Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Перебазування російського Чорноморського флоту з Криму до Новоросійська та Очамчири на території фактично окупованої Абхазії – аж ніяк не ознака сили. Коли Володимир Путін ухвалював рішення про анексію Криму, мабуть, одним із важливих резонів було прагнення перетворити Кримський півострів на «непотоплюваний авіаносець», забезпечити вічне безпечне базування Чорноморського флоту Росії. Але тепер росіянам доводиться «ховати» кораблі в бухтах, про які вони вже встигли забути – адже порт в Очамчирі не використовується для військових потреб із середини 90-х років минулого століття.
Проте той факт, що Росія може перекинути свої кораблі з окупованої території України на окуповану територію Грузії, вкотре нагадує, що вирішення питання безпеки Чорноморського басейну та відновлення територіальної цілісності колишніх радянських республік має бути комплексним.
Ще у 2008 році Росія вирішила використати дислокований в українському Криму Чорноморський флот для війни проти Грузії
До 2014 року в Україні практично не звертали увагу на той факт, що частина чорноморського узбережжя після фактичного відокремлення Абхазії від Грузії стала «нічийною», яка перебуває поза правовим полем. І це при тому, що ще у 2008 році Росія вирішила використати дислокований в українському Криму Чорноморський флот для війни проти Грузії. Однак той факт, що Росія Путіна – а перед цим Єльцина – фактично наплювала на норми міжнародного права і територіальну цілісність однієї з чорноморських країн, в Україні мало кому здавалося загрозою.
У 2014 році Крим не лише розділив долю Абхазії, а й був анексований Російською Федерацією. А в 2022 році російські війська окупували українське Приазов'я, і зараз у Державній думі Росії планують ухвалити закон, що проголошує Азовське море внутрішньою водоймою Російської Федерації. Фактично і Україна, і Грузія та інші чорноморські країни виявилися сусідами піратів ХХІ століття.
В Україні вірять, що рано чи пізно питання територіальної цілісності країни буде вирішено – отже, країна поверне собі контроль над своїми портами на Чорному та Азовському морях, над узбережжям і морськими територіальними водами. Але якщо при цьому не буде вирішено проблему територіальної цілісності Грузії, якщо російські кораблі почуватимуться в Очамчирі як у себе вдома, то, певен, рано чи пізно лихо знову прийде на українську землю потужним руйнівним цунамі нової війни. І навпаки – якщо Грузії вдасться вирішити свої проблеми, а Україні – ні, це також може виявитися лише тимчасовим рішенням.
Без повернення до життя за правилами розраховувати на мирне життя на берегах Чорного моря не доводиться
Тому що справжнє рішення – це, впевнений, створення такого міжнародного порядку, в якому суверенні держави знову опинилися б у своїх визнаних кордонах, а Чорне море знову стало б морем добросусідства, а не конфронтації, морем торгівлі, а не ракет і безпілотників.
Так, звичайно, такий порядок буде встановлений далеко не відразу, можливо, йдеться про роки і навіть десятиліття. Але без повернення до життя за правилами розраховувати на мирне життя на берегах Чорного моря не доводиться.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
