Трамп і Україна: свідчення Тейлора і пастка для Зеленського

Які висновки мала б зробити для себе Україна з огляду на свідчення Вільяма Тейлора у Конгресі США в рамках розслідування щодо можливого імпічменту Трампа? Як має діяти і що говорити український президент Зеленський, щоб не завдати шкоди Україні? Як Україні, перебуваючи в епіцентрі розслідування щодо Трампа, не втратити стратегічної підтримки США? Радіо Свобода проаналізувало свідчення Тейлора і зібрало реакції на них?

У рамках розслідування щодо можливого імпічменту президента США Дональда Трампа тимчасовий повірений у справах США в Україні Вільям Тейлор свідчив понад 10 годин. Його за зачиненими дверима слухали три комітети Палати представників Конгресу США.

Свідчити перед конгресменами 22 жовтня Тейлора викликав спеціальною повісткою голова комітету з розвідки Адам Шифф. Тейлора зобов’язали розповісти про події, що передували телефонній розмові президентів Дональда Трампа та Володимира Зеленського від 25 травня, а також про те, що було після неї.

Вступне слово (15 сторінок) Тейлора на свідченнях за рішенням Конгресу США опублікували.

Вільяму, або, як його частіше називають, Біллу Тейлору 72 роки. Тейлор закінчив військову академію США у Вест-Пойнті, а потім Гарвардський університет. Він воював у В'єтнамі і майже п’ять десятиліть віддав дипломатичній службі, або, як кажуть у США, «службі на благо країни». Тейлор був послом США в Україні з 2006-го по 2009 рік, при ньому заклали фундамент нової будівлі американського посольства у Києві.

Із 18 червня 2019 року Вільям Тейлор є тимчасовим повіреним у справах США в Україні.

Що сказав Тейлор?

Радіо Свобода вибрало декілька цитат із опублікованого вступного слова Вільямом Тейлором під час свідчень у Конгресі США:

• Я працював у багатьох місцях по світу, але маю особливий інтерес до відносин США з Україною. Наша національна безпека вимагає, щоб ці відносини залишалися міцними.
• Я переконаний у великій важливості України для безпеки США та Європи. По-перше, якщо Україні вдасться звільнитися від російського впливу, вся Європа може бути вільною, демократичною та мирною. На противагу цьому, якщо Москва збереже домінування в Україні, то і Росія знову стане імперією, що несе загрозу світу. По-друге, з анексією Криму в 2014 році та агресією на Донбасі Росія порушила незліченну кількість міжнародних угод та принципів, що зберігали мир у Європі після Другої світової війни. Щоб незалежність України відновилася, Росія має піти з України.
• Однак у серпні і вересні цього року я отримав підстави для занепокоєння, оскільки нашим відносинам з Україною суттєво завадила поява неофіційного – такого, що не відповідає усталеним нормам – каналу проведення політики США, а також затримка із наданням життєво важливої (для України – ред.) безпекової допомоги.
• Неофіційний канал формування політики США щодо України, до якого входили тодішній спецпредставник Курт Волкер, посол (посол США у ЄС – ред.) Сондланд, міністр енергетики Рік Перрі і Джуліані (особистий адвокат Трампа – ред.). Посли Волкер і Сондланд включили мене в певні розмови у рамках цього каналу.
• До середини липня мені стало ясно, що умовою зустрічі (із Трампом у Білому домі – ред.), до якої прагнув президент Зеленський, було поставлено розслідування щодо «Бурізми» (у раді директорів цієї компанії працював син конкурента Трампа на майбутніх виборах, колишнього віцепрезидента США Джо Байдена – ред.) і можливого українського втручання у вибори 2016 року (президентські вибори у США – ред.). Було також зрозуміло, що ці умови поставлені через неофіційний політичний канал, який, як я зрозумів, очолювався містером Джуліані.

• 18 липня під час відеонаради з РНБ я почув, що бюджетний офіс Білого дому заморозив військову допомогу Україні за вказівкою Трампа.
• Болтон (Джон Болтон 10 вересня був звільнений з посади радника президента США з національної безпеки – ред.) рекомендував мені надіслати телеграму безпосередньо держсекретареві Помпео і розповісти про свої побоювання. Я відправив таку телеграму 29 серпня. Я сказав держсекретареві, що я не можу і не хочу захищати таку політику.
• Посол Сондланд сказав пану Єрмаку (Андрій Єрмак, помічник президента України – ред.), що гроші на безпекову допомогу не будуть розморожені, поки президент Зеленський не візьме на себе зобов'язання проводити розслідування у справі «Бурізми».
• Під час телефонної розмови посол Сондланд сказав мені, що президент Трамп сказав, що він хоче, щоб президент Зеленський публічно заявив, що Україна буде розслідувати справу «Бурізми» і можливе втручання України в американські вибори у 2016 році.
• Сондланд намагався пояснити мені, що президент Трамп – бізнесмен. А коли бізнесмен збирається виписати чек комусь, хто йому щось винен, то бізнесмен просить цю людину заплатити, перш ніж підписати чек. Тієї ж аргументації дотримувався посол Волкер.

• «Ці аргументи не мають ніякого сенсу, бо українці нічого не винні президенту Трампу, а затримка допомоги у сфері безпеки заради внутрішньополітичної вигоди – це божевілля», – написав я у своєму текстовому повідомленні послам Сондланду і Волкеру 9 вересня.
• 11 вересня я дізнався, що замороження знято і безпекова допомога буде надана Україні. Я особисто передав цю новину Зеленському та Пристайку (міністр закордонних справ України – ред.) і знову нагадав Єрмаку про високу стратегічну цінність двопартійної підтримки України та важливість невтручання у вибори в інших країнах.
• З огляду на стратегічну важливість України для реалізації нашої мети – створення вільної цілісної Європи, ми – при республіканських і демократичних адміністраціях – протягом трьох десятиліть підтримували Україну. Конгрес виявляв ініціативу, виділяючи гроші на допомогу, цивільну та військову, і надаючи політичну підтримку. Переважною двопартійною більшістю Конгрес підтримав Україну, запровадивши санкції проти Росії за вторгнення і окупацію України.
• Ми можемо пишатися цією підтримкою і тим, що ми стоїмо разом із Україною у протистоянні агресії.

Як Зеленському пройти «між крапельками»?

Радіо Свобода попросило експертів-міжнародників, з огляду на те, що розповів Вільям Тейлор у Конгресі, висловитися, як має чинити українська влада, щоб Україна не втратила стратегічної підтримки США.

Павло Клімкін, ексміністр закордонних справ України (2014-2019 роки):

– Бути відкритими і прозорими у всіх своїх діях та чітко відокремити політичні питання від юридичних. Важлива також нова комунікаційна стратегія. Мовчати на тлі останніх заяв – працює проти нас.

Володимир Огризко, ексміністр закордонних справ України (2007-2009 роки):

– Я багато років знаю Вільяма Тейлора, і я знаю його як дуже професійного дипломата, як патріота США, і знаю, що він дуже порядна і принципова людина. Мені б дуже не хотілося, щоб після цих слухань Тейлора відкликали. Бо першою реакцією влади у такій ситуації, зокрема і американської, є відкликання дипломата як форма покарання. Насправді це було б покарання людини, яка чесно і принципово обстоює свою позицію.

На мій погляд, це було б і не в інтересах України. Адже Білл Тейлор і тоді, коли був послом США в Україні, і зараз демонстрував дуже чітке розуміння, що означає для безпеки США українська незалежність, українська держава, Україна як фактор не лише регіонального значення, але й у контексті протиборства США і Росії – як фактор глобальний.

На превеликий жаль, багато американських політиків і дипломатів цього не знають. Він знає. Тож, якщо це відбудеться, то це буде дуже неприємною новиною для України.

Стосовно того, чи ми пройшли «поміж краплями», чи не пройшли?

На мою думку, позиція України має полягти у тому, щоб не ставати на бік жодної із сторін. Все, що відбувається зараз у США, є виключно американською внутрішньою історією. І ми як адекватний член міжнародного товариства не повинні втручатися у ці внутрішні американські справи. Це «альфа і омега» усього того, що називається дипломатією.

Можна аналізувати, робити висновки, але не втручатися.

Чи це можливо? Так, це можливо.

І тільки у такому випадку ми можемо сподіватися, що і республіканці, і демократи, і Сенат, і Конгрес будуть на боці України.

Як тільки ми, не доведи Господи, займемо позицію однієї із сторін – це означатиме, що ми втратимо і підтримку в контексті партійно-політичному, і в обох Палатах американського парламенту. А Україні треба мати підтримку і там, і там.

Висновок простий: співпраця – безумовно, так, а втручання – безумовно, ні.

Формати співпраці визначені, вони можуть відбуватися тільки на рівні співпраці правоохоронних органів.

Це справа американського правосуддя – встановлювати, чи містер Х порушував американське законодавство, чи ні. Це не наша справа. Ми не можемо виводити цю проблему на політичний рівень.

Єдиним інструментом взаємодії, у разі звернення американських правоохоронних органів до української правоохоронної системи, може бути спільне розслідування тих чи інших фактів, які їх цікавлять. Тобто, тоді правоохоронні органи США та України будуть між собою комунікувати, взаємодіяти. І не більше.

Роман Безсмертний, колишній представник України в Тристоронній контактній групі у Мінську, експосол України у Білорусі:

– Переводити всю розмову, співпрацю, взаємодію у рамки угоди про правову допомогу, яка діє між Україною в США. Не коментувати, не рефлексувати на інформаційні «вкиди». Будь-які коментарі має давати лише генеральний прокурор. Ґвалт у Вашингтоні набирає обороти. Цей ґвалт стане змістом виборчої кампанії, а тому – лише офіційне коментування і лише Генеральною прокуратурою.

Віталій Мартинюк, виконавчий директор Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»:

– Якщо ми говоримо про стратегічну підтримку США, то тут треба говорити не про Трампа, а про США у цілому. Адже, як це засвідчив і Тейлор, Трамп був і залишається бізнесменом.

Я від самих виборів і до цього часу відстежую висловлювання Дональда Трампа. Особливо на початку його каденції дуже сильно проявлялося те, що він – бізнесмен, а потім він почав трохи вчитися політиці. Але ситуація, про яку ми говоримо, вказує, що Трамп таки залишився у душі бізнесменом.

Ясно, що фактор особистості у міжнародній політиці дуже вагомий, і рішення ухвалює президент. Однак у США дуже збалансована система влади, і українській владі треба вибудовувати політику не із конкретною людиною, а з державою в цілому.

Зрозуміло, що це робити непросто. Ми це бачимо по цій ситуації, коли була конкретна умова від президента Трампа, і він під неї підв’язав і зустріч, і надання безпекової допомоги Україні.

Однак, якщо іти на такі поступки конкретному політику, у даному випадку президенту Трампу, то це може зашкодити у подальшому українсько-американським відносинам в цілому.

Тому керівництву України завжди треба робити все у правовому полі, у міжнародному правовому полі, дипломатичному полі.

Дуже складно щось порадити президенту Зеленському на майбутнє, але, як видається, дуже важливо демонструвати під час таких розмов чи зустрічей, що це не просто розмова двох людей, а це розмова між лідерами держав, які представляють інтереси своїх народів. І у цьому контексті будь-які приватні домовленості неприпустимі.

Кожен президент представляє свою країну і не може вирішувати приватні питання.

Зеленський не може ніколи погоджуватися на якісь приватні домовленості, бо тут вже недалеко і до політичної корупції, коли за рахунок отриманих повноважень намагаються вирішити приватні питання і де проглядає особистий інтерес. Тому треба діяти у правовому полі і вести розмову лише у площині державних інтересів.

Чи зміг Зеленський «пройти між краплями»?

Я б сказав так – він «сильно не змок, його злива не змила». Водночас він не зміг уникнути ситуації, коли трохи «замочився». Бо у самій його телефонній розмові із Трампом була низка моментів, які зашкодили його авторитету і авторитету України. Я маю на увазі моменти, коли Зеленський піддакував Трампу, що Європа нібито не надає нам достатньої допомоги Україні, що немає належної підтримки з боку Німеччини і Франції. Хоча це не є правдою, Євросоюз надає Україні потужну підтримку і допомогу.​​