Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Після розмови російського президента Володимира Путіна з очільником уряду Індії Нарендрою Моді стало відомо, що участі Путіна у зустрічі «двадцятки» не передбачається. Замість російського президента на саміт, як і минулого року до Індонезії, вирушить голова зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров.
На перший погляд це може здатися дивним. Кремль відчайдушно домагався від президента ПАР Сиріла Рамафоси згоди на присутність Путіна на саміті БРІКС у Йоганнесбурзі. Путін не приїхав лише тому, що керівництво ПАР не могло і не хотіло надавати йому гарантії безпеки. Але Індія, на відміну ПАР, не ратифікувала Римський статут. У Нью-Делі, на відміну від Йоганнесбурга, Путіну, схоже, нічого не загрожувало.
Впевнений – загрожувало. Думаю – приниження. Російський президент цілком розуміє, що керівники країн цивілізованого світу уникатимуть його під час зустрічей «двадцятки», відмовляться від спільних фотографій та прийомів. Сергій Лавров пережив це на власному досвіді під час минулорічних зустрічей. Путіну навряд чи хочеться опинитися у шкурі свого міністра закордонних справ.
Все змінилося після окупації Криму. Росію Володимира Путіна вигнали з «вісімки», яка знову стала «сімкою»
Як би він не бадьорився, думаю, йому явно неприємно усвідомлювати, що він перетворився на ізгоя саме для того клубу лідерів, з якими вибудовував взаємини протягом перших 14 років свого перебування при владі. Все змінилося після окупації Криму. Росію Володимира Путіна вигнали з «вісімки», яка знову стала «сімкою». І відтоді – з кожною його новою агресивною дією – ситуація для нього лише погіршувалася. Тепер із ним розмовляють дедалі рідше, та й то лише в тих випадках, коли хочуть уникнути чергової ескалації. Ні про яке взаєморозуміння і партнерство, схоже, і не йдеться.
Володимир Путін, схоже, остаточно перетворився на одного з багатьох керівників країн «глобального Півдня», якому, ймовірно, комфортно лише на зустрічах БРІКС чи самітах Шанхайської організації співробітництва (ШОС). Але при цьому практично всі інші його партнери намагаються вибудовувати відносини із Заходом, а він позбавлений цієї можливості. Та й на цих зустрічах він явно не головний герой.
Торік у Самарканді увага всіх учасників була прикута до голови КНР Сі Цзіньпіна. У Йоганнесбурзі спостерігачі уважно стежили за взаєминами очільника КНР та прем'єр-міністра Індії. Та й сама Росія все більшою і більшою мірою опиняється в економічній залежності від КНР. Виявилося, що коли Путін мав можливість диверсифікувати економічну співпрацю, він і з Китаєм міг вибудовувати куди більш рівноправні відносини.
Можливості зовнішньополітичної активності президента Росії звужуються з кожним днем
Думаю, тому можливості зовнішньополітичної активності президента Росії звужуються з кожним днем. В одні країни він не може поїхати, бо боїться арешту. В інші – не хоче, тому що його не влаштовує формат міжнародних зустрічей за участі лідерів країн НАТО і Євросоюзу. У третіх – на нього не чекають. У четверті – він не їде сам, щоб продемонструвати силу власної позиції, як це, наприклад, сталося з нібито запланованим візитом до Туреччини. Залишається сидіти вдома. Ну чи летіти до Китаю – від цієї поїздки Володимир Путін, певен, точно не зможе відмовитися.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
