Доступність посилання

ТОП новини

Війна України з Росією. Негативна інформація шкодить українцям


Голосування на одній із дільниць у Києві на місцевих виборах, 25 жовтня 2015 року

Чергова передвиборча президентська кампанія обіцяє бути війною компроматів. Уже зараз політтехнологи «видали на гора» чимало матеріалів, що показують тих чи інших кандидатів не в найкращому світлі.

В принципі, це зрозуміло. Немає святих людей – тим паче в політиці. І стосується це не лише України, а й інших країн.

Питання в іншому. Біда в тому, що в Україні ця війна компроматів перебирає міру. І не останньою причиною цього є те, що багато мас-медіа в Україні зорієнтовані на подачу негативною інформації.

Віртуальність, що творить реальність

Власне, негативна інформація (на жаль!) стала частиною віртуальної реальності багатьох українців. Достатньо подивитися інформаційні передачі на провідних українських телеканалах. Як правило, з самого початку вам повідомлять, що в такому місті чи селі сталося вбивство, десь сталася аварія і т. д. і т. п. Те саме можна сказати про пресу, інформаційні сайти тощо. Звісно, вбивства, аварії, нещасні випадки були, є і будуть. Людське суспільство недосконале. Але чи треба так у мас-медіа акцентувати увагу на такі негативні моменти?

Про позитивні моменти, як правило, наші журналісти чомусь забувають. Адже не все так погано в нашому домі. Мають українці й досягнення. І нові підприємства будуються. І є певні позитивні зрушення в економіці, в різних сферах суспільного життя. Але якщо про них не говорять мас-медіа (а в більшості випадків це саме так), то створюється враження, що позитиву в нас немає. Зате є негатив.

Варто розуміти, що творення віртуальної реальності – справа дуже важлива. Це чудово розуміють олігархічні групи, а також ті сили, які стоять за ними. Не даремно вони вкладають гроші в мас-медіа. Ці люди знають, що часто уявна реальність творить реальність справжню. І не обов’язково буття визначає свідомість. Радше, навпаки – свідомість визначає буття.

Ось наприклад. Має людина дах над головою, роботу, яка забезпечує в основному її потреби. Але приходить ввечері після праці ця людина додому, вмикає телевізор і дізнається з нього, як то погано жити в Україні. І як то шикарно живуть люди в інших країнах. Куди нам до них! Закономірно, в цієї людини виникає думка, чи варто лишатися в Україні. Чи не краще шукати щастя-долі за її межами? Зрештою, чи варто любити свою країну, в якій все так погано, і захищати її.

До речі, в сусідній Росії, з якою ми воюємо, провідні мас-медіа творять іншу картинку віртуальної реальності. Мовляв, у цій країні все добре – є тут і ефективний менеджер-президент (куди до нього політикам українським!), є й досягнення. І зовсім не страшні ті санкції, які наклав на Росію лиходійний Захід. Додайте до того ще купу розважальних і пізнавальних програм на російському телебаченні. Відповідно, створюється враження, що жити в Росії добре й весело. Не те що в Україні, де все погано. Хоча це не зовсім так. Але телекартинка робить свою справу.

У сусідній Білорусі, де росіяни практично захопили інформаційний простір, пересічний білорус переважно живе в російській віртуальній реальності. Для нього «велика країна» – це Росія. А Білорусь – такий собі додаток до неї. В Україні, правда, не так. Події п’ятилітньої давнини, коли росіяни почали агресію проти нашої держави, змусили українське керівництво здійснити певні кроки, щоб обмежити вплив російських мас-медіа. Але ці обмеження в нинішні часи не такі вже й ефективні. Ніхто ж не заборонить українцю, наприклад, дивитися російські телеканали через супутникову тарілку. І чимало наших людей таке роблять. Це стосується не лише Сходу чи Півдня, а й Центру та навіть Заходу. І дивляться люди російські телепередачі не обов’язково через те, що симпатизують Росії. Російські телеканали приваблюють їх розважальними, пізнавальними програмами, а також тим, що тут немає такого негативу, як на телеканалах українських.

«Стратегія негативу» на президентських виборах

Звісно, серед українських журналістів є чимало таких, які ганяються за сенсаціями. А такими сенсаціями в їхній уяві якраз є негативні події – вбивства, різні негаразди тощо. Однак є інформаційна політика на телеканалах, яка визначається їхніми власниками. Росіяни ж довгий час господарювали в українському інформаційному просторі – якщо не відкрито, то через підставних осіб. Зрештою, не слід забувати, що чимало українських олігархів були вирощені росіянами і навіть мають бізнес у Росії. Хоча після подій зими 2013-2014 років ситуація дещо змінилася, однак росіяни й далі продовжують впливати на українські мас-медіа. Ось і виникає запитання, а чи цілеспрямована політика орієнтації на негативну подачу інформації, яка притаманна цим мас-медіа, не є «підказкою» від росіян?

Безперечно, росіяни втручатимуться (і втручаються!) в нинішні президентські вибори. При чому втручання це здійснюється значною мірою через мас-медіа. Звісно, росіяни намагаються через них безпосередньо чи опосередковано підтримати тих чи інших кандидатів.

Але, схоже, цим їхні стратегії не обмежуються. Для них немале значення має й компрометація провідних кандидатів у президенти. Особливо це стосується нині чинного президента. Для чого це робиться? Аби показати, що Україною править чи буде правити недостойна людина. А раз так, то чого вартує Україна як держава, чого вартує її народ, який не може обрати собі гідного керівника – на відміну від росіян, які вибрали собі «ефективного менеджера».

Певно, пора зрозуміти, що подача негативної інформації, яка стала традиційною для багатьох українських мас-медіа, не така вже й безневинна справа. Це ще один момент (і далеко не останній!) в гібридній війні, що зараз ведеться між Росією й Україною.

Хотілося, щоб розуміння таких речей набуло поширення в нашому соціумі. І, зокрема, серед українських політиків – якщо вони є людьми відповідальними.

Петро Кралюк, проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода

XS
SM
MD
LG