Доступність посилання

ТОП новини

П’ять років в одиночній камері. Затриманий у Криму українець у російській в’язниці


Колонія в Кіровській області Росії, де сидить Валентин Вигівський
Катерина Лушникова

У 2014 році громадянин України, активіст Майдану Валентин Вигівський був затриманий співробітниками Федеральної служби безпеки Росії в окупованому Росією Криму. Йому були пред’явлені звинувачення в зборі і передачі представникові Китаю секретної інформації про двигун літака бойової авіації Росії. Під час слідства Вигівський дав свідчення з визнанням провини, але на суді заявив, що обмовив себе під тортурами.

У 2015 році Московський обласний суд визнав Валентина Вигівського винним у шпигунстві (ст. 276 Кримінального кодексу Росії) і призначив йому покарання у вигляді 11 років позбавлення волі.

Відтоді українець уже сім років перебуває в російських в’язницях і колоніях, останні п’ять років – у виправній колонії № 11 у Кірово-Чепецькому районі Кіровської області. Майже весь цей час Вигівського утримують в умовах одиночного ув’язнення в приміщенні камерного типу (ПКТ). Як «злісний порушник» в’язень позбавлений не тільки побачень, але навіть телефонних переговорів із рідними.

Під час зустрічі з правозахисниками 37-річний Валентин Вигівський повідомив про свій намір із 10 червня оголосити голодування з вимогою звільнити всіх українських політв’язнів у російських в’язницях.

Кореспондентка проєкту Російської служби Радіо Свобода Idel.Реалії зустрілася з Вигівським у колонії.

Валентина Вигівського серед інших ув’язнених я впізнаю відразу. Він мало змінився в порівнянні з колишніми фотографіями, тільки сильно змарнів і схуд. На ньому темна роба з білою смугою – звичайна форма одягу для в’язнів у російських колоніях суворого режиму. У Валентина бліде виснажене обличчя «в’язня підземелля» й почервонілі очі.

Під час зустрічі з членами Громадської спостережної комісії (рос. ОНК; такі регіональні органи в Росії мають контролювати дотримання прав людини в місцях примусового утримання) присутні співробітники російської Федеральної служби виконання покарань (рос. ФСИН), але це нікого не бентежить. Валентин Вигівський відверто розповідає про те, що йому довелося пережити.

Валентин Вигівський на Майдані. Фото надане родичами в’язня
Валентин Вигівський на Майдані. Фото надане родичами в’язня

– Я вже майже п’ять років сиджу в бетонному підвалі! Зазвичай ув’язнений сидить у ПКТ не більш ніж пів року, а я – п’ять років! Кожен раз мені продовжують покарання за всілякі уявні порушення. Наприклад, після прогулянки пропонують віник і лопату, щоб «прибрати». А коли я відмовляюся, тому що я заприсягся, що пальцем об палець не вдарю в цій країні, мені пишуть нове порушення! І я знову сиджу в кам’яному мішку! Не маю права навіть поговорити по телефону, не чую рідних голосів! Причому я впевнений, що це робить не місцева адміністрація, до неї в мене особливих претензій немає. Я думаю, це негласна вказівка ФСБ – тримати мене в «одиночці» щонайдалі від інших ув’язнених, замкнути від усього світу, щоб я швидше з глузду з’їхав!

– Може, хтось побоюється, що якщо вас перевести до загального загону, між вами й іншими ув’язненими виникнуть конфлікти?

– Так я знаю, що серед засуджених є відверті «путіністи». Але я не думаю, що ми будемо сваритися через політичні погляди чи до мене виникнуть претензії через те, що я такий страшний «шпигун». Хтось сидить за статтею за шпигунство, хтось за наркотики, а хтось за вбивство і навіть за людоїдство. Це ж колонія суворого режиму, тут особливий контингент.

Але в ув’язнених не заведено ставитися один до одного, керуючись вироком суду. Всі ж розуміють, що вирок може бути несправедливим. У нашій колонії, наприклад, сидять таджики й інші жителі «мусульманських» республік. Так у них стаття – «тероризм». Але я дуже сумніваюся, що вони дійсно терористи. Найімовірніше, якийсь товариш із ФСБ захотів підвищення по службі і сфабрикував гучну кримінальну справу, а свідчення з визнанням провини отримав під тортурами. Так було і моєму випадку.

– Вас катували?

– Мене били кілька днів на Луб’янці (на Луб’янській площі в Москві стоїть будівля центральних органів ФСБ, також цим словом переносно називають усю систему ФСБ Росії – ред.), а потім почалося щось узагалі неймовірне. Вивезли в ліс, поставили на коліна, вдягли мішок на голову і почали стріляти, ніби імітуючи розстріл.

– Після цього ви дали свідчення з визнанням провини?

– Так, я змушений був підписати. Тоді я ще своє життя цінував, сподівався, що мене звільнять, обміняють, а зараз така байдужість на душі… Все одно, що з тобою буде. У мене найкращі роки пройшли тут.

– Як проходить ваш день у приміщенні камерного типу?

– Ну, встаєш, виносиш свій матрац, потім сидиш цілий день на лавці. У камері зазвичай холодно, взимку пальці замерзають, коли пишеш лист. Я в основному читаю. Книжки, журнали, газети, листи рідних. Нещодавно ось у журналі «Дилетант» прочитав статтю про академіка Сахарова. Я раніше не знав, яка чудова це була людина, просто справжній герой! Мені він видався дуже близьким, адже я теж «технар», і теж боровся за свободу, а тепер опинився у в’язниці. Ну, що далі? Прогулянка, гуляю разом з іншими ув’язненими, але говорити мені з ними заборонено, тільки якщо таємно, щоб тюремники не помітили. Весь інший час я можу спілкуватися тільки з бетонною стінкою. Навіть радіо у мене в камері не працює, точніше, його ледве чутно.

– Яка їжа в колонії?

– Я б сказав, що їсти цю їжу можна, але отримати задоволення від такої їжі не можна. Зазвичай дають кашу на сніданок, суп із капустяним листям на обід, ну, така баланда тюремна, часом щось у вигляді м’яса там плаває. Рідні посилають мені гроші на рахунок, щоб я міг що-небудь купити в табірному магазині, але я прошу їх більше цього не робити, бо ці гроші все одно знімають на оплату штрафів за всілякі «порушення».

– Ви відмовляєтеся працювати?

– Я б із задоволенням працював, наприклад, на комп’ютері, бо я закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю «електроніка». Київський політех вважається одним із найкращих у світі. Але мене не тільки до комп’ютера, але навіть до телефону не допускають. Очевидно, тюремники побоюються, що я якісь відомості комусь передам, адже я такий небезпечний «шпигун»! А виконувати брудну некваліфіковану роботу, наприклад, мести підлоги або збирати якісь залізяки, я категорично не згоден.

– Яке медичне обслуговування в колонії?

– По мінімуму. Приходиш у медкабінет, тобі вимірюють зріст, вагу, тиск, температуру, якщо є температура, можуть дати аспірин. Мені пощастило, що я молодий і здоровий, мені медицина не потрібна. А ось ті, хто страждає на хронічні захворювання, їм доводиться скрутно. Я не п’ю і не курю, завжди займався спортом, але зарядку за наказом робити мені не хочеться. Це ще одне моє «порушення».

– Зараз до вас або інших ув’язнених застосовують «методи фізичного впливу»?

– Ні, такого не було. Зараз якщо хочуть когось побити, то роблять це не тут, а відвозять до Бібіка (Олександр Бібік – начальник колонії суворого режиму № 6 у Кіровській області. Колонія відома серед ув’язнених «катувальними умовами» – ред). А там уже силами «активістів», які співпрацюють з адміністрацією, будь-якого зухвалого змусять бути поступливим. Які методи там застосовуються, вам краще не знати.

– Ви не боїтеся потрапити «до Бібіка»?

– Мене катували на Луб’янці, мене навіть «розстрілювали», я все пройшов, мене цим не здивуєш. Я п’ять років сиджу в бетонному підвалі. Я вже нічого не боюся і нічого не чекаю від життя. І, чесно вам скажу, у мене виникають суїцидальні думки. Я не буду тут сидіти до 2025 року.

– Вибачте, як можливе самогубство в умовах в’язниці?

– Ви знаєте, все можливо. Можна і лезо дістати. Як саме, я вам розповідати при співробітниках не буду.

– Ви розмовляли з психологом?

– Так, але це нічого не дає. У тюремних психологів дуже низька кваліфікація.

У сусідній лікувально-виправній установі № 12, де я недавно був, в одному з кабінетів висить портрет Сталіна

– Як ви думаєте, сучасна російська в’язниця продовжує традиції ГУЛАГу?

– Для співробітників ФСВП ув’язнені – це не люди, так, людська біомаса, трохи краще від худоби. Кожен день тебе принижують, кожен день тобі втовкмачують, що ти тут ніхто. Путінський режим успадкував традиції і прийоми сталінського режиму. Не випадково в сусідній лікувально-виправній установі № 12, де я недавно був, в одному з кабінетів відкрито висить портрет Сталіна. У «В’ятлагу» (В’ятському виправно-трудовому таборі в Кіровській області, одному з найбільших таборів у системі ГУЛАГу; місто Кіров раніше називалося В’яткою – ред.) сидів мій дід Степан Олександрович, він воював і дійшов до Берліну у складі окремого саперного батальйону. Після війни його заарештували за те, що був на окупованій території, оголосили «ворогом народу» і заслали в «В’ятлаг». Він сидів там чотири роки, аж до смерті Сталіна. А тепер я теж сиджу в Кіровській області, можна сказати, в тому ж «В’ятлагу».

– Що ви знаєте про події на волі?

– Знаю, що пройшли мітинги за Олексія Навального, була великий шум, це чудово! Знаю, що сам Навальний зараз теж сидить у колонії суворого режиму, і що він багато крові попсував Путіну, і це теж чудово! Навальний – «хлопець з яйцями», так я вам скажу! Рано чи пізно і в Росії буде революція. Я думаю, що Росія як пиріг: буде кришитися по околицях – один шматок відірветься, за ним інший. І ці території, що «відірвалися», побудують свої демократичні держави, як це зробила Україна.

– Ви маєте намір оголосити голодування?

– Так, із 10 червня, якщо нічого не зміниться, я маю намір оголосити голодування з вимогою звільнення всіх українських в’язнів у російських катівнях.

– Що б вам хотілося передати на волю?

– Передайте всім: або мене звільнять, або я поїду на Батьківщину «небесним експресом»!

Згідно з даними українських правозахисників, у російських в’язницях залишаються 99 політв’язнів із України, в тому числі з Криму. Останній обмін утримуваними між Росією і Україною відбувся у вересні 2019 року. Під час нього було звільнено режисера Олега Сенцова, засудженого Росією до 20 років позбавлення волі за звинуваченням у тероризмі, і інших українських громадян. Напередодні обміну Сенцов теж оголошував безстрокове голодування.

Правозахисний центр «Меморіал» у Росії виявив у справі Валентина Вигівського ознаки фальсифікації і дійшов висновку, що позбавлення волі було застосоване з політичних мотивів на порушення права на справедливий судовий розгляд, інших прав і свобод, гарантованих Міжнародним пактом про громадянські і політичні права. Про це Idel.Реалії розповіла правозахисниця, журналістка, керівниця російської громадської організації «Русь сидящая» (благодійного фонду допомоги засудженим і їхнім родинам, що його російський Мін’юст назвав «іноземним агентом») Ольга Романова.

«Валентин Вигівський має статус політичного в’язня, і ставлення до нього російської пенітенціарної системи може бути упередженим. Валентин Вигівський близько п’яти років утримується в ПКТ – приміщенні камерного типу – це, якщо говорити звичайною цивільною мовою, в’язниця у в’язниці. Вигівський засуджений до 11 років суворого режиму. Але ПКТ – це режим, обмеження якого істотно серйозніші і суворіші від режиму, визначеного для Вигівського російським судом. Причому ніякого рішення суду для уміщення засудженого в ПКТ не потрібно; наскільки мені відомо, Конституційний суд Росії найближчим часом розглядатиме на відповідність законам Росії таке позасудове погіршення умов для засуджених. Що таке ПКТ? Це – камера. Обстановка мізерна: відкидні ліжка (вдень вони прикріплюються до стіни), прикручений до підлоги стіл і лава, ґрати на вікнах, ґратки на лампах і батареях, санвузол за перегородкою. Нічого з особистих речей і продуктів брати з собою не дозволяється (крім зубної щітки). Належаться прогулянки – півтори години на добу, бюджет витрат – до 5 тисяч рублів (нині це менш ніж 1900 гривень – ред.) щомісячно. Дозволяється одне короткострокове побачення, одна посилка (або передача) і одна бандероль раз на пів року. Як правило, засуджених жінок уміщують у ПКТ не більше ніж на три місяці, а чоловіків – не більше ніж на пів року», – каже Ольга Романова.

«За що? За порушення. Вони можуть бути найрізноманітнішими, як серйозними, так і ні. Як реальними, так і вигаданими. Не привітався, не застібнув ґудзик, або знайшли мобільник чи пляшку горілки. У ПКТ можна потрапити і за те, що четвертий раз за день не привітався з офіцером або просто не побачив його, і дійсно за серйозні порушення – наприклад, за бійку. Для накладення стягнення не потрібні ні свідчення, ні розгляди. Статті 117 і 118 Кримінально-виконавчого кодексу Росії (про стягнення і покарання) сформульовані так розпливчасто, що під них можна підвести все, що завгодно», – продовжує Ольга Романова.

Вона бачить один вихід із цієї ситуації – подавати в суд. За словами Романової, треба пройти повний цикл і оскаржити відмови. Правозахисниця не вірить у позитивне рішення російських судів, але касація відкриє шлях до Європейського суду з прав людини.

XS
SM
MD
LG