Доступність посилання

ТОП новини

«Свідомо знову лізу в пекло» – українська медсестра з міста Берґамо, яка поборола коронавірус


Ярослава Вишневська, українська медсестра з Берґамо

Рим – Уже місяць, як Італією вирує агресивна епідемія коронавірусу. Країна б’є світовий рекорд за рівнем смертності – 9 відсотків. У суботу жертвами хвороби стали 793 людей – найвище число від початку епідемії. Офіційно померлих налічують близько 5 тисяч, ще тиждень тому їх було близько тисячі. Влада на місцях каже, що точну кількість інфікованих і померлих нині неможливо навіть реєструвати. На сьогодні одужали понад 6 тисяч людей. На Апеннінах загальна кількість інфікованих – включно з жертвами та тими, хто одужав – перевалила за 50 тисяч. Науковці шукають і наразі не знаходять пояснення, чому вірус так косить людей саме в італійській Ломбардії. Лише там за попередню добу померли 546 осіб.

З-поміж громадян України, за даними дипломатів, внаслідок вірусу померли три українки, у Брешії та Берґамо. Є люди на карантині. Серед них і 46-річна уродженка Ужгорода Ярослава Вишневська. Вона працює медсестрою в реанімаційному відділенні лікарні Humanitas Gavazzeni у місті Берґамо (Ломбардія). У розмові з Радіо Свобода жінка розповіла про свій досвід хвороби та про критичну ситуацію у лікарнях міста, яке за лічені дні стало епіцентром небувалої епідемії.

– Перші симптоми хвороби я відчула 8 березня. Була сильна слабкість у тілі, наступного дня температура 37,3. Попередила на роботі, але сказали виходити. Вже у відділенні (при вході і виході нам міряють температуру) при реєстрації мала 38,7. Мене відразу відправили у відділення швидкої допомоги і прокапали.

– Взяли пробу на наявність коронавірусу?

– Відповідно до тодішніх вказівок місцевої влади, не всім робили аналіз. Мені такої проби не зробили. Очевидно, що багато хто з медперсоналу перехворіє на COVID-19, ми свідомі того. На той час брали аналіз у тих, у кого були явні важкі ознаки хвороби. Ці правила змінюються часто згідно з вимогами вищих санітарних органів.

– Можливу важку застуду виключають в апріорі?

Ми з першого дня знали, що зараження нереально уникнути

– Може бути застуда, але ми вже три тижні до цього працювали з хворими COVID-19. Ми з першого дня знали, що для багатьох з персоналу це неминучий процес, бо ми на такій роботі. Немає куди діватися. Звісно, вживали заходів убезпечення, одягали захисні скафандри, шапки, маски. Та зараження нереально уникнути. Просто невідомо, коли і кого з нас це застане, залежно від імунної системи кожного.

– Як вас лікували?

– Мені збивали температуру і прокапали потужну дозу антибіотиків. День мене тримали у лікарні і ввечері сказали йти додому лікуватися, бо тоді вже місць у лікарні не було, відділення були переповнені. Тим паче, якщо у мене не було важких проблем з диханням, бажано в такому стані лікуватися вдома, мені не потрібні були апарати для підтримки дихання.

– Як проходить лікування вдома на карантині?

– Щоб збити температуру, кожні шість годин п’ю парацетамол, і виписали антибіотик на 10 днів. Вже не маю температури, я почуваюся краще. Перший раз вийшла на вулицю 19 березня, щоб купити продукти і ліки для чоловіка. Він уже тиждень лежить з температурою 38,7, і не можемо збити. У нього також вірус.

– А йому брали пробу?

Мій 48-літній чоловік ніколи не хворів особливо, а нині зліг зовсім – і для нього це майже трагедія

– Ні. А це очевидно, якщо у мене був вірус, значить і він заразився, я з першого дня всіх попередила в родині. Молодший 19-річний син також удома з нижчою температурою. Якщо молодший із сильнішою імунною системою, легше переносиш вірус, старшій людині автоматично складніше переносить хворобу. Мій 48-літній чоловік ніколи не хворів особливо, а нині зліг зовсім – і для нього це майже трагедія.

– Як ви оцінюєте рівень підготовки і захисту медперсоналу в умовах епідемії?

Спочатку ніхто особливо не брав до уваги поради китайських лікарів

– Спочатку ніхто особливо не брав до уваги поради китайських лікарів. Ми бачили на картинках, думали, що рано чи пізно воно дійде до нас, але повного усвідомлення небезпеки не було. Ніхто не був готовий до такої надзвичайної ситуації. Ми й не знали, як правильно поводитися з такими хворими. Щодня з дирекції нам повідомляли нові вказівки щодо нашої поведінки та одягу. Перші дні ми були без окулярів, без масок та інших захисних аксесуарів, потім сказали обов’язково захищати очі, обличчя, голову і шию.

– І такого захисного одягу та обладнання вистачало?

– Так, тут всього було достатньо. Увесь цей одяг для лікарів раніше використовувася лише в операційній. Матеріалів вистачало спочатку. Та це не було розраховано на велику кількість пацієнтів, які згодом почали надходити. Десь в середині лютого до нас потрапив перший хворий, потім поступово більшало пацієнтів.

Бум почався 3 березня. Тієї ночі я була на зміні, коли повернулася додому, я вперше плакала, відколи вже 8 років працюю в реанімації

Бум почався 3 березня. Тієї ночі я була на зміні, коли повернулася додому, я вперше плакала, відколи вже 8 років працюю в реанімації. У мене і тепер сльози на очах. Таке було враження, що тут щось страшне вибухнуло. Кожні 10 хвилин розривався телефон: кудись бігти і когось підмикати до апарату штучного дихання, когось рятувати. Ми не встигали по всіх переповнених відділеннях приділяти увагу хворим. Це дуже швидко все було. Перші дні чули, що троє хворих у лікарні, другого дня їх було вже 30, тертій день – 60. Ми вже бралися за голови, не знали, як давати раду.

3 березня жахлива ніч була, не знаю, чим це пояснити. Коли закінчили зміну, ми між собою (персонал) не могли говорити. Просто дивилися один на одного. Жахлива ніч у моєму житті. Ми не встигали підмикати людей до апаратів, яких уже не вистачало, не знали, що робити з людьми, які задихалися на очах. Можна за допомогою «груші» тимчасово вручну качати кисень, але ж потім треба пацієнта підмикати до апарату, а вільного немає. Згодом ми розділили інфікованих та неінфікованих пацієнтів. Не всю медичну апаратуру можна було переносити, тому ми переміщували хворих з одного поверху на інший.

– Що кажуть колеги, яка нині ситуація в лікарні?

– Жахлива. Немає полегшення. Кількість хворих більшає. Кожних 10-15 хвилин прибувають швидкі з важко хворими. Ще раніше у відділенні швидкої люди чекали на обстеження, а лікарі виходять до знервованих людей і кажуть: зрозумійте, ми не маємо можливості приймати нових пацієнтів. Потім вже і не було вільних місць для підмикання кисневих апаратів. Клали в ліжко пацієнту балон з киснем, і чекали вільного місця в палаті… На жаль.

– Протягом тих важких днів що вас вразило найбільше?

– Я звикла до роботи в операційній, де є випадки з відкритими грудними клітинами або черевною порожниною. Це на мене не справляло враження, я переносила нормально. Але, щоб мене змусити заплакати… Мене вражали очі пацієнтів, які задихалися, які потребували порятунку, а ти не встигаєш їм допомогти. Такого ніколи не було навіть за екстремальних випадків у реанімації.

Колеги Ярослави Вишневської, медики з Берґамо
Колеги Ярослави Вишневської, медики з Берґамо

– За вашими спостереженнями серед важких хворих справді переважна більшість людей похилого віку?

У лікарню не беруть, поки не задихаєшся

– Так, відсотків 70 – це люди похилого віку. Вони дуже вразливі. У багатьох ниркова недостатність чи інші патології серця або печінки. Вони фізично не витягують, дуже слабка імунна система. Ось мій чоловік ще й не такий старий, 48 років, і вже сьомий день не можна збити температуру, постійно на контакті з лікарем. У лікарню не беруть, поки не задихаєшся.

– Чи є випадки, коли лікарі вибирають, кого рятувати, а кого вже ні?

На лікарню за день по 30–40 мертвих. У нас в Берґамо чотири лікарні

– Вони зобовязані приймати всіх, оператори швидкої вдома питають, чи хочеш їхати до лікарні. Якщо лікар оцінює стан пацієнта важким і це літній вік, його тупо підмикають до апарату, але… скільки він протягне. Люди вмирають як мухи, перепрошую. У нас в Берґамо чотири лікарні. Особливо вчора (19 березня) – 475 мертвих у місті. Колона військових машин вивозить ховати тіла до інших міст, бо у нас немає місця на цвинтарях і не встигають спалювати.

Люди, на жаль, спочатку не сприймали це все серйозно, як ось нині і в Україні

– Ви, як фахівець, знайшли для себе пояснення, чому саме в Італії такий рекордний рівень смертності від вірусу і чому взагалі він так швидко тут поширився?

– Моє особисте пояснення таке, хоча точної причини наразі ніхто не скаже. Ломбардія – промислово активний регіон, тут живуть заможні люди, багато подорожують у відпустках, і по роботі, і тому так швидко цей вірус потрапив сюди і стрімко поширився. А самі люди, на жаль, спочатку не сприймали це все серйозно, як ось нині і в Україні. Бачу у соціальних мережах народ в Україні ходить на шашлики, автобуси повні, базари людні.

– Ще однією з причин вважають неготовність системи оперативно реагувати?

– Це також. Нас попереджали в лікарні, що має прийти пандемія і не зможемо впоратися. Ми розуміли потроху, але думали, ну, якось вже буде. За пару днів звикаєш, мусиш ставити «стіну» перед собою, щоб триматися.

– А великий відсоток населення літнього віку в країні також якось впливає на італійський феномен? Хоча у Німеччині, яка після Італії в ЄС на другому місці за числом літніх людей, померлих відносно небагато.

– Почекайте, у Німеччині ще все попереду. Ще є важливе питання дисципліни. Коли сказали сидіти вдома, а люди не слухають. Вірус переноситься миттєво також через руки. Я вчора була у магазині, так, запускали по черзі, але заходили покупці і в масках, і без масок. Зайшли троє осіб і один з них розкашлявся над овочами – мене током пройняло. Я розкричалася – і повиганяли з магазину людей без масок.

– Спочатку тут казали, що маски мають носити лише хворі, здоровим вона ні до чого, досить дотримуватися безпечної відстані. Тепер же кажуть, що вона потрібна всім.

Через дефіцит масок не слід панікувати. Робіть їх самі з тканини, вирізайте дірки для вух і носіть, коли виходите

– Маска є необхідною для всіх, обов’зково. Я вам розповіла приклад з магазину, ти не знаєш, де ти кашлянеш, чи хтось чихне випадково біля тебе. Вірусні мікроби важкі, вони падають на землю, але можуть впасти на одяг, на сумку. Через дефіцит масок не слід панікувати. Робіть їх самі з тканини, вирізайте дірки для вух і носіть, коли виходите. Це не захистить вас від коронавірусу, але захистить від інших бактерій, які зможуть ускладнити проблеми із здоров’ям у разі нової хвороби. Людям, на жаль, не пояснюють, як правильно носити маску. Її не слід чіпати руками біля носа і рота, якщо слід поправити, то беручи біля вух.

Прості саморобні маски слід прати і пропарювати праскою. Поширена помилка, коли маску поправляють брудними одноразовими рукавичками. Рукавички слід міняти часто. Взяв товари у магазині з рукавичками, потім їх знімаєш і чистими руками береш гаманець. Я гроші не беру руками у продавчині, а вона мені кладе здачу у гаманець. Кілька днів я не буду чіпати гаманець – ті бактерії помруть. Все, що я купила, потім вдома перетерла дезінфікуючим засобом.

– В Італії тепер багато акцій на підтримку медперсоналу, вас називають героями. Яка ваша думка з цього приводу?

– Ми дійсно у непростій ситуації, медики докладають максимум зусиль для порятунку і моральної підтримки пацієнтів, чимало колег інфіковані і є померлі в інших лікарнях. Я не відчуваю героїзму. У середу виходжу на роботу і чітко розумію, що знову лізу у пекло. Мене, однак, тягне на роботу, я не можу втікати, як щур із судна.

У Берґамо прийшла весна, над шпиталем, де працює Ярослава, встає веселка – симовл надії
У Берґамо прийшла весна, над шпиталем, де працює Ярослава, встає веселка – симовл надії

XS
SM
MD
LG