Доступність посилання

ТОП новини

Світові ЗМІ: Воєнний стан може стати смертельним вироком для української демократії


Петро Порошенко

В Україні після подій у Керченській протоці Верховна Рада ухвалила запровадження воєнного стану в низці областей України.​ Західна преса аналізує різні аспекти такого рішення. Максим Еріставі, відомий англомовний коментатор подій в Україні, у статті для видання The Washington Post висловлює думку: воєнний стан в Україні може стати смертним вироком для української демократії. Дослідниця Маттіа Неллес у статті для аналітичного центру Atlantic Council поділяє таку позицію і пояснює, чому запровадження воєнного стану, на її думку, зашкодить українській демократії. Водночас оглядач британського видання The Guardian переконаний: війна в Україні – найбільша загроза Європі.

Максим Еріставі, український журналіст і відомий англомовний коментатор подій в Україні і критик багатьох дій української влади, в статті для американського видання The Washington Post висловлює думку: ухвалений воєнний стан в Україні може стати смертним вироком для української демократії.

Перше запровадження воєнного стану в Україні з часів Другої світової війни ухвалили 26 листопада внаслідок загострення ситуації на Азовському морі, коли російські кораблі атакували українські. «Законопроект, який президент Петро Порошенко передав парламенту і який зрештою ухвалили, дає президентові широкі повноваження. Проте Порошенко запевнив громадськість, що не буде використовувати ці повноваження для придушення громадянських свобод. Але чи почуваємося ми комфортно, просто повіривши йому на слово?» – запитує Еріставі.

Звісно, Москва відповідальна за вбивство тисяч українських громадян та порушення суверенітету України, і остання має право вимагати сильнішої глобальної відповіді на дії Кремля. Росія прагне підірвати українську демократію і амбіції, щоб повернути Київ під російський колоніальний контроль, зауважує автор.

Але, вважає автор, рішення про запровадження воєнного стану насправді лише допоможе російському президентові Володимиру Путіну досягти своїх цілей навіть швидше, ніж його військові знущання з України. Річ у тому, що «крихка демократія в Україні може не вижити», вважає автор.

«Ми не можемо довірити свавільні повноваження президентові, який продовжував вести політику з тими самими олігархами, які керували цією країною як своєю власністю протягом останніх двох десятиліть. Ми не можемо довіряти президентові, який систематично не гарантує захисту журналістів, інформаторів, активістів громадянського суспільства та меншин, який відмовляється розкривати деталі своїх недавніх зустрічей з правою рукою Путіна в Україні Віктором Медведчуком», – наголошує Еріставі.

Ба більше, світовий досвід свідчить про те, що навіть «обмежені» надзвичайні повноваження мають схильність до продовження, а неконсолідовані демократії (якою є Україна) рідко можуть впоратися з такими повноваженнями лідерів – лише гляньте на розвиток подій у Туреччині, Таїланді чи Філіппінах, каже автор.

«Навіть якщо українська демократія переживе цей 30-денний період воєнного стану, вона все одно зазнає серйозної шкоди. Перерва в передвиборчій кампанії підірве будь-яку легітимність, на яку Порошенко й досі міг претендувати, бо його необмежені повноваження фактично дадуть йому величезний поштовх у порівнянні з його конкурентами (передвиборча кампанія в Україні ще не починалася, її термін настане тільки у грудні, вже після завершення воєнного стану; режим цього стану не перешкоджає політикам фактично вести неформальну кампанію, як досі – КР). Закон охоплюватиме майже половину населення України, що складає понад 44 мільйони людей, і створює незліченні можливості для маніпуляцій у регіонах, які мають вирішальне значення у голосуванні (голосування відбудеться 31 березня, більш ніж через три місяці після закінчення воєнного стану – КР). Теоретично, президент міг послабити ці занепокоєння, пообіцявши не балотуватися 2019 року, чого тепер можуть вимагати закордонні союзники України», – твердить автор статті.

Німецький дослідник Маттіа Неллес у статті для американського аналітичного центру Atlantic Council також стверджує, що, на його думку, запровадження воєнного стану зашкодить українській демократії.

26 листопада у відповідь на обстріл і захоплення Росією трьох українських кораблів і 23 членів екіпажів (то був перший випадок відкритого нападу Росії на українських військових, зазначено у статті) Верховна Рада України схвалила запровадження воєнного стану на 30 днів у десяти областях. Закон дозволяє розширити воєнний стан і на інші регіони у малоймовірному випадку повномасштабного вторгнення Росії, зазначає автор.

Але найголовніше питання в тому, чи було запровадження воєнного стану необхідною і пропорційною відповіддю на загрозу. Адже Україна не оголошувала воєнного стану, навіть коли Росія вторглася на Донбас 2014 року. Тож чи втрата трьох кораблів та захоплення двох десятків осіб виправдовують такі заходи?

«Реальність у тому, що воєнний стан мало що змінить на користь України», – вважає автор. «Остаточний текст ухваленого закону ще не проаналізований детально, проте ми знаємо, що це обмежить певні основні права, такі, як права на демонстрації та страйки, в десяти областях. Отже, неясно, наскільки безпосередньо це вплине на виборчу кампанію» – мовиться у статті, – хоча й вибори президента відбудуться, як і було заплановано, 31 березня 2019 року.

Усе ще залишаються побоювання, що воєнний стан – спроба президента України Петра Порошенка використати ситуацію на свою користь. «Області, в яких запровадили воєнний стан, збігаються з регіонами, які є найбільш критичними для президента, і які найбільше критикують його політику. Тепер лишається побачити, як президент використовуватиме свої повноваження проти критично налаштованих органів місцевої влади», – зауважує Неллес.

Рейтинги Порошенка досить низькі, тож воєнний стан міг би бути інструментом посилення його популярності. Ще одне побоювання – що президент може знайти привід продовжити воєнний стан після 30 діб – «Хто тоді зможе його зупинити?» – запитує автор (продовжити термін воєнного стану може тільки Верховна Рада України з подання президента – КР).

Автор вважає: Україні не слід було запроваджувати воєнний стан. Адже є кращі можливості дати відсіч Росії, вважає він. По-перше, Україна мала б запросити британські та американські кораблі (або навіть французькі чи німецькі, чи інших країн НАТО) відвідати Маріуполь. Це було б потужним сигналом росіянам, що Захід серйозно ставиться до питань безпеки та свободи мореплавства, мовиться у статті (відповідно до Договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 2003 року, такий візит іноземних військових кораблів в Азовське море на запрошення України неможливий без його узгодження з Росією – КР).

По-друге, США та ЄС мали б розглянути окремі санкції щодо Росії у разі продовження блокади в Азовському морі. Адже російський уряд вважає, що Захід не звертає на це уваги у часи внутрішніх суперечностей, пише автор.

По-третє, Захід має демонстративно показати свою підтримку Україні – а за зачиненими дверима сказати Києву, що це ні за яких обставин не розв’язує йому руки на подальшу ескалацію (другий і третій пункти не належать до того, що могла б зробити сама Україна, на відміну від запровадження воєнного стану – КР).

«Зараз, коли запровадили воєнний стан, повільний та нестійкий процес реформ, який і так вже зупинився під час нинішнього передвиборчого періоду, здається, остаточно закінчився. Хто буде вимагати призначення незалежних антикорупційних суддів?» – запитує автор.

Тепер «період київських реформ офіційно закритий», твердить дослідник – який, зокрема, у травні цього року стверджував, що «Німеччина втрачає терпіння у відносинах із Україною».

Оглядач британського видання The Guardian переконаний: війна в Україні – це найбільша загроза Європі. Ескалація, яка сталася 25 листопада в Азовському морі, нагадує ті, що передували минулим катаклізмам у Європі, переконаний автор, оглядач Саймон Дженкінз.

«Велика сила ставиться до малої з презирством. А маленька відповідає насильством, очікуючи, що друзі приїдуть на допомогу: дипломатичну, економічну, а потім і військову», – мовиться у статті в розділі «точка зору».

Протягом чотирьох років Україна не прислухалася до свого старого прагматизму – якщо ви маєте спільний кордон із потужним диктатором, то маєте поводитися з особливою обережністю. «Антикомуністи Києва фліртували з НАТО – із заохоченням США – у той час, коли Грузія також фліртувала, а країни Балтії вже приєдналися. Володимир Путін повторив позицію Бориса Єльцина, заявивши, що це розцінюватимуть як пряму загрозу Росії. А після обрання прозахідного лідера в Україні 2014 року Росія підтримала повстання в російськомовних східних регіонах України, потім вторглася в український Крим, а тепер затягує зашморг на портах сходу України. В цій секретній війні загинуло вже десять тисяч українців. Це класична ескалація», – мовиться у статті (Росія почала вторгнення у Крим 20 лютого 2014 року, влаштувала збройний заколот на сході України, починаючи з 6 квітня 2014-го, Петро Порошенко став президентом України 7 червня 2014 року – КР).

Порошенка звинувачують у твердому підході в часи, коли йому загрожує програш на виборах 2019 року, пише автор. А санкції, запроваджені західними державами проти Росії, лише зміцнили владу Путіна і зв’язки з ним його друзів. «Вони заохотили його до ще більшого лиха підтримкою російських меншин у прикордонних державах і кібервтручанням у вибори західних держав. Теза про те, що зубожіння Росії якимось чином змусить його зупинитися від того, що він вважає відновленням російської гідності, була абсурдною. Диктатура любить убогість», – мовиться у статті.

Важливим є те, що в Європі наразі не існує жодного колективного форуму, на якому можна обговорити і, можливо, навіть вирішити такі ескалації, зауважує автор. Адже після закінчення Холодної війни не було переглянуто наслідки «Ялти» чи «Потсдаму», не було нового договору з Росією. Тож «спроба НАТО військового оточення Росії була такою ж нерозважливою, як і запрошення Лондоном численних московських олігархів та клептократів», вважає автор.

«Історія, проте, може розглядати поводження з переможеною та депресивною Росією 1990-х років так само, як і поводження з Німеччиною після 1918 року. Східна Європа тепер є кублом конкурентних між собою популізмів, повна розмов про те, що Путін розуміє лише насильство, з сумнівними альянсами і напівсерйозними обіцянками щодо безпеки. Немає ні лідера, ні контролера, ні вартого довіри гаранта миру. Єдина обіцянка – це обіцянка анархії», – пише автор.

XS
SM
MD
LG