Доступність посилання

ТОП новини

Головний висновок з Іловайська: Путін може піти на що завгодно


Акція під посольством Росії в Україні «Путін, за Іловайськ відповіси». Київ, 29 серпня 2018 року

У шосту річницю Іловайської трагедії Офіс генерального прокурора України передав до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) докази вчинення воєнних злочинів, серед яких і вбивство українських військових поблизу Іловайська у серпні 2014 року. «Згідно з висновками експертів та комплексом інших здобутих доказів, єдиним фактором, що призвів до трагічних подій поблизу Іловайська, є військова агресія збройних сил РФ», – наголошено в заяві Офісу генерального прокурора.

Головний винуватець наслідків війни – не Порошенко, не Зеленський. Головний винуватець – Володимир Путін

Це дуже важливе визнання. Українська внутрішньополітична боротьба призвела до того, що ми часто забуваємо про головні причини того, що відбулося і відбувається під час російсько-української війни. А головною причиною залишається російська агресія. Звісно, це не означає, що українське політичне керівництво і військове командування не роблять помилок. Але якщо не було б агресії – не було б і помилок. Не було б загиблих, не було б зруйнованих доль. Головний винуватець наслідків війни – не Петро Порошенко. Головний винуватець наслідків війни – не Володимир Зеленський. Головний винуватець наслідків війни – Володимир Путін. Звісно, разом із політичним і військовим керівництвом Росії. Разом із тими громадянами Росії, які свідомо підтримують агресивний курс.

Чоловік розміщує плакат із зображенням російського президента Володимира Путіна під час акції біля посольства Росії в Україні «Путін, за Іловайськ відповіси». Київ, 29 серпня 2018 року
Чоловік розміщує плакат із зображенням російського президента Володимира Путіна під час акції біля посольства Росії в Україні «Путін, за Іловайськ відповіси». Київ, 29 серпня 2018 року

Недооцінка намірів Путіна

Але є ще одна важлива причина, про яку в Україні майже не згадують. Це недооцінка намірів Володимира Путіна. Переважна більшість українців взагалі ніколи не вірила у можливість російсько-українського конфлікту. Хоча для тверезомислячої людини було очевидним: як тільки Україна замислиться про справжню незалежність, про готовність до європейської і євроатлантичної інтеграції, розпочнеться серйозний конфлікт. А можливо, і справжня війна.

Українці не самотні у своїй недооцінці серйозності путінських намірів

До речі, зараз констатація цього факту є актуальною для сусідньої Білорусі. 2014 року мало хто вірив, що Путін наважиться на анексію Криму. Навіть після цієї анексії мало хто вірив, що Путін наважиться на вторгнення до українського материка. Навіть після цього вторгнення мало хто вірив, що Путін наважиться на пряме введення російських військ на територію України. І ця неготовність стала насправді головною причиною трагедії в Іловайську.

Але навіть після цієї трагедії ми не можемо чесно сказати самим собі: Путін продовжуватиме добиватися власних цілей. Головна ціль неодноразово артикулювалася Кремлем – це відновлення геополітичного впливу Росії на пострадянському просторі.

Це може повторитися знову і знову – якщо ми й надалі недооцінюватимемо серйозність намірів противника

Українці не самотні у своїй недооцінці серйозності путінських намірів. Перед російсько-грузинською війною у Тбілісі також не вірили у можливість використання регулярних російських військ на грузинській території. Але ж це відбулося, відбулося ще до нападу Росії на Україну, призвело до нових територіальних втрат. До фактичного зникнення навіть теоретичної можливості відновлення територіальної цілісності Грузії. Але ми чомусь вважали, що те, що вже відбулося у Грузії, не може відбутися в Україні. А відбулося! І може повторитися знову і знову – якщо ми й надалі недооцінюватимемо серйозність намірів противника. Якщо замість відпрацювання стратегії оборони ми шукатимемо шляхи до домовленостей з тим, хто не збирається з нами домовлятись.

Акція під посольством Росії в Україні «Путін, за Іловайськ відповіси». Активісти встановили на проїжджій частині 366 білих хрестів на знак пам'яті про жертв Іловайської трагедії. Київ, 29 серпня 2018 року
Акція під посольством Росії в Україні «Путін, за Іловайськ відповіси». Активісти встановили на проїжджій частині 366 білих хрестів на знак пам'яті про жертв Іловайської трагедії. Київ, 29 серпня 2018 року

Іронія долі. Призначення Зеленським Кравчука

Людина, яка стала політичним аутсайдером, тому що не зрозуміла логіку Кремля, сьогодні допомагає політику, який, схоже, не бажає усвідомити цю логіку

Є щось символічне в тому, що шостий президент України Володимир Зеленський, який і досі сподівається на домовленості з Кремлем, призначив керівником української делегації на переговорах у Мінську першого президента України Леоніда Кравчука. Президенство Кравчука, переконаний, якраз і було недооцінкою російських намірів на пострадянському просторі. Кравчук, можна сказати, і владу втратив тому, що недооцінював ці наміри.

Він просто не вірив, що Кремль буде здатний організувати широку пропагандистську компанію на підтримку його опонента – відверто проросійського у той час кандидата Леоніда Кучми. Що Москва буде готова працювати з регіональними елітами сходу і півдня України заради перемоги політика, якого тоді вважали здатним прискорити російсько-українську інтеграцію.

І ось іронія долі: людина, яка стала політичним аутсайдером, тому що не зрозуміла логіку Кремля, сьогодні допомагає політику, який, схоже, не бажає усвідомити цю логіку. А це означає, що Іловайська трагедія може бути не останньою в українській історії. Що такі трагедії можуть множитися і повторюватися.

Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Київський журналіст, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії. Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

     

XS
SM
MD
LG