П’ять років тому, 29 червня 2016 року, у бою поблизу селища Луганське на Донеччині від ворожої кулі снайпера загинув Василь Сліпак (псевдо «Міф») – Герой України, соліст Паризької опери, доброволець «Правого сектора», волонтер. Йому був 41 рік.

Сьогодні у Львові, де народився Василь Сліпак, відбудеться вже уп’яте маратон його пам’яті, під час якого виступлять музиканти з різних країн, які, зокрема, знали соліста й українського бійця. Біля могили Василя Сліпака на Личаківському цвинтарі зберуться на молитву його рідні, друзі, ті, хто його пам’ятає.

«Невже п’ять років минуло», – говорили співрозмовники. Не віриться, що вже стільки літ, відколи немає Василя, казали і його братові – Оресту Сліпакові.

«Тяжко. Не вкладається досі у голові. Василя пам’ятають, відбувається багато різних заходів, але пам’ять не дуже сильно впливає на зміни, особливо, свідомості людей. Як на мене, бракує освіти, знань, критичного мислення адекватності сучасності.

Бракує Василевого сучасного підходу до життя. Маю багато питань від часу, коли не стало Василя, на які немає відповіді. Нечітко мені зрозуміла історія загибелі. Підрозділ, в якому він воював, після його загибелі розформували. Не хочу цю тему педалювати. Були спроби прокуратури вести розслідування. Як можна людину без особливої бойової підготовки, без спеціальних знань посилати на передову?..» – каже Орест Сліпак.

Не міг всидіти

У травні 2015 року Василь Сліпак, соліст Паризької опери, поїхав, як воїн-доброволець, воювати у складі Добровольчого українського корпусу (ДУК) на Донбас. Раніше, під час Революції гідності він, як волонтер, допомагав майданівцям, а з початком війни збирав допомогу для українських воїнів. Ще у перші дні 2015 року Василь Сліпак написав Валерії Бурлаковій, волонтерці, воїну добровольчого батальйону «Карпатська Січ» 93-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України, 54-ї ОМБР: «Хотів з Вами товаришувати. Тяжко сидіти в тому Парижі. Душа рветься до вас».

За спогадами друзів Василя Сліпака, 9 травня 2015 року він виступив із прощальним концертом у Парижі, а 10 травня поїхав в Україну. Воював у ДУК «Правий сектор» під псевдо «Міф», бо найулюбленішою була його партія Мефістофеля в опері Шарля Гуно «Фауст». Наприкінці вересня він повернувся в Париж. Вдруге приїхав на фронт наприкінці травня 2016 року. Ще 27 травня виступав із концертом. Тоді, відповідаючи побратимам, на скільки приїхав, відповів: «Побачимо».

Валерія Бурлакова востаннє бачила Василя Сліпака у ніч проти 29 червня 2016 року. Тоді дві групи українських добровольців пішли на штурм блокпоста російських гібридних сил. Через кілька годин стало відомо, що Василь Сліпак загинув від кулі снайпера.

«Хлопці пішли на штурм, що та як відбувалося там – я неодноразово чула від побратимів із групи Фіша, покійного вже Розписного, покійного вже Сім’янина.

Я не була у тому бою, але ми залишалися на нашій позиції в кілометрі буквально, чули весь ефір, не люблю інсинуації та вигадки на цю тему. І зауважу, що вигадують фантастичні історії люди, яких і близько не було ані там, ані у радіусі 100 кілометрів, ніхто з правосєків чи 54-ї ОМБР казок не розповідає.

Коли мені важко, я інколи заплющую очі чи просто примружую – так, щоб усе навколо стало нечітким, і уявляю собі, що поруч зі мною троє вже загиблих людей, «Міф» – один із них. Тому я завжди пам’ятаю, що його немає. Буває просто, що й забуваєш на мить, що хтось загинув із побратимів, ледь не дзвонити збираєшся. А ось тут у мене чітка межа та усвідомлення з першого дня загибелі «Міфа»», – розповідає Валерія Бурлакова.

Загибель Василя Сліпака стала потрясінням для багатьох людей в Україні та світі. Чимало хто запитував, чому талановитий співак з успішною кар’єрою в мистецькому світі, живучи у Парижі, виступаючи на світових сценах, узяв зброю в руки і пішов захищати Україну?

«Бо інакше не міг. Інакше не зміг би дивитися собі в очі у дзеркалі. Це дуже поширена мотивація, як на мене, він хотів не просто ілюзії причетності, він хотів у бій. Міг завжди десь «відсидітися», де тихіше – і всі думали б, що герой все одно. Але навіть на Світлодарці, він від початку не туди планував їхати, але я його вмовила приїхати до нас, навіть на дузі, де він зрештою загинув, він перший час вмовляв мене поїхати звідти в Авдіївку – бо «нудно». Адже боїв у перші дні не було, штурм ще не планувався. Він хотів у саме пекло, якщо вже вирвався на фронт, нарешті, то максимально діяти, максимально приносити користь.

Люди, далекі від війни, часто намагаються знецінити жертовність бійців і самих бійців. Мовляв, та там всі за гроші. Чи там якісь «алкаші» та «авантюристи» поголовно чи «спеціально навчені люди», а я, мовляв, на строковій службі лише раз «калаш» розібрав. Чому такі розмови? Мабуть, щоб самих себе заспокоїти і не гризти за те, що вони самі свою країну не захищають. Ну, і от, участь у війні таких людей, як «Міф», – найкраще свідчення того, що ні, там – найкращі. І гинуть найкращі. І у 2014-му, і зараз», – каже Валерія Бурлакова.

З унікальним голосом

Василь Сліпак народився у Львові 20 грудня 1974 року. Співав у хорі «Дударик», але тричі не міг вступити у Львівську консерваторію. Мабуть, голос не зрозуміли. Але у 1994 році Василь виступив на фестивалі у Києві і його контртенор почув тодішній ректор Київської музичної академії, зазначивши, що це геніальний голос, який не беруть до Львівської консерваторії, а він хоче його забрати у Київську академію.

Друзі і колеги Василя Сліпака наголошують, що у нього був унікальний голос, який охоплював одразу кілька діапазонів (від басу-баритону, до меццо-сопрано). Вже з 1997 року Василь Сліпак був солістом Національної Паризької опери (Франція). Виступав на сценах багатьох європейських театрів.

Усі роки, відколи немає Василя Сліпака, його брат, друзі, ті, хто не знав оперного співака, організовують численні мистецькі акції в його пам’ять.

«Фестиваль молодих музикантів імені Сліпака – це важливо, бо співаки, які ще навчаються, беруть участь у конкурсі, продовжують справу Василя і розуміють, чиїм ім’ям названий конкурс, розуміють, що він був воїном. Я за пам’ятники у живих справах, а не камені. Пам’ять має бути сучасна, треба створювати інтерактив із людьми, щоб вони пам’ятали про героя», – вважає Ірина Вовк, авторка книжки про Василя Сліпака.

У Львові торік створили молоду оперу-міф «Ukraine – Terra Incognita.У 5 міфах», присвячену Василеві Сліпаку. Відбулась лише відеопрем'єра. Восени цього року планують показати її на сценах Києва, Львова, а також, вірять ініціатори проєкту, що колись таки вдасться виступити і в Донецьку.

«Після загибелі Василя Сліпака не бачу зворотніх змін у суспільстві. У мене відчуття не те що жалю, а неперейденості етапу, застою українського суспільства, для якого війна не стала електрошоком, не бачу якогось осмислення цієї війни, потрібності змін, що досить видно на постаті Василя Сліпака. Багато шаблонних речей і форм пам’яті, шаблонних форм вшанування, щоб люди справді взяли всередину, в голову, душу або самі змінилися, або змінювали свою країну», – говорить Юрко Вовкогон, який воював добровольцем у «Правому секторі», один із ініціаторів опери «Ukraine – Terra Incognita».

Василь Сліпак похований у Львові на Личаківському цвинтарі поруч із багатьма іншими українськими бійцями, які на окупованому Донбасі віддали своє життя за Україну. Сюди 29 червня прийдуть його рідні, друзі, побратими, ті, хто береже пам'ять про нього.

Напередодні роковин загибелі Героя України, оперного співака Василя Сліпака Національний банк України ввів в обіг пам’ятну монету «Василь Сліпак» номіналом 2 гривні. Ця монета продовжує серію «Видатні особистості України». На аверсі розміщений малий державний Герб України, праворуч від якого напис «Україна», у центрі на дзеркальному тлі – портрет Василя Сліпака, праворуч від нього – нотний рядок, а ліворуч напис: «Василь Сліпак «Міф». На реверсі монети на дзеркальному тлі зображений соловейко на стволі автомата, стилізовані гілки дерев.

«Василь мав Україну у своєму голосі. Він містив сяйво українського блакитного неба, і золото українських полів. Голос вміщував усе це», – пригадувала про Василя Сліпака його колега, солістка Паризької опери Гоша Ковалінська, для якої його голос був втіленням України.

(Відео «Громадського телебачення»)

(Відео: TheUAKate)