Доступність посилання

ТОП новини

Війна на Донбасі та мова ворожнечі. Чи винні «донецькі»?


Графіті в Донецьку

«Із донецькою та з луганською пропискою не турбувати», «Укрофашисти», «Звали Путіна – насолоджуйтесь», «Бандеровскіє каратєлі» – такими репліками рясніють коментарі в соціальних мережах, щойно тема починає стосуватися Донбасу. ЗМІ та соціальні мережі по обидва боки лінії розмежування час від часу передають «вітання» одне одному колючими фразами чи сюжетами, розпалюючи ворожнечу. Що спонукає споживачів інформації приміряти цю ненависть на себе, і чи можливо цьому протистояти?

За роки російської агресії на Донбасі суспільство так і не дійшло єдиної думки, як слід реагувати на тих, хто виїхав із окупованих територій, та тих, хто там залишився. Немає стратегії примирення і на державному рівні. Час від часу відбуваються кроки до цього – як то спрощений вступ без ЗНО у заклади вищої освіти дітей із непідконтрольних територій, або дозвіл переселенцям голосувати на місцевих виборах. Але такі державні рішення одразу ж викликають чергову хвилю мови ворожнечі.

Як звинуватили «донецьких»

Повідомлення про пільговий вступ для дітей з окупованих територій миттєво викликало спалах суспільного невдоволенням та фейків у соцмережах. Одразу ж з’явилося повідомлення про затриманого бойовика з угруповань «ЛДНР», який з повним пакетом документів переходив на підконтрольну Україні територію для вступу до ЗВО (закладу вищої освіти). Цей допис поширили сотні користувачів та деякі медіа, й при цьому наводили цей інцидент як аргумент, чому не можна давати дітям пільгових умов вступу.

Але повідомлення виявилося фейком, який одразу ж спростували у Держприкордонслужбі. Факт затримання дійсно був, але член незаконного формування потрапив на підконтрольну територію не через офіційні КПВВ, які, до речі, не працювали через карантин, та й ішов молодик не за знаннями, а тікав із так званого «війська». Але це не змогло знизити градус ненависті. Як і офіційна статистика щодо вступників та роз’яснення того, що ця програма існує вже кілька років, й по ній просто розширили кількість вишів, куди можна вступити.

На дітях, що вчилися на окупованій території, з’явилося клеймо «сепаратистів» та «нащадків бойовиків».

У той же час, підконтрольні Росії ЗМІ вдало використали хвилю хейту в своїх сюжетах, показавши, що на підконтрольній Україні території випускників ніхто не чекає.

Восени «донецькі» виявилися винними в результатах місцевих виборів. Громади, де колишні «регіонали» набирали голосів, знайшли винуватців. Друге місце Олександра Попова на виборах мера Києва «зробили» донецькі, так про це написала на своїй сторінці блогерка Альона Яхно.

Статистика про внутрішньо переміщених виборців знову зазнала поразки від «аргументів» коментаторів про нібито мрії переселенців повернути владу часів Януковича.

Хто кому ворог?

Перш ніж аналізувати, чому так відбувається, і чи є механізми подолання претензій на адресу переселенців та жителів ОРДЛО, так само як і на адресу Української держави, важливо зрозуміти, якою мовою про це говорять. Однією з цих мов є мова ворожнечі.

«Вона завжди стосується спільноти людей, які є прибічниками певних поглядів, або певної етнічності чи конфесії. І цю спільноту завжди наділяють негативними властивостями. Навіть, якщо ми нічого не знаємо про певну особу, але знаємо, що вона належить до тієї чи й іншої групи, то її треба сторонитися, або чекати шкідливих дій. Саме це і є мовою ненависті або мовою ворожнечі», – каже координатор проєкту «Без кордонів» Максим Буткевич.

Чим довше триває війна, тим більше посилюється чорно-біле сприйняття в суспільстві: когось треба назначити ворогом, хоч це і не раціонально, вважає експерт.

Доводиться стикатися і з тим, що в інформаційному просторі згадують про людей, які залишилися на окупованих територіях, як про колишніх співгромадян.

«А це неправда – вони і дотепер наші співгромадяни та мають ті ж самі права, що й інші. У нас була хвиля мови ворожнечі щодо тих, хто виїхав з території Криму, або непідконтрольних уряду територій Сходу України восени 2014-го та на початку 2015 року. Їх заздалегідь зробили більш кримінальними та відповідальними за події, та менш інтегрованими», – каже Буткевич.

Це і є мова ворожнечі, яка стигматизує всіх людей, що виїхали з Донбасу
Максим Буткевич

Так само виникла хвиля нелюбові й під час місцевих виборів, каже Буткевич, та додає: є люди, які виїхали з Донбасу, бо хотіли підтримати єдину Україну, а не колишніх регіоналів.

«Це абсолютно нічим не обґрунтована гіпотеза, яка звучить як звинувачення, – зазначає він. – Це і є мова ворожнечі, яка стигматизує всіх людей, що виїхали з Донбасу. Більш того, це не просто брехня, це небезпечна брехня».

Небезпека криється в тому, що мова ненависті провокує негативну дистанцію та збуджує ворожнечу щодо людини, про яку нічого невідомо крім її походження.

Де воюють

Розпалювати ворожнечу між українцями, що опинилися по різні боки лінії розмежування, у ЗМІ стали рідше, таке можна відстежити хіба що в невеликих регіональних виданнях, розповідає аналітикиня кримської правозахисної групи Ірина Сєдова. Але деякі гравці інформаційного поля зробили хитріше – матеріали в ефір або в друк видають більш менш збалансовано, а от вже в коментарях починається справжня битва. Нерідко і з подачі самих ЗМІ. Загроза таких обговорень полягає у тому, що інструменту примирення наразі немає.

Проти системного розпалювання ворожнечі зараз не вигадали ніякої протидії
Ірина Сєдова

«Треба відпрацьовувати стратегію протидії такому явищу як мова ненависті, і займатися цим мають не тільки активісти. Якщо проти зброї у нас є протидія, то проти системного розпалювання ворожнечі зараз не вигадали ніякої протидії. І це проблема не лише України, бо з розвитком соціальних мереж все більше людей піддаються негативному впливу в усьому світі», – наголошує Сєдова.

Крім того, відстежити мову ворожнечі не завжди легко, каже дослідниця, адже більшість розпалювання йде в групах по інтересах. Доволі часто це саме закриті спільноти у соціальних мережах, і, не перебуваючи членом спільноти, їх не побачиш. Здебільшого, до відкритого доступу потрапляють вже сплановані у закритих спільнотах меседжі.

Чого воюють?

Причина страху перед вихідцями з Донбасу полягає зовсім не у збройному конфлікті, каже член асоціації соціально-політичних психологів України Валентин Кім. Прикладів невдоволення одного регіону іншим у світі достатньо: баски конфліктують з іспанцями, ірландці з англійцями тощо. Але відмінність у тому, що там проживають різні етноси – на відміну від заходу і сходу України.

«У нас є недовіра між заходом та сходом, так вже історично склалося, що Європа має більший вплив на правий берег, а Москва намагається контролювати лівий. Є й інші моменти, той самий Віктор Янукович, який створив «донецький клан», тільки посилив ці протиріччя», – каже психолог.

Крім того, будь-якому суспільству притаманна недовіра до чужинців, і це є природним процесом, бо люди бояться тих, хто на них не схожий. А в Україні відбулося кілька хвиль міграцій з Донбасу, в 90-х, у нульових, перший Майдан та збройна агресія Росії проти України.

В переселенцях бачать антипатріотизм
Валентин Кім

«Україна змогла впоратися з попередніми хвилями й не загнала цих людей у гетто, а змогла доволі успішно інтегрувати їх. А остання хвиля спричинила і позитивні зміни. Люди, що поїхали від війни, оживили конкуренцію в багатьох сферах, але, з іншого боку, це викликало чергове невдоволення. Негативне ставлення до донецьких/луганських номерів на дорогах. У переселенцях бачать антипатріотизм», – каже психолог.

Але це від того, що суспільству потрібно боятися когось, зауважує він Так працює суспільна психологія – для кращої комунікації між собою потрібно когось не любити. Раніше не любили вихідців із Кавказу, тепер модно боятися переселенців із Донбасу, зазначає Валентин Кім.

Зробити висновки про силу мови ворожнечі щодо переселенців наразі неможливо, бо немає нових досліджень, зауважує конфліктологиня Ірина Іхельсон, але під час виборчого процесу певний сплеск агресії у соцмережах все ж був помітним.

Психіка підказує дуже швидке рішення – звинуватити переселенців
Ірина Іхельсон

«Мені здається, що це така захисна реакція з боку патріотичної частини суспільства щодо того, якими ці вибори були, і щодо того, хто пройшов в органи влади. Тут просто є нерозуміння того, що суспільство є значно ширшим, ніж європейсько орієнтована частина або проросійськи орієнтована. У 2014–2015 роках проросійська частина населення, що не є переселенцями, а мешкає в інших регіонах просто не мала можливості вільно виказувати свої думки. Через це психіка підказує дуже швидке рішення – звинуватити переселенців», – каже Іхельсон.

Як мирити?

Хвилю ненависті завжди можна знизити, переконаний Кім, але навіщо? Треба зрозуміти, що люди протилежних поглядів не перестануть спілкуватися одне з одним під дописами на важливі теми. А питання зневаги й образ лежить в культурній та освітній площині, зауважує психолог.

«Порядок денний «лднрівської» преси неможливо ліквідувати, бо її не можна розглядати як самостійну сферу, бо насправді це лише частини кремлівської пропаганди, і тут треба працювати вже в антиросійській пропаганді», – каже психолог.

Але тут можна натрапити на іншу помилку, зауважує Кім – «упереджене виживання» (Survivorship bias). Це та хиба, що концентрує увагу тільки на тих, хто вижив, але одночасно відкидає дані тих, хто не зміг.

«Помилка того, хто вижив, несе невірну інформацію. Цю похибку можна застосувати і до обговорень в соцмережах. Бо всі ці обговорення ведуть ті, що «вижили», ті, для кого питання відносин Донбасу та решти України є все ще актуальним. А більшій частині людей це стало нецікаво, вони перемкнули увагу на інші питання».

Всіх хвилюють питання економічного існування, роботи, безпеки – це питання, що актуальні для всіх
Валентин Кім

Щоб припинити ворожнечу, необхідно зрозуміти, через що вона почалася, знайти спільне та об’єднувати навколо актуальних для всіх питань: діти, здоров’я, безпека.

«Бо бути хорошими батьками бажають по обидві сторони лінії фронту, як і бажають бути здоровими і не заразитися коронавірусом. Всіх хвилюють питання економічного існування, роботи, безпеки – це питання, що актуальні для всіх. Якщо систематично обговорювати ці питання, то автоматично буде знижуватися градус політичної напруги та ненависті до інших. В цьому і є секрет об’єднання», – підсумовує Валентин Кім.

Також примирити людей можна тоді, коли вони самі зрозуміють, що їх навмисно розділяють, підсилюючи ненависть. Перш за все, людей треба навчити працювати зі своїми емоціями, щоб вони розуміли, де ними хочуть маніпулювати, наголошує Іхельсон.

У кожного є відповідальність та можливість зупинити цей процес
Ірина Іхельсон

«Важливо, щоб люди бачили, що у кожного є відповідальність та можливість зупинити цей процес. Навіть коли війна скінчиться, процес примирення не буде швидким, і час від часу будуть відкати назад у порозумінні», – каже конфліктологиня.

Крім того, в процесі подальшого порозуміння і зниження градусу агресії брати за приклад досвід інших країн треба дуже обережно та вибірково, вважає Іхельсон. В Україні має бути свій шлях подолання наслідків конфлікту, розробляти який треба вже зараз.

  • 16x9 Image

    Дар'я Куренная

    Журналістка Радіо Донбас.Реалії. На Радіо Свобода – з 2016 року. Закінчила Донецький національний університет імені Василя Стуса. У ЗМІ – з 2004 року. До 2014 року працювала в донецьких медіа.

     

XS
SM
MD
LG