Доступність посилання

ТОП новини

Відлуння трагедії в Керчі. Про дівчинку Наталю, яка не вписалася в парадний антураж


Керченський політехнічний коледж у день роковин трагедії, 17 жовтня 2019 року

Про розстріл у керченському коледжі 17 жовтня 2018 року влада та вразлива громадськість згадує лише при повторенні подібного. Сталася в казанському ліцеї трагедія і знову змусила повернутися до тем, які сто разів обговорювали на різних поверхах влади. І всі вони, ясна річ, глобальні: стосуються необхідності надійної охорони та професійної психологічної служби в навчальних закладах.

Тут же, природно, виникає різка потреба в патріотичному вихованні, що в Росії прирівнюється до готовності захищати батьківщину зі зброєю в руках, з якою, нехай і іграшковою, марширують лавою вихованці російських дитсадків. А ще варто зауважити, що такі трагедії так яскраво змальовують російські ЗМІ, у першу чергу, телебачення, що моментально в містах і селах Росії та Криму починається ланцюгова реакція повідомлень про мінування навчальних закладів. А це саме результат того, що в патріотичному вихованні є тільки одна складова ‒ «патріотизм», а саме моральне просвітництво підлітків і молоді геть відсутнє.

Про розстрільні трагедії забувають швидше, ніж виліковується останній потерпілий у них. І життя юної керчанки Наталі Калиниченко підтверджує це

Але зараз я не про це. Про розстрільні трагедії забувають швидше, ніж виліковується останній потерпілий у них. І життя юної керчанки Наталі Калиниченко, у якої кількість перенесених операцій більша, ніж цифра прожитих нею років, підтверджує це. Через два роки після трагедії інвалідність й пільги зняли навіть у тих, хто лікувався в московських клініках. А ось Наталія досі поневіряється лікарняними ліжками, сподіваючись тільки на допомогу й підтримку свого батька. Цій дівчинці не пощастило в житті від самого народження: мати в неї ‒ батько. Після трагедії їх з батьком жорстоко, незаслужено та аморально образили чиновники Керчі, які звинуватили її єдиного батька в пияцтві, назвали неповну сім'ю Наталі «неблагополучною» і віддали належні їй як жертві трагедії гроші тільки під тиском пересічних керчан, які обурилися нахабством та брехнею місцевої влади.

Російські поліцейські й машини «швидкої допомоги» біля будівлі міської лікарні №1, куди госпіталізували потерпілих у результаті стрілянини та вибуху в політехнічному коледжі, Керч, 18 жовтня 2018 року
Російські поліцейські й машини «швидкої допомоги» біля будівлі міської лікарні №1, куди госпіталізували потерпілих у результаті стрілянини та вибуху в політехнічному коледжі, Керч, 18 жовтня 2018 року

Відразу після трагедії історія Наталі не залишила байдужими не тільки її земляків, а й жителів Москви, у клініці якої вона лікувалася. Звичайно, в першу чергу, керченських москвичів, які збирали гроші, приносили дівчинці іграшки, радували її новими красивими речами, намагались усіляко підтримати, допомогти їй, вселити в неї віру й довести, що вона в цьому світі не сама: окрім батька є люди, готові прийти на допомогу.

Рік Наталія лікувалася тільки завдяки турботам батька на свою 12-тисячну пенсію з інвалідності, яка йшла на мазі та бинти

Московська влада теж не залишилася осторонь: щоб батько міг бути поруч із дочкою, йому виділили безоплатне соціальне житло. Але минув час, потім навалилася пандемія, і дівчинку, яка залишилася без стопи, з батьком відрядили з московської клініки до Керчі. Рік Наталя лікувалася тільки завдяки турботам батька на свою 12-тисячну пенсію з інвалідності, яка йшла на мазі та бинти. Ледве вдалося домогтися, щоб московський інститут Вишневського погодився прийняти на лікування Наталію ‒ фактично без направлення, адже у Керчі його дівчинці не дали.

Коли московські медики побачили її рану, вони схопилися за голову: що називається, ще трохи, й Наталя могла б втратити ногу. Госпіталізації в клініку Наталі довелося чекати два тижні, до виписки інших пацієнтів. З тих, хто був таким щедрим і уважним до юної керчанки відразу після трагедії, майже ніхто не відновив контактів з її батьком, тому йому довелося орендувати житло за свої гроші.

Але що там Москва, яка, як відомо, сльозам не вірить! Наталя ‒ корінна керчанка, про яку місцева влада за рік її перебування в місті навіть не згадала. Прославлена «шубоносиця», лікарка за професією та медичний керівник за посадою Мая Хужина, яка голосніше за всіх запевняла громадськість відразу після трагедії, що нікого з потерпілих не забудуть і не залишать без допомоги, тепер говорить, якщо батько Наталі не звертався за допомогою, значить, її не потребує. Нібито тим, хто просить, допомогу надають. І наводить як приклад себе, кохану, яка від свого імені звернулася в УЖКГ міста, щоб спиляли гілку, яка висіла над балконом квартири, де живе мати вбитого в коледжі викладача.

Колишня голова російської міськради Керчі Мая Хужина
Колишня голова російської міськради Керчі Мая Хужина
Жодної підтримки дівчинці. І тому батько Наталі змушений викручуватися й економити

Тобто людина виконала свій більш ніж пересічний депутатський обов'язок, допомогла виборницю, а подала це як знак турботи про постраждалих у коледжі. Ні професійного виконання лікарського обов'язку, ні простого людського й материнського співчуття, а тупа впертість і віра в те, що спиляна комунальниками гілка і є та допомога й підтримка, яку вона обіцяла саме як медик. І жодної реакції ‒ ні з боку місцевих чиновників, ні депутатів, багато з яких цілком, судячи з поданих декларацій, могли або допомогти матеріально, або посприяти у працевлаштуванні батька дівчинки, користуючись своїми вагомими зв'язками. Жодної підтримки дівчинці. І тому батько Наталі змушений викручуватися й економити, їздити на роботу в Пітер і рватися на вихідні до доньки в Москву.

Подібним чином повівся і новий директор політехнічного коледжу Денис Колесник, запевняв у другу річницю трагедії, що допомога надається всім дітям. Зате з якою помпою місцева влада й той же директор коледжу відзвітували про проведення на базі цього навчального закладу «міжнародної науково-практичної конференції з питань розвитку профтехосвіти», що названа таким високим стилем через участь у ній колег із Чечні й ‒ через відеозв'язок ‒ з Мінська.

Керченский политехнический колледж после ремонта, август 2019 года
Керченский политехнический колледж после ремонта, август 2019 года

Цього року коледжу, а колись звичайному технікуму, кузні кадрів металургійного комбінату, стукне дев'яносто. З належним нагоді пафосом директор демонстрував гостям зміни, що відбуваються в коледжі. Але ні він, ні голова муніципалітету Ольга Солодилова навіть пів слова не промовили про те, чим викликані ці «радісні» зміни в обладнанні головного входу та оснащенні навчальних кабінетів і майстерень. А йдуть вони активно тому, що після трагедії на коледж звернули увагу і влада, і спонсори, як той же суднобудівний завод, що долучився своїми коштами до проведення ремонтних робіт.

Грубо кажучи, не було б нещастя, трагедії, загибелі дітей і дорослих, коледж так і животів би з колишнім головним входом і класами зі старим обладнанням, а можливо, і з колишньою директоркою. Але, проводячи конференцію, не згадали не тільки про це, але навіть, схоже, не спромоглися вшанувати пам'ять загиблих і згадати випускницю-червонодипломницю 2021 року Наталю Калиниченко, життєва історія якої не вписалася в красиву картинку перетворень.

Андрій Фурдик, кримський блогер, керчанин

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG