Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Про вибори в естонський парламент спостерігачі – у тому числі й автор цього тексту – говорять як про дивовижний тріумф прихильників допомоги Україні та провал популістів.
Справді, якщо до виборів соціологи говорили про протистояння правлячої Партії реформ, чиї лідери висловлювалися за продовження допомоги Україні, та популістської Консервативної народної партії, керівники якої говорили, що «гроші для України потрібно віддати естонцям», то після виборів виявилося, що жодного суперництва зовсім і не було. Реформісти отримали вдвічі більше голосів, ніж консерватори. Про участь популістів в уряді навіть не йдеться. Думаю, чудовий результат, і до того ж важливий урок для тих політиків у Європі, які б хотіли спекулювати на «втомі від України».
Все це, впевнений, поза всяким сумнівом, так. Але є ще один важливий урок цих виборів, який, схоже, помітили лише у самій Естонії. Це результати виборів у регіоні Іда-Вірумаа (найбільше місто цього регіону – Нарва), де зосереджено російське та російськомовне населення Естонської Республіки.
Після виборів головний редактор російського видання естонської газети Postimees Сергій Метлєв написав, що «в Іда-Вірумаа стався ненасильницький політичний переворот». Чому? Тому що найпопулярнішими політиками в регіоні стали колишній мер Нарви Михайло Стальнухін, який назвав нацизм «ідеологією Естонії» і виключений із Центристської партії, та Айво Петерсон, який відвідав окупований Донецьк і виступав на телевізійному шоу одіозного російського пропагандиста Володимира Соловйова. Так, вони не здобули парламентських мандатів: Стальнухін балотувався як незалежний кандидат і до потрібної кількості голосів не дотягнув, партія Петерсона до парламенту теж не пройшла. Але це не скасовує величезну кількість голосів, яку вони отримали в регіоні, випередивши списки всіх без винятку провідних політичних партій країни.
Головні проблеми, схоже, ще попереду
Мер Нарви Катрі Райк повідомила у соціальних мережах, що якби завтра відбулися муніципальні вибори, мером Нарви став би Айво Петерсон, а головою міськзборів – Михайло Стальнухін. У муніципальних виборах, на відміну від парламентських, можуть брати участь як громадяни Естонії, так й усі постійні жителі країни – негромадяни і громадян інших країн. Тобто і Росії також. І в цьому середовищі проросійські настрої, зрозуміло, виражені набагато яскравіше, ніж настрої у громадян Естонії російського походження. Тож головні проблеми, схоже, ще попереду.
Що ж сталося? А нічого особливого. Естонські центристи, які завжди сприймалися російськомовним населенням як захисники його інтересів, не підтримали, зрозуміло, російську агресію проти України. Та й не могли підтримати, навіть якби раптом збожеволіли і захотіли б, інакше впала б їхня електоральна база по всій Естонії. А так вона впала в Іда-Вірумаа і ще в деяких, населених переважно етнічними росіянами, районах Таллінна. Тут у багатьох виборців найпопулярнішими виявилися відверто проросійські політики.
Війна Росії проти України призвела до справжнісінького цивілізаційного розлому
Спостерігачі в самій Естонії намагаються зрозуміти причини цієї справжньої електоральної катастрофи – можливо, недостатньо працювали з російським населенням? Може, надто швидко вирішили впровадити освіту естонською мовою? Вирішили знести радянський танк із постаменту в Нарві? І ніхто, схоже, не хоче сказати правди хоча б поза політичною дискусією: війна Росії проти України призвела до справжнісінького цивілізаційного розлому. І прірва, що виникла – так теж може бути – здатна виявитися непереборною, принаймні, для нинішніх поколінь естонських громадян. Це і є те, що ми називаємо екзистенційним конфліктом. І він тепер усюди, цей конфлікт.
І так, це безпосередньо стосується України. Коли ми починаємо замислюватися про відновлення територіальної цілісності країни, ми забуваємо, що повинні будемо не просто звільнити, а і «зшити» території, які мають досвід, відмінний від досвіду вільної частини території країни та компактно заселені – як у випадку з Кримом – російською етнічною більшістю. І так – так, як було до 2014 року, вже не буде. Навіть не буде, певен, як було до 2022 року.
І для того, щоб Україна не завмерла в шоці після перших місцевих виборів на звільнених територіях, про урок Нарви треба задуматися вже сьогодні. Інакше повоєнні проблеми, гадаю, будуть цілком порівнянними за наслідками з воєнними.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
