Доступність посилання

ТОП новини

А Україна підДАкує… Нерівний бій: «ТАК» чи «ДА»?


Дівчинка з плакатом під час мітингу біля Верховної Ради України. Цього дня депутати ухвалили закон про українську мову. Київ, 26 квітня 2019 року
Дівчинка з плакатом під час мітингу біля Верховної Ради України. Цього дня депутати ухвалили закон про українську мову. Київ, 26 квітня 2019 року

Нещодавно один знайомий чех cпитав мене, як українською мовою правильно сказати, стверджуючи – «да» чи «так»? На мою відповідь, що українська мова знає тільки стверджувальну частку «так» і що це норма української літературної мови, він був дуже здивований: адже від своїх знайомих з України він чує переважно «да».

Мені ж не дуже дивно. Щодня десятки разів – по телевізору і радіо, в дебатах і розмовах на різних професійних рівнях включно з учителями і професурою, політиками і вченими, а також від перехожих на вулиці й у транспорті, в крамницях чи в бібліотеці чути переважно оце імпортоване «да».

Чехи відстояли рідну мову, незважаючи на майже три століття політичної надвлади Габсбургів

Не можу уявити, щоб громадянин 10-мільйонної Чехії замість свого рідного стверджувального «ano», піддавшись мовному впливу великого, понад 80-мільйонного сусіда, почав вживати німецьке «ja». Так, чехи відстояли рідну мову, незважаючи на майже три століття політичної надвлади Габсбургів. У боротьбі за своє «ano» й усвідомлюючи загрозу германізації, чеські просвітителі стали на його захист. І більше: у 19-му столітті група «будителів» – письменників і учених – вирішила замінити чужомовні слова рідними, зі слов’янським корінням. Так народилась нова наукова, спортивна, військова термінологія, яка успішно живе й сьогодні.

Наприклад, у чехів азот – це dusík (газ, що душить), баскетбол – košíková (кошикова), адже м’яч потрібно закинути до кошика, а театр – divadlo (дівадло) – місце, куди приходять подивитись на диво. Навіть знайома всьому світові центральноєвропейська країна Австрія, англійською Austria, німецькою Österreich, по-французьки – Autriche, тільки у чехів-словаків називається Rakousko – Rakúsko від назви недалекої австрійської прикордонної фортеці – першого містечка, повз яке треба проїхати, щоб дістатись за межі чехо-словацьких земель. Ось так уже сотні років чехи і словаки, незважаючи на всіх, лиш на свою мовну норму, їздять до сусіднього Ракоуска – Ракуска, а не до Австрії. Останній переконливий приклад, як захистити своє: увесь світ працює на комп’ютері, тільки чехи на «почітачі», počítač – дослівно рахівник, прилад для рахування.

І хоча в розмові можна почути простонародне «jo» – «йо», як перегук із німецьким «ja», але літературна норма «ano» – «так» – непорушно переважає.

Або ж, скажімо, сусід України, 5-мільйонна Словаччина: її громадяни впродовж століть не прийняли ні сусіднє українське «так», ні польське «tak», ані угорське «igen». У словаків, як і у чехів, є своя літературна стверджувальна частка «áno» – «так», а в розмовній переважає – «hej». Так і словаки, не зраджуючи своїх правил і традицій, в оточенні чужої мовної більшості перемогли. Своїм «áno», а особливо таким темпераментним і яскравим «hej» вони і нині висловлюють позитивне ставлення чи згоду з вами.

Аргументи про тиск чи мовні переваги кількісно більшого сусіда – «старшого брата» безсилі там, де людям не байдуже, як вони розмовляють

Прикладів про небайдужість народів до своєї мови можна додати більше, і всі вони переконливо доводять, що аргументи про тиск чи мовні переваги кількісно більшого сусіда – «старшого брата» тільки на прикладах Чехії щодо Німеччини, Словаччини щодо Чехії чи Польщі не спрацьовують, вони безсилі там, де людям не байдуже, як вони розмовляють.

Не хочеться думати, що у випадку України і сусідньої Росії стався виняток, що оте повсюдне, майже незмінне «да»кання назавжди приспало гарне ствердне українське «так». А потрібно так небагато: повага до себе і своєї мови, небайдужість до рідної літератури і трохи мовної дисципліни. Адже мова, як одяг, вміє прикрасити, але може й усе зіпсувати.

Відомий мовознавець і лексикограф Іван Огієнко назвав ставлення людей до своєї мови «рідномовним обов’язком», у 1936 році він склав і видав «рідномовний Катехизис для вчителів, робітників пера, духовенства, адвокатів, учнів і широкого громадянства». Праця так і називається: «Наука про рідномовні обов’язки», в ній, серед іншого, учений закликає «збагачувати свою літературну мову й не вживати чужих ялових (тобто пустих – Радіо Свобода) слів!», замінюючи їх своїми відповідниками.

Та й мені не хочеться більше переконувати чужинців, що їхні українські знайомі підДАкують через неуважність і байдужість до себе, до своєї історії, або ж просто не знають чи не хочуть добре вивчити мову.

А тому будьмо до себе дбайливі й уважні, «так»? Чи «да»?

Оксана Пеленська, дослідниця, співробітниця Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода

XS
SM
MD
LG