Доступність посилання

ТОП новини

«З Криму роблять велику «зону». Інтерв'ю з Володимиром Балухом


Володимир Балух

Колишній політв'язень, кримчанин Володимир Балух 7 вересня, під час великого обміну з Росією, повернувся в Україну з російської колонії. Чому проукраїнська позиція зробила його мішенню для російських силовиків у Криму? Чи багато на півострові людей, які не згодні з таким станом справ? Де звільнений політв'язень планує жити та чим збирається займатися на свободі? На ці та інші теми Володимир Балух розмовляє з ведучою Оленою Ремовською в ефірі Радіо Крим.Реалії.

‒ Як ви себе почуваєте, Володимире? Як ваше здоров'я?

Я вже не в лікарні, я вже вільний киянин, так би мовити. Планую жити в Києві

‒ Нормально. Насправді, нормально. Я вже не в лікарні, я вже вільний киянин, так би мовити. Планую жити в Києві.

‒ Поки ви жили в «Феофанії» (клінічна лікарня, куди помістили звільнених з російського ув'язнення українців ‒ КР), вам вдалося познайомитися з іншими колишніми політв'язнями?

‒ Звичайно, з усіма, окрім Станіслава Клиха. Не вийшло, тому що його відразу в реанімацію помістили, а потім забрали до військового госпіталя. З усіма іншими ми й зараз спілкуємося.

‒ Бачилися з рідними: з мамою, з дружиною, з сином?

‒ З сином не бачився, а з мамою та з дружиною ‒ так. Вони зустрічали мене в аеропорту. Сестра зустрічала, але, на жаль, вона поїхала в той же день. У нас було лише кілька годин, щоб поспілкуватися. З мамою ‒ на кілька годин довше вийшло. Ні сина, ні онука я ще не бачив.

Володимир Балух
Володимир Балух

‒ Сім'я планує з вами жити на материковій частині України?

‒ Так.

‒ З того, що ми знаємо, у Криму їм непросто було.

У Криму всім непросто, відверто скажу

‒ У Криму всім непросто, відверто скажу. Що стосується моєї сім'ї, питання не в тому, що мені хтось скаржився на непросте життя ‒ такого не було. Просто боротьба триває, вона не закінчилася цим обміном. Існує великий ризик, якщо вони там залишаться. Так що я із задоволенням влаштуюся у столиці своєї рідної країни.

‒ Дуже багато наших слухачів зараз пишуть, вітають з поверненням, бажають вам міцного здоров'я. Ми пам'ятаємо, що ви голодували в російському полоні. Давайте зробимо невеликий екскурс в історію вашого обвинувачення. Російські силовики стверджують, що знайшли у вас на горищі патрони й тротилові шашки. Як вони там могли з'явитися?

Досить символічно, що під самим прапором України дивним чином були складені патрони й вибухівка. До цього не знаходили, а тут з'явилися

‒ Якщо відповідати на це запитання без гумору ‒ треба запитати тих, хто їх туди поклав, ці патрони й шашки. Це був уже третій обшук, а до того нічого не знаходили. Я знаю, звідки вони там взялися. Доказів, на жаль, не маю, але знаю навіть день, коли вони там з'явилися. Навіть залишився слід. У матеріалах справи є дата, коли вони взяли дозвіл на оперативно-розшукові заходи, «знаючи», що у мене там щось лежить. Саме в цей день відбувалися якісь події ‒ я вже потім проаналізував і зрозумів, що саме тоді це все з'явилося на горищі. Досить символічно, що під самим прапором України дивним чином були складені патрони й вибухівка. До цього не знаходили, а тут з'явилися.

‒ Ви свою провину не визнали й наполягали, що справа сфабрикована. За якими ознаками це можна було чітко зрозуміти?

‒ Ось така коробка величезна є в матеріалах справи ‒ виникла з повітря. А з істотного там є тільки одна фраза: «У невстановленому місці, у невстановлений час, за невстановлених слідством обставин незаконно придбав та зберігав». Про що вже тут говорити? Нічого не встановлено, і навіть усі експертизи на біоматеріал показали, що я з цими предметами не контактував. Є цікавий факт, який я намагався озвучити на апеляції, однак мене не пустили туди. Вони провели обшук у будинку, поверхнево заглянули в один хлів, відразу полізли на горище, і після того, як там знайшли патрони й вибухівку, обшук тут же припинився. Неоглянутим залишилося найбільше приміщення, де можна шукати ‒ у мене досить великий гараж. Купа там усяких залізяк, старих речей, нових запчастин ‒ чого завгодно. Тобто, після того як ви знайшли патрони без автомата Калашникова, шашки ці тротилові без детонаторів ‒ здавалося б, саме час шукати далі та знайти автомат, підривники. Але обшук відразу припинили. Красномовний факт. Вони знали кількість і найменування того, що треба знайти.

Володимир Балух поза тюремними ґратами (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:07:29 0:00
Завантажити на комп'ютер

‒ Ви були фермером і жили в селі Серебрянка Роздольненського району Криму. Після подій Євромайдану та початку окупації ви вивісили над будинком український прапор і прикріпили табличку «вулиця героїв Небесної сотні». Здається, ви ще вивішували червоно-чорний прапор на трактор. На що ви розраховували? Як, на вашу думку, могла скластися ваша доля після анексії Криму, за таких обставин?

Коли почалися події Євромайдану у грудні 2013 року, у мене не було державного прапора України, а червоно-чорний ‒ так, був, і я його вивісив прямо на трактор

‒ Ви даремно вважаєте, що я керувався якимись розрахунками. Насправді їх не було. Коли почалися події Євромайдану у грудні 2013 року, у мене не було державного прапора України, а червоно-чорний ‒ так, був, і я його вивісив прямо на трактор, на таку довжелезну жердину. Трактор вперед летить разом з прапором національно-визвольної боротьби України ‒ але він два тижні навіть не провисів. Його в одну ніч знищили разом із жердиною. А потім вже були прапори на будинку‒ насправді їх було багато, кримські вітри дуже швидко перетворюють їх на шмаття. Так що доводилося досить часто міняти жовто-сині прапори.

Володимир Балух та Едем Бекіров у літаку під час повернення до Києва в рамках обміну утримуваними особами між Україною і Росією 7 вересня 2019 року
Володимир Балух та Едем Бекіров у літаку під час повернення до Києва в рамках обміну утримуваними особами між Україною і Росією 7 вересня 2019 року

‒ Ви підозрювали, що це створить проблеми вам і вашій родині?

‒ Мало того, що підозрював ‒ мені відверто про це говорили. Мовляв, якщо не знімеш прапор і не поїдеш «до своєї України», то чи наркотики, чи зброю у тебе знайдуть, поїдеш по етапу. Це було від правоохоронних органів і натяки від голови сільради. Він колишній працівник української міліції.

‒ Наша колега з Крим.Реалії ТВ Анжеліка Руденко їздила до Криму, щоб зняти про вас документальний фільм. У радіоефірі вона так описала зустріч із цією людиною:

«Я зустрічалася з головою села не на камеру, ми просто до нього під'їхали. І така ненависть в очах, дуже різкі висловлювання ‒ все доводить, що Балуху хотіли закрити рота. Була б людина, а стаття знайдеться ‒ ось це якраз про Балуха».

«Балух»: тізер документального фільму (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:17 0:00
Завантажити на комп'ютер

‒ Розумієте, та табличка провисіла на будинку трохи більше ніж десять днів. І в перший же день, коли я її вивісив, приїхав голова сільради та вимагав, щоб я її зняв. Тут є логіка, тому що ця вулиця була збудована після того, як сталася Чорнобильська аварія, і там жили переселенці. Дуже швидко, за рік її збудували. Логічно було б назвати її хоча б «вулиця Чорнобильська», але її чомусь назвали «40 років Перемоги». А так ‒ будинок перший на цьому боці вулиці, досить зручно було: зазвичай тільки на першому будинку вивішується табличка з назвою.

Володимир Балух
Володимир Балух

‒ Ви не планували тоді виїхати, з огляду на таку атмосферу?

Плани виїхати були ‒ ще до того, як почалися їхні відверті дії

‒ Так, плани виїхати були ‒ ще до того, як почалися їхні відверті дії. Вперше мене протримали в ізоляторі майже чотири дні в липні 2014 року. Вдруге я відбував адміністративне покарання у листопаді 2015 року. Після цього ми рік судилися.

‒ Не вважайте за грубість, але я впевнена, що це запитання крутиться у дуже багатьох наших слухачів. Виглядає так, що ви наривалися. Так?

‒ Мені трохи інакше сказала суддя: «Ви навмисно провокували державні та правоохоронні органи?». Я перепитував: «А чим я провокую? Я щось таке протизаконне зробив?». Є мірки влади, але жодний закон не забороняє у себе у дворі вивішувати щось, звичайно, якщо це не заборонена символіка Третього Рейху тощо. Державний прапор України під жодні заборони не потрапляє.

‒ Тобто, ви вирішили випробувати російське законодавство?

‒ Ось я чекав, коли й хто прийде до мене з селян з претензіями: «Зніми, ти нас провокуєш». У мене було що відповісти, аргументація була, все було. Але жоден з них не прийшов ‒ прийшли правоохоронні органи. Вибачте, вони ж зобов'язані дотримуватися букви закону. А виявляється, я провокував. Я їх тролив, насправді я їх тролив, якщо говорити сучасною мовою. Вибачте, я скажу правду. Якщо якась тварюка може дозволити собі змінювати кордони, прийти до мене в дім і сказати, що це не мій дім, що моєї національності взагалі не існує, це такий суворий тролінг. А я їх тролив нашим українським гумором. Тут мій дім, тут моя держава. Взагалі, мені якось незручно про себе розповідати, що, мовляв, у мене бунтарський характер. Я не люблю цього. Але якщо мене так сприймають, напевно, такий я і є.

‒ Одна зі слухачок запитує, чи було вам страшно, коли вас затримували й стало зрозуміло, що це вже серйозно?

Було постійне відчуття, що має бути гірше, і найгірше попереду

‒ Заведено так говорити, що не бояться тільки дурні. Я не можу сказати, що не було страху. Але я не знаю, яким чином визначити, що це було. Просто було постійне відчуття, що має бути гірше, і найгірше попереду. Ти до цього готуєшся й розумієш: що б з тобою не відбувалося, далі буде гірше. Таку установку собі дав. А коли все закінчилося, начебто не так вже й важко було. Найважче навіть не згадаю зараз. Були різні моменти, але щоб відчувати, що насправді тобі так погано ‒ ні.

Володимир Балух
Володимир Балух

‒ Все ж таки ви голодували торік з березня до жовтня.

‒ Мені лікарі в «Феофанії» сказали, що треба дякувати Богові та батькам. Запас міцності виявився достатнім, і межу я не перейшов.

‒ На пресконференції ви розповідали, що в пермській колонії в Торжку, куди ви прибули 28 березня 2019 року, до вас відразу ж почали застосовувати фізичне насильство, співробітники колонії почали вас бити. Російська в'язниця виявилася найжорстокішою в цьому плані?

Люди зрозуміли, в яку пастку потрапила територія. Прийшло усвідомлення, що з Криму роблять просто велику «зону» в жаргонному розумінні

‒ Кримське СІЗО зразка кінця 2016 року ‒ початку 2017 року та СІЗО Сімферополя весни 2018 року ‒ це зовсім різні настрої, різні відносини між ув'язненими та співробітниками. Кругом було по-різному, і навіть у Пермському СІЗО було по-іншому. З самого початку перебування у СІЗО Сімферополя були такі проблеми з боку ув'язнених ‒ через те, що я українець ‒ але потім настрої в цьому середовищі також змінилися. Люди зрозуміли, в яку пастку потрапила територія. Прийшло усвідомлення, що з Криму роблять просто велику «зону» в жаргонному розумінні. За рік діаметрально протилежно змінилося ставлення. Я б, може, і розповів вам якісь цікаві речі, але в тому ж СІЗО Сімферополя зараз сидять люди, які допомагали мені зокрема. Ставити їх під удар якоюсь відвертою відповіддю було б неправильно.

‒ Що вам найбільше допомагало в ув'язненні?

‒ Листи. Це не якесь пафосне слово ‒ це дійсно правда. Всі, хто зараз залишаються там, в ув'язненні, підтвердять, що ніщо так не допомагало, як звичайні листи. Людина може писати що завгодно, але це зв'язок з паралельним світом. З українським світом. Насправді, ці світи не перетинаються.

‒ З Криму вам писали?

‒ Звичайно. У колонії Керчі отримував, у Торжку отримував.

‒ Чи були якісь спроби з боку російських силовиків схилити вас до співпраці перед відправкою в Україну?

До співпраці мене ніхто не схиляв, навіть спроб таких не було

‒ Ні, жодного разу не було. Ось до чого, а до співпраці мене ніхто не схиляв, навіть спроб таких не було.

‒ Зараз читаєте новини про Крим?

‒ Чесно скажу: не маю зараз на це часу. Хіба що в уривках розмов з людьми, з кримчанами. Я багато спілкуюся з ними, і ось буквально вчора поїхала жінка, яка привезла мені кримські гостинці. Це просто більше, ніж я зараз можу переварити.

Володимир Балух
Володимир Балух

‒ Як ви думаєте, чому в умовах окупації є кримськотатарський рух, а відповідного українського немає?

‒ Точної відповіді я не дам. Рух є. Насправді, людей, які беззастережно підтримували й намагалися фінансово допомогти родині, дуже багато. Хтось шифрувався, намагаючись допомогти. Це окупація, через це потрібно пройти, щоб зрозуміти, як це. Коли у людини діти, батьки хворі, вона просто не може кардинально змінити своє життя. Я не настільки там глибоко раніше в це занурювався, але буквально днями я дізнався, що ще сто років тому був створений рух, Конгрес українців Криму. Люди вже тоді об'єднувалися, намагалися вести боротьбу за своє. Але сталося так, як сталося, історію не перепишеш. Але, відповідаючи на ваше запитання, це точно не через те, що аж так багато людей зрадили Україну. Є й такі, але їх не так вже й багато. Багато хто поїхав...

‒ Тому що неможливо перебувати в окупації?

Коли це все відбувалося, у тебе немов душу випиляли, всередині порожнеча

‒ Річ навіть не в тім, що створені такі умови, що прямо неможливо. Ти внутрішньо, ти ментально не можеш там перебувати. Коли це все відбувалося, у тебе немов душу випиляли, всередині порожнеча. Ти розумієш, що маєш щось робити, а що робити ‒ не розумієш. Повний оксюморон навколо відбувається. «Зелені чоловічки» з'являються ‒ я все життя там прожив і ні разу не бачив військової техніки на території села. А тут йде колона БТРів, звідкись вони взялися. Тому це внутрішньо складно, в першу чергу.

‒ Слухач запитує: коли Крим повернеться? Чи можна на це розраховувати?

‒ Я скажу таку річ. Може, це не буде прямою відповіддю, але все ж. Я нещодавно спілкувався з однією дуже цікавою людиною, не буду вдаватися в деталі. Він мені розповів, що його якось запитали: чим відрізняється людина від тварини? Він намагався щось відповісти про інтелект, ще про щось. А відповідь дуже проста: у людини є віра. Саме цим вона від тварини й відрізняється. Я вірю. Я впевнений, що це станеться.

‒ Сумуєте за Кримом?

‒ Давайте я не буду відповідати, щоб у мене не тремтів голос.

‒ Чим плануєте займатися? Громадська діяльність, політика?

Потрібно, щоб якомога більше людей усвідомлювали це, щоб зростав спротив режиму, який захопив одну сьому частину суші

‒ Не знаю, як відповісти щодо політики. Тут можна дискутувати, що таке політика. В якийсь відвертий бруд вляпуватися точно не хочу. А так ‒ є необхідність, усвідомлення того, що шлях, який подарував мені Господь, треба втілити на всіх важливих майданчиках різного рівня. Донести світу, що насправді відбувається. Я розумію, що обізнані люди у світі знають, що відбувається, але насправді цього занадто мало для істотнішої протидії агресору. Потрібно, щоб якомога більше людей усвідомлювали це, щоб зростав спротив режиму, який захопив одну сьому частину суші. У мене немає іншого способу підсилити цю боротьбу, окрім як нести це у світ.

Володимир Балух

Володимир Балух – кримський фермер, український громадський активіст, член Конгресу українських націоналістів. Після анексії Криму Росією відмовився від російського громадянства. Взимку 2013 року Балух вивісив прапор України на своєму будинку, пізніше прикріпив на будинок табличку «Вулиця героїв Небесної Сотні».

Наприкінці 2016 року Володимира Балуха затримали співробітники ФСБ Росії. Вони стверджували, що на горищі будинку Балуха знайшли патрони і тротилові шашки. Підконтрольний Росії суд у Криму засудив його до 5 років позбавлення волі – за двома кримінальними справами: зберігання боєприпасів та інцидент, що назвали «побиттям начальника Роздольненського ізолятора тимчасового тримання».

Балух свою провину не визнав, на знак протесту він оголошував голодування. Захист Балуха і правозахисники стверджують, що він став жертвою репресій за свою проукраїнську позицію. Правозахисний центр «Меморіал» визнав Володимира Балуха політичним в'язнем.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

XS
SM
MD
LG