Доступність посилання

ТОП новини

«Шукав батька та сестру в Середній Азії». Риза Ваапов ‒ про депортацію 18 травня 1944 року


Депортація кримських татар. Ілюстрація

18-20 травня 1944 року під час спецоперації НКВС-НКДБ із Криму до Середньої Азії, Сибіру та Уралу були депортовані усі кримські татари (за офіційними повідомленнями ‒ 194 111 осіб). У 2004-2011 роках Спеціальна комісія Курултаю проводила загальнонародну акцію «Унутма» («Пам'ятай»), під час якої зібрала приблизно 950 спогадів очевидців депортації. Крим.Реалії публікують унікальні свідчення з цих архівів.

Я, Риза Ваапов, кримський татарин, народився 25 травня 1930 року, уродженець міста Сімферополь Кримської АРСР. Я є свідком тотальної депортації кримськотатарського народу 1944 року, здійсненої сталінським комуністичним режимом колишнього СРСР.

На момент виселення до складу сім'ї входили батько Умер Ваапов (1876 р.н.) та сестра Сафіє Ваапова (1932 р.н.). Місце мого перебування на момент депортації ‒ село Молла Елі Карасубазарського району (з 1948 року Піни Нижньогірського району ‒ КР). Садив у селі картоплю та ремонтував спалений фашистами будинок (допомагав нашому знайомому). До моменту депортації батько та сестра жили в місті Карасубазар (Білогірськ).

У мене було три брати. Ескендер Ваапов до 1940 року жив у Владивостоці, володів китайською та японською мовами. З 1940 року проживав у Москві, у 1941-му пішов ополченцем на фронт і не повернувся. Дружині повідомили, що він у списку зниклих безвісти. Дружина, яка жила в Москві, стала писати в усі інстанції і їй відповіли, що він загинув і похований у братській могилі в Білорусі. А в 1945 році його бачили у Криму... Брат Амет Ваапов у тридцяті роки служив у Монголії військовим інструктором, а після війни проживав в Одесі. Після звільнення Криму в 1944 році був мобілізований в трудову армію мій брат Мансур.

Офіцер вирвав молитовник, розпоров багнетом тканину, і переконавшись, що там немає ні грошей, ні золота, кинув за ріг будинку

Про виселення нам оголосили рано вранці 18 травня 1944 року стуком приклада об двері. Офіцер квапив і крім власного одягу не дозволив брати нічого. У дядька Керима, якому я допомагав у селі, на шиї висів молитовник (з сурами з Корану), обшитий щільною тканиною. Офіцер вирвав молитовник, розпоров багнетом тканину, і переконавшись, що там немає ні грошей, ні золота, кинув за ріг будинку і не дозволив брати, погрожуючи пістолетом.

До залізничної станції Сейтлер (Нижьогірськ) нас привезли вечері й стали вантажити в товарні вагони. До нас у цих вагонах везли німецьких військовополонених і вагони були повні вошей. Упродовж усієї дороги ми «годували» вошей і давили їх нігтями. Нас годували дуже погано, двічі дали гарячу рідину з ячмінних висівок. Їли цю рідину по черзі, адже не було кухонного приладдя. Хліб давали по шматочку і не кожен день.

Батько з сестрою були вислані на Урал, у Молотовську область, на лісоповал. Там батько і помер від голоду

У дорозі під час руху ешелону були жертви: літні люди потрапляли під колеса потягу, хворі не доїжджали до місця призначення. Годували не кожен день. Місцем призначення було місто Коканд УзССР, згодом нас розвезли у кишлаки. У місцях спецпоселень я, мої близькі та всі мої співвітчизники перебували до 1956 року під жорстоким комендантським режимом, за порушення якого була передбачена кримінальна відповідальність.

Батько з сестрою були вислані на Урал, у Молотовську область, на лісоповал. Там батько і помер від голоду. Мою сестру взяла до себе знайома жінка.

Дорогою до місця призначення літні та хворі помирали. Під час зупинки потягу небіжчиків прибирали й клали поруч із залізничними коліями.

Шукав батька та сестру у Середній Азії. Декілька разів ловили й відсилали до дитячого приймальника

Місцем висилки був кишлак (село) в Кокандському районі УзССР. Помістили нас чотирьох у хліві. Робота полягала в прополюванні цукрових буряків із ранку до вечора. На обід давали маленький коржик вагою приблизно 150 грамів та кип'ячений зелений чай.

Через кілька днів я втік із кишлаку. Шукав батька та сестру у Середній Азії. Декілька разів ловили й відсилали до дитячого приймальника. У вересні 1944 року зловили та відвезли в місто Чирчик УзССР, РУ №13, де я пробув вісім місяців. Один із підлітків назвав мене зрадником, за що я розбив йому голову. Прийшли міліціонери-жінки, склали протокол, хотіли відіслати до дитячої колонії. Я знову подався в мандри.

У травні 1945 року я був у Ленінабаді Таджицької РСР. Мене затримали та поставили на комендантський облік. Перебування в РУ №13 у Чирчику я приховав. У місті Чкаловське Ленінабадської області на комбінаті з переробки уранової руди я пропрацював без двох місяців 50 років...

На батьківщину повернувся у 1997 році, проживаю в Сімферополі.

(Спогад від 15 вересня 2009 року)

До публікації підготував Ельведін Чубаров, кримський історик, заступник голови Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу й подолання його наслідків

XS
SM
MD
LG