Веджіє Кашка була активною учасницею кримськотатарського національного руху, її називають легендою та символом постійної боротьби. Вона загинула у віці 83 років, під час спецоперації ФСБ у Сімферополі.
23 листопада 2017 року російські силовики в Сімферополі затримали активістів Бекіра Дегерменджи, Асана Чапуха, Кязіма Аметова та Руслана Трубача ‒ їх звинуватили у вимаганні великої суми грошей у громадянина Туреччини Юсуфа Аїтана, пізніше щодо них порушили кримінальну справу. За словами затриманих, ніякого вимагання не було, вони лише хотіли, щоб Аїтан повернув гроші сім'ї Веджіє Кашка, які взяв у них напередодні.
При затриманні активістів була присутня Веджіє біта («бабуся» кримськотатарською). Там їй стало погано, і вона померла в кареті «швидкої допомоги». За офіційною версією медиків, причиною смерті став серцевий напад. Однак через рік після загибелі сім'я Кашка не вірить в офіційну версію смерті.
Активісти досі перебувають у Сімферопольському СІЗО.
У селі Новокленове, в будинку, де жила Веджіє Кашка, збиралися лідери національного руху. На табличці, розміщеній на фасаді будівлі, українською та кримськотатарською мовами написано: «У цьому будинку 1989 року відбувалася всесоюзна рада членів ініціативних груп кримськотатарського національного руху».
У будинку зберігається коробка з грамотами та подяками різними мовами, але всі вони починаються словами: «Шановна Веджіє Кашка».
Багато з молодих активістів познайомилися з нею особисто вже після подій 2014 року, коли в Криму почали порушувати кримінальні справи проти кримських татар.
«Спека не спека ‒ з самого ранку бігла на суди. З собою обов'язково везла купу випічки, яку сама ж напередодні й готувала. До останніх днів садила на полі картоплю, сама викопувала часник, пасла корів, ‒ згадує син Веджіє, Ібрам Кашка. ‒ Загалом, коли мені зараз озвучують версію загибелі матері ‒ «серцевий напад»... Бажаю їм такого здорового серця, як було в неї».
Як і всі кримські татари, Веджіє Кашка була депортована з Криму 1944 року. Коли їй було дев'ять років, потрапила до Узбекистану. Більшу частину життя вона боролася за те, щоб повернутися додому в рідний Ускут (село Привітне).
За словами Ібрама аг'а, його мати приєдналася до кримськотатарського руху 1964 року. 1969-го їй вдалося переїхати назад до Криму, де вона оселилася з родиною в селі Новокленове Білогірського району.
1986 року, коли академік Андрій Сахаров повернувся до Москви після семирічного заслання в закритому місті, Веджіє Кашка зібралася до нього з візитом. «Звичайно, про це тут же дізналися місцеві КДБ-шники й прийшли до матері «в гості», ‒ згадує Ібрам Кашка, ‒ а вона як раз на городі помідори збирала. Почали питати про поїздку, а мати дивиться на них так і каже: «Так, збираюся. Бачите, помідори Андрію Дмитровичу збираю, ви ж його не годуєте».
Вона КДБешників за версту відчувала, їй було досить хвилини, щоб визначити людинуСин Ібрам
Ібрам аг'а каже, що в цьому діалозі ‒ вся Веджіє Кашка: смішна, в міру зухвала з «чужими» і дуже душевна зі «своїми», вона не боялася ніякої влади: «Вона КДБешників за версту відчувала, їй було досить хвилини, щоб визначити людину. Але, мабуть, через хворобу втратила пильність, інакше не повірила б цьому турку».
Уродженець Туреччини Юсуф Аїтан взяв 7700 доларів у Веджіє біта ‒ нібито для того, щоб підготуватися до обряду нікях (одруження в Ісламі) з її онукою Аліє.
«Він зайняв у бабусі гроші, щоб підготуватися до нашого сімейного життя. Написав розписку, коли в нас вдома був обшук, силовики її знайшли. Ми зробили нікях, прожили кілька тижнів, а потім Юсуф зник на добу. Через добу вийшов на зв'язок і сказав, що наше сімейне життя скінчилося», ‒ згадує Аліє.
У матеріалах кримінальної «справи Веджіє Кашка», Юсуф Аїтан виступає як «потерпіла сторона» ‒ нібито Дегерменджи, Чапух, Асанов і Трубач вимагали в нього гроші. Аліє розповідає, що після затримання активістів сумочку з грошима так і не знайшли. А ще під час обшуку з будинку Кашка зник перстень-печатка: «Востаннє я бачила цю річ, коли один із силовиків надів її на палець і сказав: «Так, я б таке носив».
Веджіє біта виховувала онуку зі шкільного віку, коли загинула мати Аліє. У березні 1992 року Веджіє Кашка була однією з учасниць мирної акції в Києві. Тоді активісти вимагали відновлення в Криму національної державності кримськотатарського народу. Тоді під будівлею українського парламенту була й маленька Аліє.
В один із найбільш напружених моментів, коли співробітники «Беркуту» намагалися розігнати мітингувальників, Веджіє Кашка помітила, що Аліє зникла. «Cпочатку вона закричала, що зникла дитина, а потім лягла перед силовиками на асфальт. Ця несподівана ситуація зменшила загальне напруження між протестувальниками та «Беркутом». Я дуже швидко знайшлася ‒ була неподалік. Але, здається, в той момент бабуся була готова розірвати кожного, якби зі мною щось трапилося, ‒ каже Аліє. ‒ Я досі повірити не можу, що її немає. А моя дочка спочатку думала, що бабуся в Туреччині, а днями прийшла до мене і питає: «Ана (мама кримськотатарською), нашу бабусю вбили, так?»
У цьому вся наша Веджіє Кашка ‒ вона була як живий факел
Із початку першої депортації 1944-го до листопада 2017-го року все її життя більше нагадувало боротьбу: за повернення додому, за можливість прописатися в Криму, за права кримськотатарського народу, проти режиму, за політичних в'язнів, які з'явилися на півострові після анексії 2014 року. Це підтверджують і її рідні:
«Одного разу ми сиділи на кухні, пили каву ‒ звичайна сімейна вечеря. І тут мати каже, що менше за все на світі вона хотіла б померти у власному ліжку, доставляючи клопоти з догляду за собою: «Я б хотіла померти в бою, у натовпі, поруч зі своїм народом. І знати, що життя прожите не дарма». У цьому вся наша Веджіє Кашка ‒ вона була як живий факел».
