Спеціально для Крим.Реалії
Заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джапар заявила під час виступу на віртуальному круглому столі під егідою Атлантичної ради, що російські окупанти цілеспрямовано змінюють склад населення анексованого Криму. «Вони витісняють українське населення з Криму. З іншого боку, вони завозять туди російських громадян. Ми маємо різні цифри, але навіть за російською статистикою сто тисяч росіян заїхали до Криму, а неофіційна цифра у п'ять разів вища. Ми вважаємо, що принаймні пів мільйона російських громадян є вже зараз у Криму, і це, безумовно, величезна загроза для національної безпеки», – зазначила дипломат.
Цей демографічний інструмент аж ніяк не новий, коли мова йде про анексії. Він широко застосовувався в Радянському Союзі. Улюбленим прийомом радянського керівництва була індустріалізація в тій чи іншій радянській республіці, що давало можливість завозити працівників із сусідньої Росії. Для того, щоб докорінно змінити склад населення Латвії, яка тільки в 1940 році була окупована радянськими військами, в Москві зважилися на справжній партійний переворот у Ризі. Перший секретар ЦК компартії Латвії Яніс Калнберзіньш, який виступав проти непродуманої індустріалізації, був замінений москвичем Арвідом Пельше, вірним слугою Леоніда Брежнєва.
Індустріалізація відбулася. До Латвії приїхали десятки тисяч робітників із сусідніх регіонів Росії, які взагалі не розуміли, що їдуть фактично в іншу країну. І там з'явилися дві громади, які практично не підтримувало контакти один з одним. У результаті на момент краху Радянського Союзу Латвія зіткнулася з проблемою нікому більше не потрібних підприємств і людей, які не усвідомлювали, що жили на окупованій території. І ця проблема не вирішена досі. Десятки тисяч жителів Латвії не є її громадянами, бо не демонструють готовності до натуралізації, не хочуть вчити державну мову і сприймати країну проживання як державу, яка більше не має нічого спільного з Росією. У політичній системі країни постійно присутні партії, орієнтовані на так зване російськомовне населення. І в результаті державні інтереси Латвії можуть бути забезпечені тільки в тому випадку, якщо парламентську коаліцію створює широкий спектр латиських політичних партій – від лібералів до націонал-радикалів. І це тільки один із «радянських» прикладів використання демографічної зброї для недопущення проголошення незалежності окупованої території, позбавлення її споконвічного населення можливості самостійно вирішувати свою долю.
Як такий демографічний інструмент працює сьогодні, ми можемо побачити, коли проаналізуємо результати нещодавніх президентських виборів у самопроголошеній Турецькій Республіці Північного Кіпру (ТРПК). Їх переможцем став голова уряду Ерсін Татар, прихильник існування на острові двох держав. А чинний президент ТРПК Мустафа Акинджі, який виступає за об'єднання острова, програв. Але між кандидатами дуже невеликий розрив. І може здатися, що так працює звичайна демократія. Просто цього разу прихильників збереження незалежної держави турків-кіпріотів більше.
До Криму їдуть люди, які взагалі не розуміють, що це територія України.
Але не все так просто. Після поділу острова в 1974 році Туреччина завезла на контрольовану нею частину Кіпру тисячі переселенців з континенту. Це була продумана політика. Незважаючи на всі конфлікти, греки і турки на Кіпрі навчилися знаходити спільну мову. І в Анкарі могли побоюватися, що коли гостра фаза конфлікту мине, між громадами знову виникне можливість порозумітися. А це означало б, що позиції Туреччини в регіоні неминуче ослабнуть, що, до речі, дійсно почало відбуватися в 90-і роки. Але на цей момент на Кіпрі вже жили десятки тисяч людей, для яких він був не окремою державою, а продовженням Туреччини, «турецького світу». Які взагалі не розуміли, для чого потрібна спільна державу з греками. У тому, що ці люди завжди голосуватимуть за тих кандидатів, яких підтримує Анкара, сумнівів немає. А значить, можливість об'єднання Кіпру завжди буде під питанням. Хоча формально нічого особливого не сталося. На Північному Кіпрі і так живуть турки, ну, приїхали інші турки – яка різниця? А різниця є – і відчутна.
Росія зараз робить практично те саме. Ну, здавалося б, у Криму і так більшість населення – це етнічні росіяни. Приїдуть інші етнічні росіяни, ситуацію це однаково не змінить. Але це зовсім не так. До Криму їдуть люди, які взагалі не розуміють, що це територія України. Якщо виникне можливість відновлення територіальної цілісності країни, проблема статусу цих людей стане однією з найбільших проблем для міжнародного співтовариства, не тільки для України. Приблизно так само, як проблема осіб, переселених з Туреччини до Кіпру, завжди виникає на переговорах щодо об'єднання острова. І зрозуміло, що у керівництва республіки Кіпр і у представників ТРПК різні погляди на вирішення цієї проблеми. І ця різниця поглядів потім відбивається на підсумках виборів.
У Москві це чудово розуміють. А тому робитимуть усе можливе, для того щоб демографічний образ Криму був кардинально змінений. Адже територія – це не тільки земля, це ще й люди. Перш за все – люди.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
