Рівно рік тому – 28 лютого 2018-го, – Конституційний суд України визнав так званий «закон Колесніченка-Ківалова» неконституційним. Тепер – вже 28 лютого 2019-го, – Верховна Рада має голосувати у другому читанні за законопроект 5670-д, який повинен стати новим мовним законом.
Але чи вдасться набрати для цього достатню кількість голосів? І взагалі: чим українців не влаштовував попередній закон та чому йому так довго шукають заміну? Радіо Свобода дає лаконічні відповіді на ці та інші пов'язані з цим запитання.
4 жовтня 2018 року Верховна Рада проголосувала за основу законопроект 5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Голос «За» тоді віддав 261 депутат.
І хоча фракція БПП спочатку відмовилась підтримати законопроект, який, на їхню думку, містив положення, котрі не відповідають рекомендаціям Венеційської комісії, утім, його автор, депутат від «Народного фронту» Микола Княжицький, запевнив колег, що суперечливі норми вилучені, і врешті у БПП змінили свою позицію.
-
Чому зраділи не всі?
Попри загальне схвалення суспільства, яке давно очікує на нове мовне законодавство, не всі експерти демонстрували оптимізм. Головна причина – кількість правок (більш ніж 2 тисячі), які з'явилися у законопроекті 5670-д.
Деякі мовознавці назвали це «випробуваною технологією, яку переважно застосовують з тим, щоб затягти розгляд документа, а згодом провалити його ухвалення».
Побоювання виявились небезпідставними, адже сподівання на те, що нове мовне законодавство ухвалять до кінця 2018-го таки не виправдались.
Лише 25 лютого 2019 року спікер Верховної Ради Андрій Парубій заявив на погоджувальній раді, що у четвер, 28 лютого, парламент повернеться до розгляду законопроекту 5670-д і голосуватиме за нього у другому читанні.
-
Чому взагалі постало питання про ухвалення нового мовного законодавства?
28 лютого 2018 року Конституційний суд України визнав так званий «закон Колесніченка-Ківалова» неконституційним через порушення Верховною Радою процедури його розгляду та ухвалення. Це рішення оголосили обов’язковим, остаточним і таким, що не може бути оскаржене. Відтоді і донині в Україні не було чинного закону про державну мову.
-
Чим не влаштовував попередній закон?
Скасований закон «Про засади державної мовної політики» Верховна Рада України ухвалила ще 3 липня 2012 року 248 голосами. Але парламентарі проголосували за нього, не врахувавши понад дві тисячі поданих поправок.
Ініціаторами узаконення документа були депутати Партії регіонів Сергій Ківалов та Вадим Колесніченко. Серед іншого, він передбачав значне розширення сфери застосування російської мови за рахунок української.
Окрім того, саме голосування відбулося з порушеннями.
«Із таким же успіхом цей закон могли ухвалювати в кабінеті Мартинюка чи в туалеті і навіть без депутатів. Це вже просто фарс, брєд і срам», – коментував тоді процедуру ухвалення документа опозиційний депутат Андрій Шевченко.
А ось що говорили після голосування за скандальний закон представники тодішньої влади: «Оцініть красу гри. Ми їх розвели, як кошенят. Я не знаю, що вони будуть робити на виборах», – зазначав перший заступник голови фракції Партії регіонів Михайло Чечетов.
Зважаючи на усі вищезгадані нюанси, ухвалення мовного закону «Про засади державної мовної політики» спровокувало бурхливі протести і навіть сутички.
Негативно тоді сприйняла новий мовний закон і міжнародна спільнота.
P.S. Більш детально про те, що було не так із «законом Ківалова-Колесніченка», можна почитати тут або тут.
-
Якими були наслідки функціонування закону?
Російська мова отримала статус регіональної у 13 із 27 територіальних одиниць України, де кількість її носіїв перевищувала 10 відсотків. Окрім того закон значно витіснив українську мову з теле- та радіомовлення, внаслідок чого деякі українські мовники майже повністю перейшли на російську.
Станом на кінець 2013 року кінопрокат та освіта лишались єдиними сферами, де українська мова все ще тримала позиції, решта зазнавала «повзучої русифікації».
-
Чому документ не скасували одразу ж після Революції гідності?
Спроба скасувати «закон Ківалова-Колесніченка» відбулася, щойно президент Віктор Янукович, за правління якого і був ухвалений документ, утік з України внаслідок масових протестів на Майдані: 23 лютого 2014 року на екстреному засіданні парламенту це питання було внесено до порядку денного.
232 депутати проголосували тоді за проект В’ячеслава Кириленка «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про засади державної мовної політики». Утім, вже наступного дня Верховний комісар у справах національних меншин ОБСЄ Астрід Турс висловила побоювання, що цей крок Верховної Ради спровокує подальші заворушення.
25 лютого лідер партії УДАР Віталій Кличко заявив, що «це рішення було неправильним» і розглядати таке питання депутатам слід би було через місяць чи два. При цьому політик додав, що депутати мусять цей закон переглянути.
3 березня виконувач обов'язків президента України Олександр Турчинов відмовився підписувати рішення парламенту до моменту підготовки та ухвалення Радою нового закону.
-
Яку альтернативу пропонували?
Профільний комітет Верховної Ради з питань культури і духовності пропонував парламенту до розгляду у першому читанні чотири мовні законопроекти: 5556, 5669, 5670 та 5670-д.
-
А можна детальніше про них?
Так, звісно. Пояснюємо.
Першим у Раді з’явився законопроект під номером 5556. Ініціатор документа – голова підкомітету з питань мови Комітету з питань культури і духовності Ярослав Лесюк – зареєстрував його ще 19 грудня 2016 року.
Через місяць – 19 січня 2017-го – до парламенту внесли ще два законопроекти: 5669 та 5670. Їхніми співавторами виступили голова Комітету Микола Княжицький та перша заступниця голови Комітету Ірина Подоляк (відповідно), а за основу вони обидва взяли законопроект 2012 року Сергія Головатого та Оксани Сироїд.
Четвертий – 5670-д – є спільним напрацюванням парламентського комітету з питань культури і духовності та громадськості. Зареєстрували його у Раді 9 червня 2017 року. В його основу ліг вищезгаданий проект 5670.
-
Чому взагалі Україні важливо мати мовне законодавство?
На це запитання дає відповідь мовознавець Лариса Масенко: «Лише Закон, який захищатиме державний статус української мови, інституції, що контролюватимуть виконання Закону і накладатимуть санкції за його порушення, здатні зробити незворотними зміни в мовній ситуації країни на користь державної мови. А це є однією з головних умов збереження держави і майбутнього повернення на сьогодні втрачених територій».
А ось що думають перехожі на вулицях Києва:
До речі, про важливість захисту української мови говорять навіть іноземці, які змогли її вивчити.
«Якщо я, полька, змогла вивчити українську мову, то корінному українцю це має бути легко. Є багато країн, у яких немає рідних мов, а у вас, українців, є ваша мова і вона дуже гарна. То чому ви користуєтеся мовою агресора?» – запитує, наприклад, польська журналістка Б’янка Залевська.
А це позиція нігерійця Леонардо Ободоеке, більш відомого українцям під сценічним псевдонімом Лео Мантіс:
Більше про таких, як Б'янка та Леонардо можна прочитати тут, а тут про важливість захисту української мови вже розмірковують громадські активісти.
