Доступність посилання

ТОП новини

Союз спадкоємців. Україна вже не в СРСР і це дратує Кремль


Під час голосування на виборах президента України у 2014 році

Президент Туркменистану Гурбангули Бердимухамедов призначив свого сина Сердара своїм заступником – віцепрем’єром (у Туркменистані президент також очолює уряд) і головою Вищої контрольної палати країни. Це не перше високе призначення сина президента, який за останні роки вже встиг побувати і депутатом, і міністром. Спостерігачі вважають, що нове рішення президента є доказом того, що він готує сина як власного спадкоємця. Тому прізвище наступного президента ви вже, напевно знаєте.

При цьому Бердимухамедов – тільки другий президент Туркменистану за 30-річну історію. Його попередник Сапармурат Ніязов раптово помер й не встиг подбати про спадкоємця, але призначення нового президента не обійшлося без арештів і порушення Конституції. Тепер Бердимухамедов намагається виключити несподіванки й залишити владу «у сім’ї».

І у своїх намаганнях він не поодинокий на пострадянському просторі. Президент Азербайджану Ільхам Алієв – син свого батька, попереднього президента й багаторічного першого секретаря ЦК республіканської компартії Гейдара Алієва. Син президента Таджикистану Емомалі Рахмона Рустам Емомалі – спікер верхньої палати парламенту, тобто друга посадова особа країни. Колишній президент Казазстану Нурсултан Назарбаєв передав владу найближчому соратнику Касимжомарту Токаєву. Подейкують, що у нового, поки що формального очільника держави конкуренція з дочкою Назарбаєва Дарігою, також колишньою спікеркою верхньої палати парламенту.

Бажання передати владу комусь із синів проглядається й у намірах білоруського правителя Олександра Лукашенка, який навряд чи випадково згадав про родичів під час виступу на засіданні Всебілоруських народних зборів...

Путін – не син Єльцина, але владу отримав із рук попередника

А у Росії? Володимир Путін, звісно ж, не є сином Бориса Єльцина. Але владу отримав із рук попередника, ба більше – вагому роль у визначенні спадкоємця зіграли родичі попередника, його дочка Тетяна Юмашева та її чоловік, який певний час очолював президентську адміністрацію. І це – яскравий приклад непотизму у нібито демократичній державі.

Володимир Путін (ліворуч) і Борис Єльцин, 1998 рік
Володимир Путін (ліворуч) і Борис Єльцин, 1998 рік

А потім Путін передав владу своєму соратнику Дмитру Медведєву, щоб невдовзі помінятися з ним посадами президента й очільника уряду. І зараз, коли йдеться про транзит влади у Росії, сперечаються виключно про те, чи залишиться Путін при владі довічно або ж вирішить передати владу комусь із власного оточення.

Справжнє очманіле середньовіччя!

А яку роль у всьому цьому відіграють виборці? Якщо говорити чесно – жодної. Від виборців вимагається тільки формально схвалити те, що вирішили за них, а у більшості колишніх радянських республік громадяни не мають навіть можливості проконтролювати й захистити результати власного голосування. Коли такі спроби здійснюються – найбільш яскравий приклад ми бачили після президентських виборів 2020 року – влада відповідає на протести силою. Справжнє очманіле середньовіччя!

Значення України є величезним

Таким чином, постійна зміна влади на пострадянському просторі за участі громадян відбувається тільки у п’яти колишніх радянських республіках (якщо не рахувати країни Балтії, окуповані СРСР 1940 року – суспільство цих країн ніколи не вважало їх частиною колишньої імперії). Це Україна, Молдова, Грузія, Вірменія і Киргизстан.

І у кожній з цих країн громадянам доводилося неодноразово виходити на вулиці, щоб захищати своє право на вибір.

Помаранчева революція. Київ, майдан Незалежності, 22 листопада 2004 року
Помаранчева революція. Київ, майдан Незалежності, 22 листопада 2004 року

Але у них – попри всі проблеми в розвитку, конфлікти з Росією або із сусідами, злодійкуватих олігархів і спроби політиків використати народний гнів – все ж таки вийшло забезпечити один із найважливіших атрибутів цивілізованого світу. Вони не дали замінити процедуру ритуалом, імітацією демократії, а отже зробили важливий крок уперед від Радянського Союзу. І значення України тут є величезним, бо зміни у другій за кількістю населення колишній радянській республіці – важливий приклад для інших.

І це також пояснює, чому українська демократія так дратує Кремль.

Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Київський журналіст, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії. Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

     

XS
SM
MD
LG