Спеціально для Крим.Реалії
Пресслужба ФСБ негайно відреагувала на викриття опозиційного активіста Олексія Навального, який опублікував запис телефонної розмови з одним зі своїх отруйників. Зрозуміло, сама розмова була названа звичайною фальшивкою ‒ якраз у дусі нещодавніх пояснень президента Росії Володимира Путіна, який доводив на своїй пресконференції, що «берлінський пацієнт» лише «легалізував» матеріали іноземних спеціальних служб. Здавалося б, справжня сенсація ‒ коли ще російські чекісти ось так самовикривалися на очах усього світу?
І відповідь на це запитання проста. Самовикриваються ‒ завжди! Хіба після вбивства Степана Бандери агент КДБ Богдан Сташинський не сказав світові правди про цю спецоперацію, як і про те, що «серцевий напад» одного з лідерів українських націоналістів Лева Ребета теж, насправді, був вбивством?! Хіба не вдалося з'ясувати правди про отруєння Олександра Литвиненка ‒ отруйник став депутатом Державної Думи Російської Федерації?! А хіба російське керівництво упродовж декількох тижнів не заперечувало участі своїх військ в окупації українського Криму, розповідало побрехеньки про «ввічливих зелених чоловічків» ‒ щоб уже потім, у телевізійному фільмі про анексію, Володимир Путін отримав можливості гордо визнати присутність своєї армії?! Хіба отруйники Скрипалів не з'явилися у телевізійному ефірі відомої пропагандистки?! Теж було смішно. Теж ‒ сенсація.
Агенти російських спецслужб не бояться провалених операцій та викриттів з однієї простої причини ‒ їм нічого не загрожує. Хіба що підвищення на службі не буде і відішлють на відпочинок у «не той» санаторій ‒ у Крим, а не в Сочі. Але ніякого судового процесу над убивцями, ніякого вироку, ніякої відплати, будь-якого навіть громадського осуду. Відплата, швидше за все, спіткає тих, хто наважиться сумніватися у правильності їхній дій.
У такій державі хорошим тоном вважається заперечувати свою причетність ‒ «нас там немає»
А чому? А тому, що, впевнений, нинішня Росія залишається державою, де першу скрипку грають силовики, олігархи та бандити...
При цьому в такій державі хорошим тоном вважається заперечувати свою причетність ‒ «нас там немає». Немає ніде ‒ ні в Криму, ні в Солсбері, ні в Сибіру. А якщо з документами та фактами в руках доводять ‒ ні, ви там є ‒ просто сміються в обличчя і звинувачують тебе у брехні.
Брехун безтрепетно звинувачує у брехні кожного, хто говорить правду.
Це і є тотальна безкарність. Те, заради чого вони чіпляються за владу. Те, заради чого вони все це роблять.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
