободи та справедливості. Вони не стоятимуть осторонь і мовчки спостерігатимуть. Але їхній спротив завжди мав ненасильницький характер. Коли розпочалися події Революції Гідності, багато кримських татар вийшли на площі міст підтримати зміни. Але коли здавалося, що найскладніші часи позаду, в Криму настали сумнозвісні події.

Багато людей почали звертатися по допомогу, а ми не могли їм відмовити. Ідея була проста – реагувати та допомагати

27 лютого 2014 року ми прокинулися та побачили, що адміністративні будівлі на півострові захоплені невідомими «зеленими чоловічками». Не одразу стало зрозуміло, хто це та яка їхня мета. Тоді я зв’язалася із Севгіль Мусаєвою та Алімом Алієвим, моїми близькими друзями та однодумцями. Порадилися і вирішили: якщо самим жителям Криму не зрозуміло, що відбувається, то інші також гадки не матимуть. І ми вирішили розповідати про це. Створили спочатку сторінку в фейсбуці. Планували тільки інформувати. Але багато людей почали звертатися по допомогу, а ми не могли їм відмовити. Ідея була проста – реагувати та допомагати.

А пізніше розпочалась історія зі становленням організації. «КримSOS» був першою волонтерською ініціативою, що стала виконавчим партнером Управління Верховного комісара у справах біженців (УВКБ ООН в Україні). Вони ніколи до того моменту не співпрацювали з такою молодою організацією на партнерському рівні. Ми мали бути руками та очима УВКБ ООН у роботі з внутрішньо переміщеними особами, спершу з кримськими переселенцями, а далі почали займатися допомогою і переселенцям зі східних областей – Донецької та Луганської. Сторінка у соцмережі перетворилася на великий моніторинговий центр порушення прав людини, роботи з родинами політв’язнів, із самими політв’язнями. На міжнародному рівні організацію дуже добре знають.

Результатів багато: це понад 10 тисяч людей, які отримали пряму допомогу від «КримSOS». Це десятки звітів, які використовували потім міжнародні організації. Це десятки, на превеликий жаль, родин політв'язнів, які звертаються до нас по консультації, а також закони, що ухвалюються за ініціативи організації. Я відійшла від справ у «КримSOS» 2019 року. Але мені, як і кожному керівнику, дуже важливо, що ця ініціатива продовжує діяти, допомагати, про неї говорять, знімають репортажі, на неї посилаються міжнародні організації.

Робота по Криму – це не забіг на коротку дистанцію, а марафон. Питання повернення нашої території не лежить у площині одного року. Для цього потрібно багато сил, і знайти їх не завжди просто. Але я не маю права здаватися та займатися чимось іншим. Моя мотивація – це люди, яких я не можу зрадити.

Світ має знати не лише про трагічні сторінки кримськотатарської історії, але й про світлі

Мені здається, що світ має знати не лише про трагічні сторінки кримськотатарської історії, але й про світлі. До 2014 року я займалася культурною дипломатією, музичним продюсуванням. Ми організовували фестивалі та обміни. Робити це потрібно і надалі. Світ має знати про кримських татар не лише в розрізі окупації, а й з інших аспектів. Хочу, щоб їх асоціювали з креативністю, свободою та незламністю. Нам потрібно повертати не лише території, а й людей. Тому щоденно ми намагаємося тримати контакт із нашими громадянами на півострові.

З питанням Криму держава працювала мало, і це стало великою проблемою. Після великої уваги у 2014-2015 років хвиля зацікавленості долею півострова дещо спала. Останні 1,5- 2 роки ця тема повертається. Ми ухвалили Стратегію деокупації та низку інших важливих документів. Наприклад, Закон про корінні народи. Завдяки останньому кримські татари, на рівні з караїмами і кримчаками, тепер вважаються корінним народом півострова. Громадяни, які залишаються в Криму, повинні відчувати, що держава не забуває про них.

Крим моєї мрії – вільний, економічно стабільний і не заплямований пропагандою

Ми не хочемо, повернувшись додому, побачити випалену пустелю. Нині кримські татари, які живуть на півострові, зосереджені на виживанні: на тому, щоб зберегти себе, свою культуру, свою мову. Вони турбуються, щоб їхня ідентичність просто була, щоб не втратити її та не розчинитися у приїжджих росіянах. Це складно: щоденно доводити, що ти є і маєш право на самобутність. Тому ми повинні допомагати цим людям і дати їм можливість почуватися безпечно та комфортно, особливо тим, хто змушений був виїхати і почати жити на материковій частині України.

Я до 2014 року майже щомісяця їздила додому, принаймні на вихідні. Півострів – це справжнє місце сили. Крим моєї мрії – вільний, економічно стабільний і не заплямований пропагандою. Він український за духом. І кримські татари посідають у ньому чільне місце.

Таміла Ташева, правозахисниця, співзасновниця громадської організації «КримSOS». Заступниця Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим з 25 жовтня 2019 року

Думки, висловлені в рубриці «Блоги» передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Матеріал серії «Розмови про Крим» у рамках культурного проєкту ШЛЯХ/ Yol (fb.com/shlyah.yol), який реалізує ГО «Ель Чебер» за підтримки Українського культурного фонду, Українського інституту та Кримського дому. Масштабний проєкт збирає та відроджує артефакти кримськотатарської культури, а також розкриває спільне минуле українців і кримських татар.

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

XS
SM
MD
LG