Водний позов Росії проти України: від чиїх дій постраждали кримчани після 2014 року?

Підконтрольна Кремлю влада Криму готується подати проти України позов «через шкоду, заподіяну півострову водною блокадою» після перекриття Північно-Кримського каналу. Про це повідомив голова російського парламенту Криму Володимир Константинов. За його словами, перш ніж звертатися до міжнародних інстанцій підуть позови в російські суди.

Раніше постійний представник Криму при президенті Росії Георгій Мурадов назвав припинення водопостачання півострова «екологічним, гуманітарним тероризмом». До 2014 року Україна забезпечувала до 80% потреб Криму в воді через Північно-Кримський канал, однак потім зупинила постачання, зокрема, через неможливість укласти нову угоду з російською владою півострова. Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба говорив, що відновлення подачі дніпровської води до Криму можливе тільки після деокупації півострова.

Про те, на що розраховує російська влада у своїх позовах і хто має відповідати за водні проблеми Криму, йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Голова експертної ради з міжнародно-правових питань при російському уряді Криму Олександр Молохов розповів Крим.Реалії, яким може бути механізм позовів щодо водної блокади, про які повідомив Володимир Константинов.

‒ Наша робоча група не брала участі у цьому процесі, але колеги з Держради прекрасно попрацювали. Щоправда, мені складно сказати, що мав на увазі пан Константинов, говорячи про російські суди. На мій погляд, у них має сенс розглядати цивільні позови в кримінальних процесах з приводу організаторів водної блокади Криму. Аналогічні прецеденти були нещодавно з приводу енергоблокади ‒ я маю на увазі заочні вироки Ленуру Іслямову та декільком іншим підсудним за позовом Алуштинського молокозаводу. Це підприємство постраждало від вимкнення електроенергії на суму в п'ять мільйонів рублів, і тепер будь-які активи пана Іслямова на території Росії будуть використані на користь компенсації. Загалом, після проходження російських судів потрібно залучати Міністерство закордонних справ, Міністерство юстиції, тому що йдеться про міждержавні скарги.

Олександр Молохов зазначає, що його робоча група також планує наступ на Україну на міжнародному фронті.

‒ Зокрема, позов щодо водної блокади від Красноперекопського рибокомбінату пройшов усі українські інстанції й надалі потрапив до Європейського суду з прав людини. Зараз ми готуємо дві скарги до Ради з прав людини ООН і в Комітет з прав людини в Женеві. Плануємо презентувати ці позови на сесії 19 березня. Я особисто не сумніваюся, що в «прекрасній Україні майбутнього» ті, хто організував водну блокаду Криму і таким чином дискримінував жителів півострова, отримають по заслугах. При цьому Росія ні в якому разі не знімає з себе відповідальність за те, що відбувається в Криму. Безумовно, проблема водопостачання півострова буде вирішена, не озираючись на дії України, російськими засобами. Однак треба розуміти, що є прямий причинно-наслідковий зв'язок між перекриттям Північно-Кримського каналу й нещастями, які переслідують Крим.

Українська юристка-міжнародниця Надія Волкова вважає, що для успішного розгляду позову проти України в міжнародних інстанціях Росії, ймовірно, доведеться піти на крок, якого вона всіляко намагалася уникнути.

‒ Зрозуміло, що в російських судах будуть ухвалені рішення на користь Росії ‒ у цьому не може бути сумнівів. Що стосується міжнародних інстанцій, тут питання складне. Насправді Росія зможе висунути якісь претензії Україні, але тільки якщо визнає окупацію Криму. Хоча країна-окупант має забезпечувати дотримання прав людини на окупованій території, тут можливий аргумент, що це українська територія, на якій живуть українські громадяни ‒ відповідно, Україна точно так само має максимально забезпечувати їм базові права людини. Але знову ж таки на цьому етапі це все вилами по воді писано. Як на прецеденти я б дивилася на позови, пов'язані з конфліктом Ізраїлю та Палестини, але в Європейському суді з прав людини поки не було рішень щодо країн ‒ жертв окупації. Поки мені здається, що цей позов Росії ‒ політичний хід.

Надія Волкова вказує на те, що претензії до України щодо води погано вкладаються в офіційну російську риторику відносно кримського питання.

‒ З точки зору росіян, у 2014 році вони повернули собі свою територію. Якщо це так, то тоді тепер вони відповідальні за те, щоб забезпечувати її всіма ресурсами. У чому тоді провина України? Як з цим можуть поєднуватися звинувачення в «екологічному тероризмі»? Якщо ж доводити, що Україна в чомусь винна, необхідно визнати за нею права на Крим.

Тим часом керівник Української природоохоронної групи Олексій Василюк впевнений, що саме дії російської влади Криму спричинили поглиблення водної проблеми на півострові.

‒ Дійсно, рівнинний Крим був заселений у зв'язку з введенням у дію Північно-Кримського каналу. Раніше це була степова зона, а тепер кліматично вона вважається напівпустелею. Там немає природних річок, і розвинути сільське господарство можна було тільки завдяки доставці сюди великої кількості води штучним способом. Відповідно, для людей на півночі Криму відсутність води ‒ проблема не просто екологічна, а комунальна, аграрна. Плюс з Північно-Кримського каналу наповнювалося декілька водосховищ у центральній частині півострова. Однак, якщо відкинути в бік потреби сільського господарства та промисловості, то для самих людей важливіше не те, що води стало менше, а те, що її якість погіршилася. Тут, на мій погляд, відповідальність лежить на місцевих кримських чиновниках, які ухвалюють необдумані рішення.

Як приклад Олексій Василюк наводить рішення підконтрольної Кремлю влади Криму масово бурити свердловини й забирати ресурс з підземних горизонтів.

‒ Раніше вода з Північно-Кримського каналу просочувалася зверху й витісняла морську, а тепер все це викачали за дуже короткий проміжок часу. У результаті вода стала солоною. Навіть коли Крим повернеться під контроль України й відновиться постачання з Дніпра, прісна вода у підземних горизонтах не з'явиться. Тобто фактично рішення кримської влади було ситуативно правильним, але стратегічно, у довготривалій перспективі згубним. Саме тому в Криму погіршується становище з водою, й Україна тут ні до чого ‒ вона не викачувала воду з-під землі. Зрозуміло, самої проблеми не було б, не перекрий Україна Північно-Кримський канал, однак найсерйозніші наслідки на десятиліття вперед, які вкрай складно виправити, настали не в результаті дій України.

• Эбазер Пинхас

Водоем построили, чтобы снабжать водой западную часть Симферополя и его окрестности

Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров переконаний, що саме Росія та її представники у Криму в результаті нестимуть відповідальність за всі проблеми півострова після 2014 року.

‒ Злочинці не повинні залишатися безкарними занадто довго ‒ інакше вони починають сходити з розуму. Ті, хто силою утримує наш дім, наше майно, переслідує кримськотатарський народ та українців, тепер захотіли від нас грошей, води й електроенергії. Цей цинізм не має ніяких меж. Сьогодні вранці я слухав інтерв'ю колишнього російського прокурора Криму Наталії Поклонської ‒ злочинниці, з моєї точки зору і з точки зору українського законодавства. Вона намагалася розмірковувати щодо того, чи зрадила вона українську державу чи ні. Останнім часом я бачу в виступах помітних кримських колаборантів істерію, яка межує з великою розгубленістю. Як мені видається, вони все ж усвідомлюють, що ще за життя настане відповідальність за те, що вони зробили. Міжнародна правова система працює дуже повільно, але впевнено.

На думку Рефата Чубарова, ухвалення міжнародними організаціями та інстанціями рішень і резолюцій щодо окупації Криму Росією вже заклало основу, здатну забезпечити Україні перемогу в різних позовах проти Росії.

(Текст підготував Владислав Ленцев)