Доступність посилання

ТОП новини

«У місті масовано накручували страх»: журналістка Тетяна Рихтун про севастопольський спротив анексії


Тетяна Рихтун

Українська журналістка Тетяна Рихтун ‒ головний редактор проєктів суспільно-політичного спрямування на телеканалі «UA: Київ» ‒ у 2014 році була головним редактором севастопольського сайту «Громадянська оборона» та директором пресцентру «IPC-Севастополь». Після анексії вона була змушена була виїхати до Києва.

У березні 2014 року на Тетяну Рихтун напали біля штабу Військово-морських сил України після того, як вона направила камеру на російського солдата з кулеметом. Пізніше «самооборона Севастополя» увірвалася до редакції «IPC-Севастополь» і захопила будівлю, не дозволивши журналістам продовжувати роботу. У День спротиву Криму російській окупації Тетяна Рихтун розповідає про ті події в ефірі Радіо Крим.Реалії.

‒ Чи був, за вашими спостереженнями, якийсь спротив анексії в Севастополі? У Росії його заведено вважати «містом російської слави», яке одностайно «повернулося в рідну гавань».

У Севастополі був Євромайдан, тобто люди, які виходили на акції протесту ‒ просто їх було не так багато, як у Києві
Тетяна Рихтун

‒ Якщо в Києві був Майдан ‒ дзеркало ‒ то у Севастополі було Задзеркалля. Людей, які чинили спротив і хотіли українського майбутнього для міста, яке поступово перетворювалося б з військової бази на просто південне місто, було не так багато у порівнянні з величезною кількістю військових, здебільшого російських, яких цілком влаштовував статус військової бази. У Севастополі був Євромайдан, тобто люди, які виходили на акції протесту ‒ просто їх було не так багато, як у Києві. Це не були масові мітинги в центрі міста, але такі люди й організації були. Були депутати міської ради, які підтримували події на Майдані. Приїжджали люди з Києва, які проводили пресконференції у нас, у пресцентрі, й розповідали, що там немає ніяких «бандерівців», що там відбувається громадянський спротив владі, що це все організовано і цивілізовано, що це мирний протест, а не те, як це підносилося російською пропагандою.

‒ Чи можна сказати, що в Севастополі анексія почалася раніше, ніж в іншому Криму, враховуючи базування там Чорноморського флоту?

Операція із захоплення Криму почалася набагато раніше, і саме в Севастополі
Тетяна Рихтун

‒ Я можу точно сказати, що операція із захоплення Криму почалася набагато раніше, і саме в Севастополі. І це було навіть не 23 лютого (2014 року ‒ КР), коли був обраний «народний мер» Олексій Чалий, який став обличчям операції. Ще 20 листопада 2013 року він провів пресконференцію з кількома прихильниками, які згодом отримали посади в новому уряді, а один став сенатором. Вони вхопилися за інстинкт страху місцевих жителів: Чалий оголосив, що «євроінтеграція двічі заходила в Севастополь» разом зі смертями. Він мав на увазі першу оборону міста під час Кримської війни та другу ‒ у Другу світову: тобто якщо ви підете цим курсом євроінтеграції, вас знищать. У Севастополі все це дуже добре пам'ятають, тому що в школах з першого класу дітям викладали севастополезнавство, де розповідали про ці події. Так що страх масовано накручувався у місті з листопада 2013 року. У лютому усі вже боялися «бандерівців», у людей був напівбожевільний стан. Варто зазначити, що у Чалого задовго до цих подій були свої медіаресурси ‒ сайт «Форпост» та «Независимое телевидение Севастополя». Наскільки я знаю, з 2012 року, після того як телеканал набрав впливу, в кабінеті директора «НТС» з'явився співробітник певних органів, який контролював ситуацію, і вони перестали взаємодіяти з нашим пресцентром, адже ми «американські агенти». Згодом вони були масштабно задіяні в анексії.

Тетяна Рихтун
Тетяна Рихтун

‒ Ви як журналіст висвітлювали тоді події в Севастополі?​

Ми просто робили свою роботу, висвітлювали події
Тетяна Рихтун
Тетяна Рихтун

‒ У нас була редакція сайту «Громадянська оборона», основна спеціалізація ‒ розслідування. З іншого боку, був «Інформаційний пресцентр», який допомагав журналістам, які приїжджають у місто, і проводив пресконференції. Ми не чинили спротиву ‒ ми просто робили свою роботу, висвітлювали події. Інша справа, що у них, наших опонентів, було завдання розповісти свою історію, ретранслювати це победобєсіє. Коли в Україні зріс інтерес людей до того, що ми пишемо, ми стали дуже незручні для російської пропаганди.

‒ Ви постраждали фізично під час зйомки російських військових. Як це відбулося?

Коли я намагалася показати, що саме російські військові блокують штаб Військово-морських сил України, знімала їх на камеру ‒ це закінчилося для мене контузією
Тетяна Рихтун
Тетяна Рихтун

‒ Російський лідер говорив, що їх там немає. Було завдання показати, що це не мирні жителі і не севастопольці блокують військові частини ‒ що це всього лише фон для російських військових. Коли я намагалася показати, що саме російські військові блокують штаб Військово-морських сил України, знімала їх на камеру ‒ це закінчилося для мене контузією. Судячи з прийому, як мене швидко й технічно вирубали, це був військовий. Коли через пару хвилин я прийшла до тями, поруч вже нікого не було. Це трапилося 3 березня (2014 року ‒ КР). Мене вдарили, забрали камеру, нас позбавили можливості робити свою роботу. Я пішла до міліції, написала заяву. Коли я вже поїхала, мені ще телефонували слідчі й зазивали приїхати, мовляв, вони затримують людей ‒ раптом серед них є ті, хто вас вдарив? Аж до кінця 2014 року пропонували повернутися.

‒ Також у вас був конфлікт з так званою «самообороною Севастополя»?

Журналістам надходили погрози про те, що вони взагалі не будуть працювати в місті, якщо продовжать співпрацювати з Рихтун
Тетяна Рихтун
Тетяна Рихтун

‒ Вони просто захопили пресцентр ‒ це було вже ближче до референдуму. Оскільки ми надавали свої послуги іноземним журналістам, то були вкрай незручними. Загалом, так звана «самооборона Севастополя» увірвалася до нас і шукала шість кілограмів вибухівки, яку я нібито мала відвезти в Балаклаву. Їм не пощастило двічі. У пресцентрі зі мною тоді був представник Human Rights Watch, російський громадянин Алік Мнацаканян. Його намагалися виставити «бандерівцем», але російський паспорт у цьому плані дуже підвів. По-друге, у нас не забрали телефони, а оскільки я працювала у громадській раді при адміністрації Севастополя, ми викликали адвоката, зателефонували колегам у Київ, підняли хвилю. Коли «самооборонівці», не знайшовши у нас вибухівку, знайшли бронежилети, вони намагалися поставити нам у провину незаконне зберігання спецзасобів. У підсумку в день референдуму я вже була в Києві. Наш сайт ще якийсь час працював, але всім журналістам надходили погрози про те, що вони взагалі не будуть працювати в місті, якщо продовжать співпрацювати з Рихтун на колишньому сайті. Одна з моїх журналісток навіть досі судиться в Європейському суді з прав людини з приводу заборони на професію і була змушена взагалі виїхати з країни.

‒ Як би ви взагалі схарактеризували ситуацію з медіа в Криму та Севастополі після 2014 року?​

Я думаю, що метою захоплення Криму був саме Севастополь ‒ як кажуть, непотоплюваний авіаносець
Тетяна Рихтун
Тетяна Рихтун

‒ У цьому році ми ‒ правозахисна організація «Зміна» та Кримська правозахисна група ‒ вирішили зібрати все в одну книгу і подивитися на свободу слова у Криму у 2013-2019 роках. Я змушена сказати, що не все знала про масштаб спротиву в особі журналістів, про те, як і скільки їх постраждало. На жаль, ООН не виділяє Севастополь, але, за її відомостями, у Криму працювали понад 3 тисячі ЗМІ на момент анексії. У 2015 році, після першої хвилі перереєстрації за російськими законами, стало менше ніж 300 ЗМІ. Це неймовірне скорочення за рік, і стискання свободи слова таким чином теж відбулося. У Севастополі практично не з'явилося нових ЗМІ за цей час, а ті, що з'явилися ‒ нехай колеги мене вибачать ‒ я не можу назвати такими. Важко назвати журналістами людей, які пишуть практично доноси, просто публічні. Тематика матеріалів звузилася, як і доступ до джерел інформації. Місто повертається до статусу військової бази, тому тут у цьому плані все жорсткіше. Я думаю, що метою захоплення Криму був саме Севастополь ‒ як кажуть, непотоплюваний авіаносець.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

XS
SM
MD
LG