Доступність посилання

ТОП новини

«Через літературу постає образ суспільства». Клаудія Дате про переклад української поезії і прози на німецьку


Клаудія Дате, перекладачка української літератури. Фото Фрідхельма Альбрехта

Перекладати українську літературу і поезію на німецьку...Що спонукало Клаудію Дате цим займатися? Сам процес перекладу – це точне відтворення сенсу написаного чи щось більше? Як це – перекладати верлібри Сергія Жадана? Про це і не тільки Радіо Свобода розпитало першу лауреатку премії Drahomán Prize для перекладачів української літератури мовами світу. Премію заснували Український інститут, Український ПЕН та Український інститут книги.

Клаудія Дате є координаторкою проєкту літературного перекладу в Тюбінгенському університеті Німеччина). На премію Drahomán Prize її номінували за переклади німецькою мовою поетичної збірки Сергія Жадана «Антена» (видавництво Suhrkamp) та роману Олексія Чупи «Казки мого бомбосховища» (видавництво Haymon Verlag).

– Чому Ви почали перекладати з української? Що стало поштовхом?

– П'ять років, із 2000-го до 2005 року я працювала у Києві лекторкою Німецької служби академічних обмінів. Я викладала теорію та практику перекладу в КПІ. У 2002 році мене запросили на перекладацьку майстерню драмтекстів. Я підтримувала роботу цієї майстерні як носій мови. І тоді я зрозуміла, що і сама хочу перекладати літературу і вивчити українську мову.

– І як вам вдалося на такому рівні опанувати українську?

– У мене була приватна вчителька – пані Оксана Ніка, історик мови з Київського університету імені Шевченка. З нею ми почали вивчати мову, читати літературні тексти.

Саме вона пропонувала перекладати художні тексти німецькою мовою.

Моїм першим текстом, який я перекладала, був вірш Ліни Костенко «Люблю чернігівську дорогу».

Люблю чернігівську дорогу –
весною, влітку, восени.
Там досі моляться Стрибогу
високі в сонці ясени.
Дівчата ходять, мов княгині.
Цвітуть смарагдові луги.
Русявокосі Берегині
позолотили береги...

Пізніше я почала перекладати вірші Сергія Жадана.

Ми із ним приблизно одного віку, у нас схожий життєвий досвід. Ми стояли на порозі дорослого життя, коли зникла держава, в якій ми народилися – у нього Радянський Союз, у мене НДР.

Зміни та атмосферу тих часів певною мірою можна порівняти, хоча у нас ( у східній Німеччині – ред.) звичайно, життя було більш забезпеченим. Та все ж, координати кардинально змінилися у ранньому віці...

Тому спостереження Жадана мені завжди були близькі.

На День Незалежності біля Донецька виступив Сергій Жадан (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:02:48 0:00

– Ви стали першою лауреаткою заснованої нещодавно в Україні премії для перекладачів Drahoman Prize. Що це для вас означає особисто і як ви оцінюєте значення премії загалом?

– Висока репутація держави у світі залежить не тільки від її геополітики, а й також від успіху так званої soft power, тобто постійної підтримки політичного курсу різними інструментами. До таких інструментів, безумовно, належить і культурна політика закордоном.

Після української Революції гідності у 2014 році чимало було зроблено для стратегічного розвитку такої політики. Зокрема, засновано Інститут книги, запроваджено гранти для європейських проєктів, а також засновано Dragoman Prize. Я вважаю – це дуже важливим кроком у реалізації успішної культурної політики за кордоном.

Для мене особисто – це велика відзнака моєї багаторічної роботи, не лише у сфері художнього перекладу, а також у культурному посередництві між Україною та Німеччиною.

Це дуже важливий крок у реалізації успішної культурної політики за кордоном

Присвоєння премії – для мене є моментом, який спонукає згадати зупинитися, усі ті цікаві та успішні проєкти та заходи, які ми із українськими колегами проводили.

Наприклад, німецько-українські перекладацькі майстерні, проєкт «Cities of translators», де ми із німецькими та українськими перекладачами і перекладачками відстежували Київ, як місто перекладачів, чи проєкт-перформанс «Розділові», із переплітанням поезії Сергія Жадана і інших художніх форм, серед іншого і перекладів.

Мені дуже подобається працювати із українськими колегами і буду рада продовжити цю роботу.

– Ви, серед іншого, переклали твори Олександра Ірванця, Тані Малярчук, Віктора Неборака, Марії Матіос, Андрія Куркова, Наталі Ворожбит та інших. Чи стала Вам, завдяки перекладацькій роботі, зрозумілішою Україна і те, що з нею відбувається?

– Під час мого п'ятирічного стажування в Україні мені вдалося інтенсивно познайомитися із країною. Ми із чоловіком тоді багато подорожували та бували, між іншим, у Харкові, Одесі, Львові, Чернівцях, а також в Криму та Донецьку. Тоді я пізнала Україну як країну із дуже різною історією, зрозуміла, що у жителів різних регіонів є різний історичний досвід та ставлення до того, що відбувається.

Здається, це інтенсивне ознайомлення із країною стало основою для моєї успішної перекладацької роботи. Я маю певні уявлення про те, що відбулося у минулому та відбувається сьогодні.

Звісно, у процесі перекладу текст ознайомлює перекладача із новими поглядами, сучасними тенденціями в суспільстві.

Однак, мені здається, що картини, які презентує художній твір, треба доповнювати аналитичною інформацією. Тому, я б сказала так: твори авторів ставлять нові запитання, які мене заохочують заглиблюватися далі, дізнаватися більше, читати статті істориків, соціологів та політологів. Наприклад, таких як Володимир Кулик, Ярослав Грицак та Андрій Портнов.

Тоді постає повноцінний образ суспільства.

– Перекладати поезію – це не те саме, що перекладати прозу. Адже потрібно не лише точно передавати сенси і образи, а й передавати ритм, «звучання» віршів. Як Вам працюється із верлібрами Сергія Жадана?

– Для мене переклад – це завжди спілкування: спілкування із текстом, спілкування із автором, спілкування з колегами.

Коли я починаю перекладати, я намагаюсь уявити, що саме автор побачив чи що він собі уявляв у процесі писання. Коли вдається відчувати ті образи та відчуття, легше створити за цим текст перекладу.

Переклад – це завжди спілкування: спілкування із текстом, спілкування із автором

У процесі перекладу я інтенсивно спілкуюсь із авторами, щоб їх зрозуміти. Я намагаюся відтворити не стільки слова, як світ та атмосферу, представлені у тексті.

Мені дуже подобається перекладати саме поезію, бо вона дає можливість зосередитися на окремих уявленнях. Це своєрідна форма самообмежування, яке мені здається корисним у нашому світі, де постійно всього занадто багато.

– Чи розуміють українську поезію і літературу німці? Які відгуки про свою роботу Ви отримуєте?

– Поезія – важлива та складна форма осмислення світу. Вона вимагає зосередження та відкритості до незвичних перспектив та вражень, вимагає фантазії.

Ті, хто любить вживатися у всесвіт поезії, отримує задоволення будь-якою мовою

Оскільки ми сьогодні живемо у світі із information and image overload, багатьом людям важко самостійно відкривати світ незвичайних образів та позицій. Це загальний феномен, він не залежить від мови.

Натомість ті, хто любить вживатися у всесвіт поезії, отримує задоволення будь-якою мовою.

Відгуки про роботу отримую на платформах поезії, як, наприклад, на сайті Fixpoetry. Однак, я більше люблю обговорювати тексти та переклади із колегами, бо у процесі дискусії ми для себе відкриваємо багато нових аспектів та розвиваємо нові підході для перекладу.

– Що Ви знаєте про українську перекладацьку школу? До якої школи перекладу Ви себе відносите? Яке значення перекладу для світової культури і людей загалом?

– Я знаю про Київську школу перекладу, а один із моїх майбутніх проєктів – займатися інтенсивно її підходами та представниками.

Недавно я читала есей «Дом на углу улиц Владимирской и Прорезной», написаний відомим перекладачем Марком Бєлорусцем. Автор в ньому описує приватні форми спілкування про мистецтво, літературу, музику, переклад та інше, яке відбувалося у людей удома.

Переклад – це ітеративний процес розуміння, осмислення та спілкування

Під час читання я собі уявляла атмосферу та інтенсивність спілкування і була у захваті. Такі особисті кола багато у чому допомагають людині зрозуміти, що таке мистецтво, що таке і переклад художнього твору.

Зрозуміло, в яких умовах відбувалися ці напівлегальні зустрічі та які наслідки могли бути для їхніх учасників, але саме обмін ідеями і думками, напевно, був чудовим.

Як на мене, то переклад – це ітеративний процес розуміння, осмислення та спілкування. Текст завжди перекладається, читається та обговорюється у певному культурному, суспільному та індивідуальному контексті.

Це означає, що кожна людина сприймає текст відповідно до власних життєвих умов, власного досвіду, власного бачення.

Так і перекладач. На його переклад впливають не тільки знання мови та культури, а також особистий досвід, походження, усі чудове і жахливе, що відбувалося у його житті. До того досвіду відноситься також спілкування з авторами, яких він перекладає.

Мені б дуже хотілося і далі показувати та обговорювати цей специфічний зв'язок перекладача із текстами, які він перекладає.

  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроєктів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проєкту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер і продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проєкту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна і кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

XS
SM
MD
LG