Доступність посилання

ТОП новини

Вашингтонські драми. Американські президенти та їхній останній день у Білому домі


«Поле прапорів» перед Капітолієм. Воно складене з 200 тисяч прапорів і символізує тих, хто не може побувати на церемонії інавгурації Джо Байдена

Володимир Абаринов

Драма президентських виборів у США добігла кінця. У середу опівдні за вашингтонським часом Джо Байден на сходах Капітолія складе присягу і стане 46-м президентом Сполучених Штатів Америки. Його суперник так і не змирився з поразкою і не буде присутній на інавгурації.

Дональд Трамп – не перший президент, який відмовився брати участь у церемонії вступу на посаду свого наступника. До нього це траплялося тричі, і всі три рази – в XIX столітті.

Відсутні

У 1801 році так вчинив другий президент США Джон Адамс, який програв вибори Томасу Джефферсону. Кандидатів тоді було кілька, і жоден із них не зміг набрати необхідну більшість у колегії виборників – 50 відсотків плюс один голос. Право обрання президента перейшло до нижньої палати Конгресу. Їй знадобилося 36 турів голосування. Джефферсон був обраний завдяки тому, що кілька законодавців-федералістів – членів президентської партії – подали незаповнені бюлетені. Адамс вважав себе жертвою залаштункових махінацій (сам він принципово не втручався в хід голосування) і залишив столицю в день інавгурації 4 березня на світанку.

Бенджамін Франклін, Джон Адамс і Томас Джефферсон пишуть Декларацію незалежності в 1766 році. Художник Жан Леон Жером Ферріс
Бенджамін Франклін, Джон Адамс і Томас Джефферсон пишуть Декларацію незалежності в 1766 році. Художник Жан Леон Жером Ферріс

Син Джона Адамса, Джон Квінсі Адамс, став шостим президентом США в 1824 році. Кандидатів було тоді четверо. І за загальною кількістю виборців, і згідно з виборниками виграв генерал Джексон, але для обрання йому знову-таки забракло голосів, і президента знову обирала Палата представників. Один із четвірки, спікер палати Генрі Клей, закликав своїх прихильників голосувати за Адамса. За це Адамс призначив його держсекретарем. Джексон назвав цю домовленість «нечестивою угодою» і обіцяв узяти реванш через чотири роки.

Так і сталося. У 1828 році Джон Квінсі Адамс став президентом одного терміну. За прикладом свого батька він залишив Вашингтон 3 березня, напередодні інавгурації Джексона.

У воєнному 1864 році Лінкольн узяв собі в напарники на виборах демократа Ендрю Джонсона, щоб цим продемонструвати, що він прихильник єдності нації. Після вбивства Лінкольна в 1865-му віце-президент Джонсон зайняв його місце.

Республіканці не могли змиритися з такою зміною партійності президента де-факто. Джонсон теж не відрізнявся лагідною вдачею і раз у раз пускав у хід своє вето. Врешті-решт Джонсону, вперше в американській історії, вчинили імпічмент. Однак для примусової відставки голосів у Сенаті забракло: за відсторонення президента від влади проголосували 35 сенаторів проти 19, але потрібна була кваліфікована більшість – дві третини.

У листопаді 1868 року Америка обрала президентом заклятого ворога Джонсона генерала Улісса Гранта. На інавгурацію Джонсон не поїхав – він залишався в Білому домі і в час, що залишався, підписував закони. Грант, своєю чергою, відмовився проїхатися в одній кареті з Джонсоном.

Карикатура невідомого художника зображує Ендрю Джонсона, який покидає президентський кабінет. При цьому він вимовляє репліку з п'єси Шекспіра «Генріх VIII», що належить кардиналові Вулсі, який впав в опалу, У перекладі вона звучить так: «Прощавай же, мій жеребу, який став нікчемним! Ось вона, доля людини!»
Карикатура невідомого художника зображує Ендрю Джонсона, який покидає президентський кабінет. При цьому він вимовляє репліку з п'єси Шекспіра «Генріх VIII», що належить кардиналові Вулсі, який впав в опалу, У перекладі вона звучить так: «Прощавай же, мій жеребу, який став нікчемним! Ось вона, доля людини!»

Але ніхто з перерахованих вище екс-президентів не влаштовував зі свого від’зду шоу.

Дональд Трамп запланував свій виліт на борту номер один із авіабази Ендрюс на восьму ранку з таким розрахунком, щоб прибути в Пальм-Біч, Флорида – своє теперішнє постійне місце проживання – за годину до закінчення терміну його президентських повноважень. Це зроблено для того, щоб Трампові не довелося просити літак у Джо Байдена.

Церемонія прощання теж була розроблена з усією можливою помпою: червона килимова доріжка, почесна варта всіх родів військ, військовий оркестр, 21 артилерійський залп. У запрошеннях мовиться, що гості повинні прибути на базу між 6 і 7:15 ранку.

Напередодні Дональд Трамп записав і виклав в інтернет прощальне звернення до нації.

Завершуючи свій термін в якості 45-го президента Сполучених Штатів, я стою перед вами і відчуваю справжню гордість за те, чого ми з вами спільно досягли. Ми зробили те, заради чого прийшли, – і навіть набагато більше.

Цього тижня ми вводимо на посаду нову адміністрацію і молимося за те, щоб вона успішно зберегла Америку безпечною і квітучою. Ми шлемо їй наші найкращі побажання, а також бажаємо їм удачі – це дуже важливе слово.

Інавгурація Джо Байдена проходить у важкій атмосфері, при підвищених заходах безпеки. Але назвати таку обстановку безпрецедентною все ж не можна. Історія свідчить, що в минулому церемонія вступу на посаду обраного президента двічі відбувалася в умовах, близьких до воєнних.

1861

Авраам Лінкольн виграв свої перші президентські вибори в листопаді 1860 року, коли відносини між Північчю і Півднем загострилися до межі. Жителі півдня сприйняли його обрання як загрозу чинному порядку, перш за все рабовласництву. 20 грудня всі 169 делегатів спеціально скликаного конвенту Південної Кароліни проголосували за «розрив союзу між Південною Кароліною й іншими штатами». Її приклад наслідували Міссісіпі, Флорида, Алабама, Джорджія, Луїзіана і Техас. Розкол країни став реальністю. Америка балансувала на межі війни.

Із Півдня долинали заклики до захоплення столиці. Містом повзли тривожні чутки. Вторгнення очікували з Вірджинії. Шепотілися про змовників, які збираються підірвати Капітолій, коли там будуть рахувати голоси виборників.

Командувач збройними силами США генерал Вінфілд Скотт прийняв ці загрози всерйоз. Це був пропахлий порохом ветеран, який служив республіці ще при Джефферсоні, до того ж він був із Півдня. Але військова присяга була для нього святою. Він попередив потенційних бунтівників, що кожен, хто посміє вторгнутися в Капітолій, буде прив’язаний до жерла 12-фунтової гармати і вибитий назовні ядром. «Я угною пагорби Арлінгтона клаптями його трупа», – заявив генерал.

Генерал Скотт у 1861 році
Генерал Скотт у 1861 році

Проте вранці 13 лютого, в день підрахунку голосів Конгресом (обраний президент складав тоді присягу в березні), багатолюдний збуджений натовп кинувся до Капітолію. Їх зустріло солдатське оточення. Генерал Скотт теж був там. До образ на свою адресу, які вигукували горлопани, він поставився з цілковитою байдужістю.

Усередині Капітолію тим часом теж вирували пристрасті. Законодавці-південці були готові будь-яким способом зірвати процедуру. Коли сенатор від Техасу Луїс Вігфолл привселюдно запитав генерала Скотта, чи насмілиться він заарештувати сенатора, генерал відповів: «Ні! Я рознесу його під три чорти!»

До честі віце-президента Джона Брекинріджа, який програв президентські вибори Лінкольнові, він не допустив хаосу і завершив процедуру сертифікації, тим самим підтвердивши свою поразку. Згодом, після початку громадянської війни, він вступив до армії Конфедерації південних штатів у чині бригадного генерала, а в лютому 1865 року став міністром оборони південців.

Але тривога на цьому не скінчилася. Треба було ще провести інавгурацію. Лінкольн їхав до Вашингтона потягом зі свого рідного Спрінгфілда, штат Іллінойс. Перш ніж вирушити в дорогу, він відправив посланця до генерала Скотта, щоб дізнатися, чи має той намір забезпечувати порядок у столиці в день інавгурації. Скотт сказав посланцеві: «Я вважаю себе відповідальним за безпеку Лінкольна. Якщо буде потрібно, я поставлю по гарматі на обох кінцях Пенсильванія-авеню (пряма вулиця, яка з’єднує Білий дім з Капітолієм – ред.) і якщо якісь джентльмени, які завдали нам стільки турброт, висунуть свої голови або дозволять собі хоч пальцем ворухнути, я порву їх на шматки».

Безпеку обраного президента дорогою зі Спрінгфілда до Вашингтона забезпечував глава приватного детективного агентства Аллан Пінкертон, найнятий дирекцією залізниці. Від своїх інформаторів він дізнався про те, що Лінкольна збираються викрасти або вбити. Нитки змови вели в Балтімор. Його головну ударну силу становила вулична банда під промовистою самоназвою Plug Uglies – «бандюки».

Аллан Пінкертон у 1862 році
Аллан Пінкертон у 1862 році

Чи мав стосунок до змови уряд Конфедерації, залишилося нез’ясованим.

Поїзд Лінкольна їхав 12 днів, із зупинками у всіх великих містах, де обраний президент виступав з промовами. Пінкертон умовив його не зупинятися в Балтіморі. У Гаррісберзі, Пенсильванія, Лінкольн пересів в інший спеціальний поїзд і проїхав повз Балтімор пізно вночі. З ним був лише один слуга. На вимогу Пінкертона в Балтіморі на цю ніч був відключений телеграф, щоб змовники не могли координувати свої дії і не дізналися про зміну потягу. Всі радники і члени сім’ї, які супроводжували Лінкольна, залишилися в президентському поїзді, який прибув на станцію в Балтіморі, як і планувалося, наступного дня по полудні. Його зустрічав натовп, у якому, як припускав Пінкертон, і перебували вбивці. Але група супроводу вийшла з вагона на попередній станції.

У Вашингтоні Лінкольн зупинився в готелі Willard, який ретельно охоронявся, розташований через дорогу від Білого дому.

В день інавгурації 4 березня генерал Скотт виставив оточення ополченців (аналог нинішньої Національної гвардії) вздовж усього маршруту від готелю до Капітолію. Весь шлях перевірили сапери. На дахах будинків залягли снайпери. Лінкольн і Джеймс Б’юкенен (який складав із себе президентські повноваження) проїхалися до Капітолійського пагорба у відкритому екіпажі в супроводі кінного ескорту.

Церемонія пройшла без пригод. У своїй інавгураційній промові Лінкольн закликав жителів Півдня до мирного вирішення спору: «Ми не вороги, а друзі. Ми не повинні ворогувати. Хоча пристрасті, можливо, й послабили узи нашої прихильності, але вони не повинні розривати їх».

Перша інавгурація Лінкольна. 4 березня 1861 року
Перша інавгурація Лінкольна. 4 березня 1861 року

Через місяць і вісім днів жителі Півдня атакували і захопили форт Самтер. Почалася Громадянська війна.

1877

У листопаді 1876 року Америку охопила найважча конституційна криза за всю її історію. За президентську посаду боролися республіканець Резерфорд Гейс і демократ, південник Сем’юел Тілден. Демократи Півдня тоді вперше після Громадянської війни змогли скласти гідну конкуренцію кандидатові республіканців. Однак свою виборчу кампанію вони вели з надто грубими порушеннями, залякуючи, обдурюючи або підкуповуючи недавніх рабів.

У результаті з 369 голосів виборників Тілден отримав 184, Резерфорд – 165, а 20 із трьох південних штатів і Орегона залишалися спірними.Голосування в Орегоні республіканці вимагали визнати недійсним на тій підставі, що один із виборників виявився держслужбовцем, що заборонено Конституцією. Демократи, зі свого боку, стверджували, що цей виборник подав у відставку до того, як проголосував. Так чи інакше, для перемоги потрібно 185 виборників. Якби Конгрес вирішив зарахувати спірні голоси на користь Гейса, то він і став би президентом.

Але в Конгресі протистояння партій набуло наполегливого і затяжного характеру. Сили були рівні.

Наприкінці листопада з’явилася чутка, що якийсь офіцер-південник замишляє захоплення столиці загоном у тисячу чоловіків. Президент Улісс Грант ввів у місто війська. У Потомак увійшов гвинтовий шлюп «Вайомінг» для захисту мостів, що ведуть у сусідні штати – Меріленд і Вірджинію. Загін морської піхоти зайняв позиції вище за течією.

У грудні Конгрес отримав від кожного штату пакет із результатами голосування виборників. Оскільки 20 голосів сертифікувати не вдалося, законодавці вступили в довгі дебати і нарешті вирішили заснувати спеціальну комісію з 15 членів, яка і визначить переможця.

Схожу комісію пропонував створити 6 січня 2021 року буквально за хвилини до вторгнення натовпу прихильників Трампа в Капітолій, сенатор-республіканець від Техасу Тед Круз. Він якраз виступав із трибуни Сенату, коли служба безпеки Конгресу повідомила про штурм, і засідання довелося перервати.

Прихильники Трампа штурмували будівлю Капітолію (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:36 0:00

Однак сенатор Круз злегка підмінив поняття: комісія 1877 року не розслідувала порушення або махінації з бюлетенями.

Відповідно до закону, ухваленого Конгресом, у комісію увійшли по п’ять членів від обох палат і п’ять суддів Верховного суду США. Оскільки в Сенаті більшість була у республіканців, а в нижній палаті – у демократів, то й у комісії вийшов паритет. Із п’яти суддів двоє були республіканцями, двоє – демократами, а п’ятий незалежним. Бажаючи схилити цього п’ятого на користь Тілдена, законодавчі збори Іллінойсу, підконтрольні демократам, обрали його сенатором. Але він не виправдав сподівань партії і вийшов зі складу комісії, а також подав у відставку з поста члена Верховного суду, щоб зайняти місце в Сенаті. Із решти незадіяних двох суддів Верховного суду республіканцями були обидва. Таким чином республіканці отримали в комісії перевагу в один голос і 20 спірних виборників, а разом із ними і пост президента отримав Резерфорд Гейс.

Це було вибухонебезпечне рішення. Існувала висока ймовірність того, що прихильники Тілдена чинитимуть заворушення. Тому лідери партії в кінцевому рахунку сіли за стіл переговорів і домовилися про компроміс: президентом, але тільки на один термін, стає Гейс в обмін на виведення федеральних військ із Півдня.

Однак десятки законодавців-південців не погодилися з цим рішенням. Вони всіляко затягували процедуру підрахунку та сертифікації голосів, намагаючись узяти Конгрес змором. Після кожного заперечення спільне засідання палат переривалося, і палати розходилися для роздільних дебатів. До інавгурації залишалися лічені дні. В ніч проти 2 березня Конгрес засідав безперервно протягом 14 годин, і кінця засідання не було видно. Надійшла пропозиція обрати президента, як передбачає Конституція, нижньою палатою, оскільки жоден із кандидатів не набрав необхідної кількості голосів виборників. Спікер відхилив такий сценарій. У цей момент йому доставили телеграму від кандидата демократів Сем’юела Тілдена: він просив швидше завершити підрахунок. Це було рівнозначно визнанню ним своєї поразки.

О четвертій годині ранку Конгрес затвердив остаточний результат. Гейс, який терпляче чекав рішення після того, як воно було ухвалене, не витримав напруги і склав присягу 3 березня в приватній обстановці, за два дні до інавгурації. Умови компромісу з демократами він виконав.

Змова, якщо й існувала, так і не здійснилася і нічим себе не проявила.

В останню годину

Після програних виборів президент стає «кульгавою качкою». Буквальний сенс цього виразу – хвороба нижніх кінцівок, від якої страждають водоплавні птахи. Така качка приречена: вона втрачає можливість пересуватися і стає легкою здобиччю хижаків. У XVIII столітті термін потрапив із зоології в біржовий сленг – так називали брокера, який оголосив себе неспроможним боржником. На американському політичному жаргоні так називають виборну особу, на місце якої вже обрана інша, але чиї повноваження ще не минули.

На карикатурі 1915 художник Кліффорд Беррімен зобразив низку конгресменів-демократів, які програли чергові вибори. Каліки-птахи бредуть із Капітолію до Білого дому випрошувати казенні посади у президента Вудро Вілсона
На карикатурі 1915 художник Кліффорд Беррімен зобразив низку конгресменів-демократів, які програли чергові вибори. Каліки-птахи бредуть із Капітолію до Білого дому випрошувати казенні посади у президента Вудро Вілсона

На відміну від водоплавних, у політиці «кульгава качка» залишається дієздатною. Президент має повне право підписувати закони, видавати укази, призначати і звільняти міністрів і навіть почати війну як головнокомандувач.

Джон Адамс у час, що залишився до відставки, почав енергійно призначати на незмінні суддівські посади своїх креатур. Ці призначенці увійшли в аннали як «опівнічні судді». Томас Джефферсон відмовився затвердити призначення Адамса. Тоді один із ображених, Вільям Марбері, якому дуже хотілося стати мировим суддею, звернувся до Верховного суду, і суд зобов’язав Джефферсона визнати призначення Адамса.

Білл Клінтон «прославився» своїми помилуваннями. В останню свою ніч у Білому домі він задовольнив відразу 140 прохань про помилування. У числі помилуваних виявилися єдиноутробний брат Клінтона Роджер, спадкоємиця газетної імперії Петті Герст, покарана за участь у пограбуванні банку в 1974 році. Але найголовніше – Клінтон помилував Марка Річа – бізнесмена, обвинуваченого у фінансових махінаціях і найбільшому в історії США ухиленні від сплати податків, який переховувався тоді від правосуддя в Швейцарії. Помилування Річа стало предметом парламентського розслідування, проте ключові свідки відмовилися надавати свідчення на підставі П’ятої поправки, що звільняє від необхідності свідчити проти самого себе.

Близько першої години ночі, тобто за 11 годин до закінчення терміну президентських повноважень Дональда Трампа, Білий Дім повідомив про помилування 73 осіб і пом'якшення покарання ще 70-м.

Загалом Дональд Трамп підготував список із близько ста імен для помилування, що включив і його колишнього радника Стіва Беннона. Прокурори вважали, що Беннон і засновник організації Брайан Колфейдж привласнили частину коштів, призначених на будівництво стіни з Мексикою.

Зокрема, колишній радник президента Дональда Трампа, як стверджується, отримав понад мільйон доларів.

Отримав президентське прощення і підприємець Елліот Бройді, якому були висунуті звинувачення в незаконному лобізмі. У списку помилуваних є також Пол Еріксон, бойфренд Марії Бутіної, за допомогою якого вона отримала доступ до високих політичних сфер. У липні цього року суд у Південній Дакоті засудив Еріксона до семи років тюремного ув'язнення за фінансові махінації: він пропонував інвесторам вкладати гроші в свій бізнес, але витрачав отримані кошти на власні потреби. Президент Трамп вважає це покарання надмірно суворим і, на його думку, помилуванням Еріксона він «допомагає виправити несправедливість того, що стало, можлио, найбільшим в американській історії полюванням на відьом».

Але помилування – це не головне. Після виборів, із підсумком яких він не погодився, президент Трамп, за даними New York Times, розглядав можливість ракетного удару по Ірану. Тоді радникам вдалося відговорити його від цієї ідеї.

8 січня спікерка нижньої палати Ненсі Пелосі спробувала обмежити повноваження Трампа як головнокомандувача. Вона зателефонувала голові Об’єднаного штабу Збройних сил США генералу Марку Міллі і поцікавилася, які у Пентагона є запобіжні заходи, щоб не допустити застосування ядерної кнопки в останній відрізок президентства Трампа. Генерал, як пише газета, дав ухильну відповідь, а його прес-секретар полковник Дейв Батлер заявив, що розмова була суто інформаційною: спікерка цікавилася, як влаштований контроль за ядерною кнопкою, і Міллі їй усе розповів. Анонімні ж джерела NYT в Пентагоні сказали, що збройні сили зобов’язані виконати і виконають «його законні накази».

В останні дні в Овальному кабінеті Дональд Трамп ухвалив масу рішень. Не встигав просохнути його сягнистий підпис під одним указом, як він підписував інший. Він, зокрема, наказав розсекретити матеріали ФБР, що стосуються розслідування імовірної передвиборної змови його штабу з Кремлем, зняв із 26 січня обмеження на в’їзд до США із Шенгенської зони, Великої Британії, Ірландії та Бразилії (при наявності негативного тесту на коронавірус) і обмежив держзакупівлі безпілотників у Росії, Китаю, Ірану та Північної Кореї.

Присяга

(Відео російської служби Радіо Свобода)

Торжество самоуправления
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:03:31 0:00

У Конституції не сказано, що президент повинен клястися на Біблії. Але так уже повелося з часів Джорджа Вашингтона. Традицію порушив у 1853 році 14-й президент Франклін Пірс. Він скористався дозволом Конституції дати замість клятви урочисту обіцянку. Вважається, що батьки-засновники передбачили таку можливість для представників тих християнських деномінацій, які буквально сприймають заборону Ісуса з Нагірної проповіді: «А Я кажу вам не клястися зовсім: ні небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо вона підніжжя для ніг Його» (Мф., 5: 34–35).

Не клявся на Біблії Теодор Рузвельт у вересні 1901 року. Він був тоді віце-президентом і займався риболовлею і полюванням на півночі штату Нью-Йорк, коли дізнався про замах на президента Вільяма Маккінлі. Рузвельт поспішив до найближчого міста, Буффало, але отримав телеграфом звістку, що президент вижив. Рузвельт вирішив продовжити своє заняття, але через кілька днів усе ж передумав. До того моменту, коли він дістався до Буффало, Маккінлі вже помер. Протягом 12 годин Америка не мала президента. Рузвельт був приведений до присяги в приватному будинку, де чи то не виявилося Біблії, чи ж її просто не знайшли.

Приведення до присяги Теодора Рузвельта 14 вересня 1901 року в будинку адвоката Енслі Вілкокса в Буффало
Приведення до присяги Теодора Рузвельта 14 вересня 1901 року в будинку адвоката Енслі Вілкокса в Буффало

За аналогічних обставин складав присягу віце-президент Ліндон Джонсон після вбивства Джона Кеннеді 22 листопада 1963 року в Далласі. Президент помер того ж дня. Джонсон вступив на посаду на борту президентського літака. Біблії під рукою не знайшлося, і він поклявся на міссалі – католицькому молитовнику, який Джон Кеннеді возив із собою.

Джон Квінсі Адамс у 1825-му поклав руку на зведення законів.

Більшість президентів користувалися сімейними або своїми особистими бібліями, деякі – бібліями-реліквіями. Наприклад, Барак Обама клявся на Біблії Лінкольна – тій, на якій Лінкольн присягав на своїй першій інавгурації. Дональд Трамп, за словами однієї з його колишніх радниць, хотів було покластися на своїй книзі «Мистецтво угоди», але врешті-решт поступився умовлянням і клявся на двох бібліях одразу.

Зазвичай, руку кладуть на розкриту Біблію, тому деякі президенти надавали особливого значення сторінці, на якій вона розкрита. У Франкліна Рузвельта всі чотири рази Біблія була відкрита на початку 13-го розділу першого послання Павла до Коринтян: «Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний» (I Кор., 13:1).

Річард Ніксон складав присягу в 1969 році, у розпал в’єтнамської війни, яку він обіцяв закінчити. Біблія була розкрита на словах пророка Ісаї «... і мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої на серпи» (Іс., 2:4).

Джо Байден – другий в історії США президент-католик (першим був Джон Кеннеді). Він складе присягу на Біблії, яка зберігається в його сім’ї з 1893 року. Він уже присягався на ній , коли вступав на посаду сенатора і віце-президента.

XS
SM
MD
LG