Рано вранці в нашому районі тиша, окрім поліцейських машин нічого не нагадує про трагедію. В установи заходиш запросто: ні охорони, ні закритих дверей. До тями там приходять лише після дзвінка начальства, яке зобов'язало організувати на вході пост із перевіркою паспортів.
Тільки в ліцеї мистецтв скасували заняття, всі інші школи міста працюють у звичайному режимі ‒ під охороною Росгвардії. Єдина вимога до батьків ‒ сповістити класних керівників про причини відсутності дитини в школі. Вихователі теж телефонують батькам дошкільнят, але багато у кого є можливість залишити дитину вдома, до школи не пускають, до садка не ведуть. Воно й зрозуміло: фіг із цим навчанням, цими оцінками, коли під загрозою життя дитини.
Розмови в місті ‒ тільки про трагедію. Жінки хвилюються дуже емоційно, ковтають валер'янку та валідол. Плачуть навіть ті, у кого ні рідні, ні знайомі не постраждали
Розмови в місті ‒ тільки про трагедію. Жінки хвилюються дуже емоційно, ковтають валер'янку та валідол. Плачуть навіть ті, у кого ні рідні, ні знайомі не постраждали. Але місто ж маленьке, типово провінційне, тому майже в кожного є знайомі, які зіткнулися з трагедією особисто.
У маршрутці жінка розповідає про сусідську дівчинку, яка встигла вистрибнути у вікно. Сім'я, що живе неподалік, якій два роки тому жителі Керчі збирали всім миром гроші на операцію в Німеччині з видалення пухлини мозку для молодшої дочки, вчора втратила старшу. Повірити в це неможливо, тому що вранці вона бігла попереду мене на зупинку автобуса, і, як завжди, на її невимовно довгі ноги задивлялися хлопці та чоловіки. Мій батько у списку тих, хто перебуває в лікарні, відшукав знайоме прізвище: виявилося, у внучки його колеги осколкове поранення, вона в лікарні сусіднього до Керчі райцентру Леніне.
Як не дивно, співчувають і матері підлітка-вбивці, розуміючи, що в такому невеликому місті як Керч на неї стануть показувати пальцем, очима та розмовами випалять на ній клеймо. Запитань, звичайно, до сім'ї юного терориста, чимало. Помпова рушниця коштує не менш ніж 50 тисяч рублів, що при зарплаті матері-санітарки ‒ дуже великі гроші.
Розповідають, ніби мати ‒ сектантка й затягла туди сина, висловлюють сумнів у психічній стабільності батька підлітка, який із сином та колишньою дружиною не жив (після трагедії його допитала поліція). Вчора всі сусіди говорили про хлопця як про найтихішу та безпроблемну дитину, а сьогодні вже знайшлися сусіди, які звинуватили його в пристрасті до зброї. Виражалося це, за їхніми словами, у стрільбі кульками. Але тут не все однозначно: йдеться ж про хлопця, в якого улюбленими іграшками навряд чи були ляльки Барбі.
Свідки, які після трагедії розповідали про бійця-одинака, сьогодні говорять про декілька дорослих, які встигли залишити будівлю до приїзду поліції.
Слабкою виглядає і версія про самогубство нападника. Одні вважають, що стрілка вбили поліцейські, інші називають його смерть розправою співучасників. Лікарі кажуть, що якби це був самостріл підлітка, то від пострілу помпової рушниці його голову рознесло б, як кинутий зверху кавун. Їхня точка зору майже повністю збігається з думкою професійних спортсменів-стрільців ‒ ті теж здивовані, що голова підлітка на місці. Вони ж ставлять під сумнів розповіді свідків про стрілянину чергами. Легальна зброя, яка продається в Росії, не стріляє чергами, а напівавтоматична стріляє швидко, на слух ‒ ніби чергами, тільки в руках професіоналів із величезним досвідом. А підліток придбав зброю за кілька днів до трагедії.
У версію терориста-одинака керчани не вірять, вважають її заспокійливою, для приховування істини
У версію терориста-одинака керчани не вірять, вважають її заспокійливою, для приховування істини. Про це говорять і представники «влади», але вони вважають, що рукою підлітка-вбивці керували дорослі. Звісно, прямо з України.
Політизація почалася з перших хвилин трагедії, і головну заявку зробив ‒ хто б сумнівався в його здібностях працювати язиком ‒ Володимир Константинов. «Ми всі розуміємо, що все зло на кримську землю ведеться капітально від української влади. Вони ніколи не приховували ненависті до нас, робили за всі ці роки дуже багато нам зла, тому не хочу випереджати події, і компетентні органи в цьому розберуться, але вітер дме звідти. Я в цьому особисто переконаний».
Підтримують кримського «спікера» і в соціальних мережах, де без всяких доказових аргументів співучасниками називають українських диверсантів, чиї дії нібито здатні ускладнити життя в Криму й поставити під загрозу життя та здоров'я населення півострова. Нібито атака на Керченський політехнічний коледж повністю вкладається в логіку української влади із залякування жителів Криму, тому поява терориста була лише питанням часу. І, мабуть, саме Керч дочекалася цієї розправи першою.
Кримська «сенаторка» Ольга Ковітіді у своїй заяві набагато обережніша, ніж прямолінійний Константинов і безвідповідальні користувачі соціальних мереж: «Подібного типу злочин не може бути скоєний однією людиною, і, так чи інакше, ми маємо почекати результатів. Усе-таки тут не одна людина здійснила цей злочин, я це говорю, спираючись на адвокатський досвід».
Про це говорить і один із педагогів коледжу, який перебував у момент бійні біля будівлі. «Не міг він бути один, постріли були з різних куточків будівлі», ‒ наполягає на своїй версії викладач. Його колега впевнена, що хлопця хтось використовував як знаряддя вбивства.
У будь-якому випадку, трагедія резонансна. Особливо для Керчі, яка завжди була провінційним болотом. Завтра це найтихіше містечко розлиється морем сліз ‒ «влада» вирішила влаштувати показові похорони загиблих дітей і викладачів на центральній площі. Кому прийшла в голову ця дика думка?! Двадцять трун, натовп родичів, що ридають, тих, хто співчувають, та кодла таких, що прийдуть подивитися, як страждають великі начальники.
Місцеві кажуть, що влаштовувати загальне прощання із загиблими на площі Леніна, де відбуваються паради, мітинги, міські святкові заходи, де ще пару днів тому посвячували в курсанти однолітків загиблих підлітків, ‒ блюзнірство. Напевно, знову прийдуть махати кадилом батюшки, а серед загиблих є юнак-кримський татарин.
Робити показовий захід для камер з прощання з близькими, а більшість загиблих ‒ діти, ‒ не по-людськи. Знаю, що з сусідською дівчинкою хотіли б попрощатися сусіди, однокласники, але проштовхнутися до гробу в цьому натовпі буде нереально, та й поліція їх, напевно, не пустить. Тут хоч паспорт принеси ‒ зв'язку із загиблими не доведеш. Мені важко уявити прощання з дитиною, матір'ю або батьком на очах тисячної юрби. І для чого влаштовувати масові зібрання після кривавої трагедії, коли навіть міський транспорт не доїжджає до коледжу, а правоохоронці в першу чергу після трагедії в навчальному закладі закрили ринок як масово відвідуване місце?
Андрій Фурдик, кримський блогер, керчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
