У річницю російської окупації півострова Крим.Реалії публікують спогади очевидців. Колишній політв'язень Володимир Балух народився і виріс у Серебрянці Роздольненського району. Що відбувалося в його рідному селі під час захоплення Криму та які почуття мав Балух у ті дні, читайте в матеріалі Крим.Реалії.
З кінця 2013 року думки жителів Серебрянки розділилися через події на Майдані в Києві, згадує Володимир Балух. У селі були люди, які підтримували політику Партії регіонів, але більшість людей у Серебрянці, за його словами, були налаштовані нейтрально.
«Я називаю їх «флюгерами». Таким людям однаково, що відбувається навколо, вони готові жити за будь-якої влади і знаходять для себе виправдання», ‒ говорить він.
На запитання, чи був Балух добре знайомий з односельцями, він відповідає: знав більшу частину жителів Серебрянки, але не всіх. Після 2010 року деякі почали виїжджати з села, одночасно з цим стали з'являтися нові жителі.
«Їхали через об'єктивні причини: колгосп розвалився, люди, які там працювали, не знайшли собі місця в нових реаліях і почали повертатися туди, де жили їхні батьки, рідня. Переважно це була материкова Україна», ‒ розповідає він.
Більшість жителів Серебрянки ‒ а їх у селі тоді налічувалося приблизно тисяча ‒ були вихідцями з материкової частини України, згадує Балух. Його батьки приїхали до Криму в середині минулого століття: батько родом із Хмельницької області, мама ‒ з Івано-Франківщини.
Усе, що стосується будівництва колгоспу, підйому цих земель, було зроблене руками вихідців з континентальної України
«Більшою мірою в Серебрянці все, що стосується будівництва колгоспу, підйому цих земель, було зроблене руками вихідців із континентальної України. Наприклад, мої батьки приїхали до Криму у 1958-1959 роках. Тоді будувати інфраструктуру їхали багато: Україна вкладала дуже багато грошей (у Крим ‒ КР). Мій батько поїхав, тому що у них тоді були трудодні, грошей не видавали, люди жили без паспортів. А тут ‒ одразу, коли вербуєшся, видавали паспорт, і ти, як повноцінний громадянин, їхав на нові землі. Таких людей з України було багато, відсотків вісімдесят. Не скажу, що у нас не було росіян, але більшість були українці», ‒ згадує Балух.
«Зрада ‒ один із найгірших гріхів»
За словами Балуха, на початку 2014 року події в Серебрянці розвивалися так, що спочатку було важко зрозуміти, що відбувається насправді. Він згадує, як у середині лютого з сільської школи зник прапор України. Пізніше в селі почали з'являтися російські прапори.
Після захоплення будівлі кримського парламенту російським спецназом Володимир Балух зателефонував у прямий ефір одного з українських телеканалів. За його словами, він хотів почути бачення ситуації з Києва.
«Був телемарафон, де показували номери телефонів, серед інших і Романа Скрипіна. Можу помилятися, але, здається, це було на «Громадському». Додзвонився не з першого разу. Розповів, що відбувається в Криму, хотів почути його особисту думку. Він сказав: «Я б звернувся до НАТО за допомогою», ‒ згадує він.
Був абсолютний відчай на межі нервового зриву
На запитання, що він відчував у той момент, Балух відповідає: був «абсолютний відчай на межі нервового зриву». При цьому він був далекий від думок про те, що в Києві не розуміють, що відбувається в Криму.
«Головна думка, яка гризла мене тоді ‒ усвідомлення того, що жив я до цього своїм життям, якось боровся за Україну та її майбутнє, але в той момент було каяття, що, мабуть, раз таке відбувається, то робив я занадто мало», ‒ ділиться спогадами Володимир Балух.
У ті дні, за словами Балуха, у нього відбулася розмова з сільським головою Віталієм Степанюком, який підтримував проросійську риторику.
«Коли почалися розмови про референдум, він намагався проводити зі мною пояснювальну бесіду. Я нагадав йому, що за всі гріхи батьків будуть відповідати наступні покоління, і що зрада ‒ один із найгірших гріхів. Він тричі присягав народу України: коли служив в армії, коли пішов працювати в міліцію і коли влаштувався на держслужбу. Я припустив, що усвідомлення зробленого прийде до нього тільки на смертному одрі, але буде пізно», ‒ розповів він.
«Настав період повного ступору»
День, коли в населених пунктах Криму організували референдум, визнаний незаконним Україною та низкою країн світу, Володимир Балух провів біля воріт свого будинку, який розташований неподалік від школи, де обладнали виборчу дільницю. За його словами, він стояв і дивився на тих односельців, які йшли голосувати.
Було відчуття того, що відбувається щось, але цьому не було ні пояснення, ні виправдання
Він говорить, що вже не хотів ні з ким спілкуватися: «Настав період повного ступору. Вже не було ні сил, ні бажання з кимось вітатися, щось пояснювати. Було відчуття того, що відбувається щось, але цьому не було ні пояснення, ні виправдання».
Балух зазначає: тоді в Серебрянці були зареєстровані приблизно 760 виборців. Місцева влада стверджувала, що явка склала приблизно 60%, приблизно дві третини тих, хто голосував, обрали пункт про «возз'єднання з Росією».
За словами Володимира Балуха, напередодні референдуму він спілкувався з односельцями, які сумнівалися, намагався їх переконати, що не потрібно брати участь у голосуванні.
Були люди, яких змусили піти на референдум. Були випадки, коли змушували на роботі
«Це були люди, яких змусили піти на референдум. Були випадки, коли змушували на роботі. Знаєте, є такі слова: «Чи можливий у житті подвиг, кожен вирішує сам». Ось і вони пішли на цей референдум, тому що від них вимагали як від бюджетників. Я говорив, що там немає варіанту, за який можна дійсно проголосувати... Але вони шукали для себе вихід: прийти на вибори, але начебто не голосувати за те, чого від них вимагали», ‒ згадує Володимир Балух.
«Люди не хотіли розлучатися з гривнями»
Балух згадує події «перехідного періоду» в Криму. Одним із маркерів, які визначали, як люди сприймали те, що відбувається, за його словами, було їхнє ставлення до українських грошей.
Деякі просили взяти рублі, тому що не хотіли розлучатися з гривнями. Вони говорили: шкода розлучатися, гривень же більше не дадуть
«Я зарізав свиню і вирішив продати частину м'яса. В обігу вже були і гривні, і рублі. Я продавав м'ясо тільки за гривні. Було цікаво спостерігати за людьми, як вони ставилися до гривень. Деякі просили взяти рублі, тому що не хотіли розлучатися з гривнями. Вони говорили: шкода розлучатися, гривень же більше не дадуть. Люди були різні, але у деяких в словах відчувався душевний біль через те, що відбувається», ‒ сказав він.
Ще однією подією тих днів стало вимкнення українських операторів мобільного зв'язку. Балух згадує, що, дізнавшись про це, він поїхав до Євпаторії і купив там сім-карти «Лайф», оскільки в новинах не повідомляли про їхнє можливе вимкнення. Однак через два дні у Криму вимкнули і «Лайф». Сім-карти російських мобільних операторів Балух не купував, і тільки в 2016 році кримчани-переселенці та українські правозахисники переконали його в необхідності бути на зв'язку.
Згадуючи російську анексію Криму, Володимир Балух зазначає: було відчуття нереальності того, що відбувається.
Ніби все українське, що було навколо, завантажили в кислоту, і вона роз'їдала це
«Здавалося, що все, що ми знали, розчиняється на очах. Ніби все українське, що було навколо, завантажили в кислоту, і вона роз'їдала це. Це було абсолютне зло. Інших слів навряд чи можна підібрати. Це було щось, діаметрально протилежне добру», ‒ говорить він.
У 2014 році Балух хотів виїхати з Криму. За його словами, намагався вступити в один із добровольчих батальйонів, які воювали на Донбасі, але обставини змусили його повернутися: «Я бачив, як із Криму їхали люди, і вирішив, що залишуся. Вирішив, якщо не зможу боротися, то стану каменем на їхньому шляху, через який вони постійно спотикатимуться».
На запитання, чи можна було щось змінити в 2014 році, Балух відповідає: у ті дні виникало бажання щось зробити, але великого результату це б не дало.
«Крутилися в голові різні думки, щоб якось протистояти цьому. Але потім, коли аналізував (події, що відбулися ‒ КР), коли стало більше інформації, то прийшло розуміння, що це був би навіть не комариний укус. Нічого б це не дало. Був би акт самоспалення або самознищення. Можливо, він був би важливий, але нічого б не змінив», ‒ зазначає Балух.
Володимир Балух
Володимир Балух – кримський фермер, український громадський активіст, член Конгресу українських націоналістів. Після анексії Криму Росією відмовився від російського громадянства. Взимку 2013 року Балух вивісив прапор України на своєму будинку, пізніше прикріпив на будинок табличку «Вулиця героїв Небесної Сотні».
Наприкінці 2016 року Володимира Балуха затримали співробітники ФСБ Росії. Вони стверджували, що на горищі будинку Балуха знайшли патрони і тротилові шашки. Підконтрольний Росії суд у Криму засудив його до 5 років позбавлення волі – за двома кримінальними справами: зберігання боєприпасів та інцидент, що назвали «побиттям начальника Роздольненського ізолятора тимчасового тримання».
Балух свою провину не визнав, на знак протесту він оголошував голодування. Захист Балуха і правозахисники стверджують, що він став жертвою репресій за свою проукраїнську позицію. Правозахисний центр «Меморіал» визнав Володимира Балуха політичним в'язнем.
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
