Доступність посилання

ТОП новини

«Чому інші татусі сидять вдома, а мого немає?»


В'язень Кремля Айдер Джаппаров

«Було дуже рано – десь шоста ранку. По двоє в наш двір почали заходити люди в масках і у військовій формі, вони перемовлялися між собою і посміхалися, прямуючи до нашого дому. Коли вони увійшли, то мене з дітьми зачинили в окремій кімнаті й почали висувати чоловікові звинувачення. Відключили роутер, забрали телефони, щоб ми не мали зв'язку ні з адвокатами, ні з рідними, щоб не могли сповістити громадськість про те, що відбувається у нас вдома. Понятих вони привезли з собою». Так Маргарита Джаппарова описує день, коли ФСБ у Криму заарештувала її чоловіка. Його, інженера, релігійного лідера та правозахисника, чекають із російської в'язниці восьмеро дітей.

Ці історії Радіо Свобода публікує у співпраці з Центром громадянських свобод та у рамках кампанії #PrisonersVoice.

Віктор Шур

«Напевно, найяскравіші спогади залишилися з дитинства. Батько завжди був великим вигадником, я згадую наші поїздки кудись на відпочинок, на море, де перед сном він розповідав нам казки, які сам і складав. Батько міг протягом десяти днів розповідати одну дуже довгу і дуже цікаву казку – фантазія у нього працює просто супер. І він, знаєте, і сам залишився такою великою дитиною, певне, тому його завжди любили діти. Ми влітку часто збирали велику компанію дітей і їздили всі разом купатися на озеро», – згадує Ольга Налімова, донька в'язня Кремля Віктора Шура.

Віктор Шур – ювелір, син відомого українського колекціонера рідкісних ікон. Народився і донедавна постійно жив у Чернігові, де проживала його родина. Мав російське громадянство, яке отримав після розпаду Радянського союзу, це було обумовлено бізнесом, який він вів на території Росії. До арешту російськими спецслужбами займався пасажирськими перевезеннями та колекціонував антикваріат, був досить відомим колекціонером. Пізніше, вже в ув’язненні, йому було надане українське громадянство.

Віктор Шур
Віктор Шур

Віктора Шура затримали у грудні 2014 нібито за образу міліціонера і засудили до 15 діб арешту. Пізніше його звинуватили у порушенні правил режимного об’єкту, а згодом перекваліфікували статтю на державну зраду та співробітництво зі спецслужбами іноземної держави. Рідні Віктора Шура понад місяць не знали, де він і що з ним. Лише після того, як він визнав себе винним в інкримінованих йому злочинах, родина дізналася, що він перебуває в СІЗО на території Росії.

«Батька затримали 7 грудня 2014 року на кордоні з Брянською областю, я так розумію, це була нейтральна територія між Брянською та Чернігівською областями. Його затримала ФСБ. Як мені розповідали, там були «маски-шоу» – з димовими шашками, з вибиванням скла в автівці. Його затримали нібито при фотографуванні стратегічно важливого об'єкта, розташованого в Брянській області, – затоплених шахт і якогось давно закинутого військового аеродрому. На момент, коли він робив фотографії, там було занедбане поле, на якому паслися корови, – розповідає Ольга Налімова. – На етапі, коли його тільки затримали, йому не висунули жодних звинувачень, принаймні, нам він повідомив, що його затримали за те, що побився з поліцейськими, сказав, що буде через тиждень вдома. Вже потім йому висунули звинувачення у шпигунстві на території Росії. Він розповідав моєму братові, що до нього застосовували психотропні речовини. Щодо тортур я не знаю, брату він сказав, що так, були, але без подробиць».

У жовтні 2015-го Брянський обласний суд визнав Віктора Шура винним у шпигунстві на користь України і засудив його до 12 років ув’язнення за статтею «державна зрада». Він відбуває покарання у Брянській колонії №1 і вже відбув половину терміну.

Українська сторона та міжнародна правозахисна організація «Меморіал» вважають цю справу політично вмотивованою.

Йому погрожували, що якщо консул приїде ще раз, то батька відправлять місяць етапом покататися, щоб він, як йому говорили, зрозумів, що він, хто він, і нарешті заспокоївся

«Звісно, він внесений у всі списки на обмін, але якихось більш точних даних щодо переговорів у мене немає. Консул каже, що «переговори ведуться на найвищому рівні». Це класична фраза, яку вони повторюють на такі запитання», – говорить донька ув’язненого.

Вона розповідає, що українського консула неохоче допускають до її батька. «Мотивують це тим, що на момент затримання мій батько був громадянином Росії. Це вже зараз йому відновила громадянство України за фактом народження. Пояснювали, що українського консула можуть пустити тільки як звичайного відвідувача, що це буде не офіційний візит, а приватний, – розповідає Ольга. – Коли консул приїжджав до нього, батька кілька разів закривали в одиночній камері без світла, води, їжі та туалету, він там перебував протягом 12 годин. Йому погрожували, що якщо консул приїде ще раз, то батька відправлять місяць етапом покататися, щоб він, як йому говорили, зрозумів, що він, хто він, і нарешті заспокоївся».

Віктор з сім'єю
Віктор з сім'єю

У жовтні минулого року уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова розповіла, що у Віктора Шура погіршився стан здоров’я. Його турбували сильні головні болі, болі в серці, підвищений тиск та набряк обличчя. Віктор звертався за медичною допомогою, але не отримав її.

«Усім відомо, що в колонії медична допомога особливо не надається, йому максимум давали якісь антибіотики, оскільки він часто хворіє на бронхіти. Ліки вже я йому передавала в медичних посилках», – говорить Ольга.

Поки Віктор Шур відбував покарання у Росії, в Чернігові помер його батько. Виникли проблеми з колекцією рідкісних ікон і загалом із майном. У жовтні минулого року Віктор написав листа президенту України, а також у посольство України в Москві про те, що поки він перебуває в ув'язненні, «відбувається грабіж майна» його сім'ї. І що після повернення у нього не буде «ні будинку для проживання, ні майна, яке збирав разом із батьком». Усіма цими складними питаннями була змушена займатися Ольга. Але найскладніше, розповідає вона, чекати, що батька ось-ось обміняють, а потім бачити, що цього знову не сталося.

«Коли відбувся великий обмін у вересні, а мій батько не потрапив в число тих, кого обміняли, – це, певне, був найважчий для мене момент. Консул говорив, що батько повинен бути в списках на обмін у грудні, але знову він туди не потрапив. Навіть у колонії були впевнені, що батько перед новим роком поїде додому, але цього не сталося, – розповідає донька Віктора Шура. – І ось ці «гойдалки» – найважчі».

Обмін: перші інтерв'ю звільнених з полону українців – відео
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:05:47 0:00
Завантажити на комп'ютер

Зараз, розповідає Ольга, у колонії, де перебуває батько, запроваджений карантин, оскільки там зафіксовано спалах, ймовірно, коронавірусу. «Поки вони в Брянську, але якщо захворюваність серед ув’язнених зростатиме, їх можуть розселити, – розповідає вона. – Поки що батько каже, що не хворіє. Слава Богу, ця проблема його оминула».

«Справи політв'язнів – сфабриковані. Ці люди не винні в тому, в чому їх звинувачують. Я хотіла би попросити усіх підписати цю петицію, тому що невинні люди не повинні проводити свої роки в ув’язненні, витрачати своє здоров'я, бути далеко від рідних і перебувати в таких умовах. Ці люди страждають ні за що», – підсумовує Ольга Налімова.

Центр Громадянських свобод створив петицію із закликом до ООН, Ради Європи, Європейського союзу, ОБСЄ, а також держав, які беруть участь у цих організаціях, вплинути на Росію задля звільнення в'язнів, захистити їх від катувань, надати меддопомогу, а також відкрити доступ на територію Криму і ОРДЛО міжнародним міжурядовим організаціям і гуманітарним місіям. Також правозахисники оголосили про набір волонтерів кампанії #PrisonersVoice.

Айдер Джаппаров

«Буквально за два тижні до затримання Айдера в нас народилася наймолодша дитина – довгождана дівчинка. І хоча чоловік тоді був у паломницькій поїздці, він постійно був зі мною на зв'язку, підтримував мене. Було дуже приємно, коли він зі святих мусульманських місць спеціально вмикав телефон, щоб ми послухали такий приємний для нас азан, – розповідає Маргарита Джаппарова, дружина політв’язня, фігуранта так званої білогірської групи у «справі Хізб ут-Тахрір» Айдера Джаппарова у розмові з волонтерами кампанії #PrisonersVoice. – Усе, пов'язане з моїм чоловіком, викликає у мене лише позитивні емоції та спогади».

Айдер Джаппаров народився 20 липня 1980 року. Має вищу освіту. Працював монтажником і сервісним інженером різного устаткування. Батько вісьмох неповнолітніх дітей.

Айдер Джаппаров
Айдер Джаппаров

«У нас у районі він як спеціаліст – нарозхват. У релігійному житті Айдер скликав людей на молитву, читав азан. Він член релігійної громади, а також – правозахисник. Коли його затримали, він сказав, що для нього найважчим є те, що тепер він не зможе бути корисним своєму народові», – розповідає дружина Айдера.

У дім родини Джаппарових російські силовики приходили двічі. Вперше – у 2015 році. «Тоді це була просто поліція, вони прийшли, але чоловіка не було вдома. Вони грубо повелися з дітьми: відштовхнули їх від дверей, коли діти не захотіли впустити їх у дім», – згадує Маргарита Джаппарова.

Вони грубо повелися з дітьми: відштовхнули їх від дверей, коли діти не захотіли впустити їх у дім

Вдруге російські силовики прийшли минулого літа – 10 червня 2019 року. Тоді вже Айдера Джаппарова арештували. Йому інкримінують «участь у діяльності терористичної організації» і «приготування до насильницького захоплення влади організованою групою за попередньою змовою». Йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі терміном до 20 років. Російський правозахисний центр «Меморіал» визнав Айдера Джаппарова політв’язнем.

Айдер з родиною
Айдер з родиною

«Було дуже рано – десь шоста ранку. По двоє в наш двір почали заходити люди в масках і у військовій формі, вони перемовлялися між собою і посміхалися, прямуючи до нашого дому. Коли вони увійшли, то мене з дітьми зачинили в окремій кімнаті й почали висувати чоловікові звинувачення. Після того – відключили роутер, забрали телефони, щоб ми не мали зв'язку ні з адвокатами, ні з рідними, щоб не могли сповістити громадськість про те, що відбувається у нас вдома, – згадує той день Маргарита Джаппарова. – Вони почали перевертати наші речі, але нічого не знайшли. Сказали чоловікові, що якщо вже прийшли, то на ньому стаття – і краще не чинити спротив. Нашого адвоката не допустили до обшуку. Понятих вони привезли з собою. Чомусь просили понятих допомагати: тримати пакети, приносити речі. Це те, чого поняті робити не мають права».

Понятих вони привезли з собою

Маргарита Джаппарова згадує, що тоді ж приїхали журналісти з каналу «Крым 24», які без дозволу господарів зайшли у дім і почали знімати так звану «оперативну роботу» правоохоронців. «Потім це крутили по каналах, показуючи, як російські спецслужби викрили «терористів», – говорить Маргарита.

Того ж дня відбулося судове засідання, і Айдеру Джаппарову обрали запобіжний захід – тримання під вартою. «Слідчий одразу сказав, що побачення мені не дадуть. Листи також не доходили до чоловіка впродовж довгого часу. Протягом року він отримав від мене лише один лист із фотографіями», – розповідає дружина політв’язня.

Потім це крутили по каналах, показуючи, як російські спецслужби викрили терористів

Згодом Айдер Джаппаров був етапований у російське місто Ростов-на-Дону, де зараз відбувається розгляд справи по суті. «У Ростов їх везли в так званому «стакані», це така вузька металічна камера 60 на 80 см, в якій фактично не можна сісти. А їхали вони 14 годин. До них таке ставлення, як до найстрашніших злочинців», – говорить Маргарита Джаппарова.

Розповідає, що як такого фізичного насильства до Айдера не застосовували, навіть під час обшуку силовики поводилися більш-менш стримано. «Вони були здивовані побаченим, адже у нас восьмеро дітей, – говорить Маргарита. – Було видно, що їм якось незручно навіть».

У Ростов їх везли в так званому «стакані», це така вузька металічна камера 60 на 80 см, в якій фактично не можна сісти

Утім, розповідає дружина політв’язня, її чоловік має проблеми зі здоров’ям і зіштовхується в ув’язненні із ненаданням медичної допомоги. «На Новий рік у чоловіка сильно розболівся зуб, спухла щока. Позаяк були свята, ми не могли передати медикаменти, тож він так промучився три тижні. Він скаржиться і на тахікардію. Особливо проблеми з серцем відчутні у ході судових засідань. Тому він сам намагається полегшити свій стан, контролює режим відпочинку. Отримати необхідну меддопомогу складно – на все потрібні офіційні заяви і довге очікування», – розповідає Маргарита Джаппарова. – Адвокат мені все передає. Сказав, що чоловік тримається «бодрячком». Я іншої відповіді й не очікувала. У нас дуже позитивна сім’я і навіть коли погано, ми тримаємось і розуміємо, що потрібно лише трішки потерпіти. Ми звикли до труднощів і знаємо, як їх переборювати».

Діти Айдера та Маргарити
Діти Айдера та Маргарити
У нас дуже позитивна сім’я і навіть коли погано, ми тримаємось і розуміємо, що потрібно лише трішки потерпіти. Ми звикли до труднощів і знаємо, як їх переборювати

Маргарита розповідає, що триматися у цій непростій ситуації родині допомагає віра і добрі люди. «Ми віряни, тож найперше уповаємо на Всевишнього. Нам допомагають віра, терпіння і люди. – говорить вона. – Наші сусіди постійно цікавляться перебігом подій. Заходиш у магазин – і хтось знижку надає, хтось продукти привозить. Учителі в школі підтримують. Мій чоловік – добра і світла людина, люди це знають, тому і намагаються нашу сім’ю всіляко оберігати і зігрівати. За це ми всім дуже вдячні. Людське тепло підбадьорює, окриляє і надихає. Якби я залишилась зі всіма проблемами сама і не мала такої підтримки, я би просто задихалася».

Володимир Тодосієнко

Володимри Тодосієнко зник в Іловайському котлі. У серпні 2014 року йому було 23 роки, й він служив у 40-му добровольчому батальйоні територіальної оборони «Кривбас». Спочатку бійці батальйону стояли на блокпостах на в’їздах і виїздах міста Дніпра, але згодом їх відправили у зону бойових дій. Так вони опинилися в оточеному Іловайську.

Я пообіцяла: «Володю, ми зробимо все, щоб тебе звідти забрати. Ти не будеш там довго». Була чомусь така надія, але минуло вже шість років, а Володю ми так і не забрали звідти

«3 вересня 2014 року ми побачили на відео одного російського телеканалу, що наш Вова потрапив у полон. Ми упізнали його, він потрапив у полон під Старобешевим, – розповідає Тетяна Тодосієнко, мама бійця. – Ми з його батьком не знали, що нам робити, куди бігти, до кого звертатися. Тож спочатку ми поїхали в СБУ, написали заяву. Нам сказали «не хвилюйтеся, ми робитимемо все, щоб забрати вашого сина звідти». Далі мій чоловік поїхав у військову частину, а я – в обладміністрацію. Коли я там була, мені подзвонили з невідомого номера, сказали, що це трійка польових командирів із розбору полонених і що мій син у них. Я їх благала, щоб вони повернули мені сина, пропонувала їм винагороду. Попросила їх бодай на одну секундочку почути його голос. Син мені сказав: «Матусю, бережи мою дружину, вона вагітна й носить під серцем мою дитину. Зробіть із батьком усе можливе, щоб вона ні в чому не мала потреби, доки мене немає». Я пообіцяла: «Володю, ми зробимо все, щоб тебе звідти забрати. Ти не будеш там довго». Була чомусь така надія, але минуло вже шість років, а Володю ми так і не забрали звідти».

Виходячи з оточеного Іловайська, шестеро бійців «Кривбасу», серед яких і Володимир Тодосієнко, потрапили в полон до бойовика «Баті» – Юрія Сафоненка, який називав себе отаманом «Казачьего Союза войска Донского». У 2015 році «Батя» покинув окуповану територію і переїхав до Росії, а згодом – у складі групи російських найманців вирушив у Сирію. Доля ж шести бійців «Кривбасу» – Володимира Тодосієнка, Олега Карпова, Андрія Маркіна, Руслана Золотаренка, Романа Тимошенка та Віталія Доценка, які були у нього в полоні, – досі невідома.

Вторгнення російської армії. Іловайськ
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:34:55 0:00

«З 2015 року ми нічого не знаємо про наших синів, нічого про них не чули. З 2015 року – глуха стіна. Ми б’ємось, б’ємось – і нічого добитися не можемо. От у нас були сини, а тепер наче їх ніколи і не було. Де вони? У кого вони зараз? Чи вони на території України? Чи вони на території Росії? Нічого не відомо. Нічого…», – говорить Тетяна Тодосієнко.

От у нас були сини, а тепер наче їх ніколи і не було. Де вони? У кого вони зараз?

Нещодавно вона разом з іншими матерями брала участь в акції біля Офісу Президента, щоб нагадати про своїх дітей, але до них так ніхто і не вийшов. Зараз вони не виключають, що самостійно поїдуть на окуповані території шукати синів.

«Наші діти нікому не потрібні, лише нам. І тому ми з іншими мамами вирішили, що тільки відкриються пункти пропуску на окуповані території, ми будемо робити собі перепустки й їхатимемо туди. Хай нашій владі буде соромно, що ми самі їдемо шукати своїх синів, які захищали нашу країну. І, можна сказати, що для того, щоб наші парламентарі і президент могли працювати спокійно, наші діти сидять десь по підвалах нікому не потрібні», – говорить Тетяна.

Володимир Тодосієнко народився 15 грудня 1990 року. Закінчив технікум, отримав спеціальність помічника машиніста, служив в армії – на флоті. Коли почалася російська агресія на Донбасі, пішов добровольцем. Щоб не хвилювати батьків, не розповідав їм, що їде на передову, дзвонив лише у хвилини тиші. 29 серпня надіслав батькам смс: «У мене все добре, розмовляти не можу, зателефоную, коли зможу говорити». Після цього на зв'язок не виходив, а за кілька днів батьки дізналися, що він у полоні.

У мене все добре, розмовляти не можу, зателефоную, коли зможу говорити

«У мене дуже хороший син, дуже лагідний, завжди мені в усьому допомагав, – розповідає Тетяна Тодосієнко. – Він дуже любив готувати, любив квіти. Коли ще вчився у технікумі, вишивав дуже красиві рушники. Я так сподіваюся з ним ще зустрітися і побачити його».

Тетяна розповідає, що поки її син у полоні, у нього народилася дитина і помер батько. «У Володі росте донечка, яка ніколи не бачила свого татуся, а татусь не бачив її. І це дуже важко, коли дитина питає мене: «Бабуня, а де мій тато?», а я їй говорю: «Зіронька моя, тато твій захищає наш дім». А вона мені каже: «А чому інші татусі сидять вдома, а мого немає?». Буває такі запитання ставить Вовина донька, що просто губишся, не знаєш, що відповідати. Дуже боляче, що його немає поруч. За цей час, поки Вови немає, помер його батько. Коли він вмирав, то сказав мені: «Обов'язково дочекайся нашого сина. Я вже не зможу дочекатися, а ти дочекайся». Дуже це все боляче», – говорить Тетяна.

Вони думають, що у нас все добре, але це не так

Розповідає, що матері об’єднали зусилля і добиваються, щоб прізвища їхніх синів включили у списки на обмін. «Наші їх не включають, та сторона також їх не підтверджує. Ми самі розмовляли з хлопцями, які вийшли з полону, і вони говорять, що бачили там наших хлопців. – розповідає Тетяна Тодосієнко. – Ми усюди зверталися – в СБУ, у військову прокуратуру, до президента, нам усюди говорять, що працюють над цим, але результату – нуль. Я вважаю, що ніякого розслідування немає. Якби воно було, ми хоча би щось знали. Або де наші сини, або в кого вони, а так – взагалі нічого…».

«Я би хотіла звернутися до українців, щоб не були байдужими. Кого не торкнулася ця війна, той не знає, що це таке. Вони думають, що у нас все добре, але це не так. Наші діти в перших рядах пішли захищати свою Україну, якій вони тепер просто не потрібні», – говорить Тетяна Тодосієнко.

За останніми даними Служби безпеки України, на окупованих російськими гібридними силами територіях Донбасу позбавлено волі 214 осіб. Щодо утримуваних безпосередньо на території Росії та в окупованому Криму, то за даними уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Людмили Денісової, їх від 113 до 115. У списку Кримськотатарського ресурсного центру значаться 86 кримських політв'язнів. Такі ж цифри – у Кримської правозахисної групи. А член Ради правозахисного центру «Меморіал» Сергій Давідіс повідомив, що у списку їхнього центру перебуває 315 осіб, 59 із яких – кримчани.

МЗС України констатує, що протягом останнього року Україні вдалося провести три успішних етапи звільнення утримуваних осіб і повернути з російських в'язниць понад 130 громадян України. Проте питання звільнення утримуваних Росією за політичними мотивами громадян України і надалі залишається актуальним, передусім у контексті тривалих репресивних практик на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та Севастополя, а також на території самої Росії, йдеться в повідомленні.

XS
SM
MD
LG