Доступність посилання

ТОП новини

Чи стане Чорне море ареною енергетичних баталій?


Українські Військово-морські сили провели тренування з кораблями НАТО в акваторії Чорного моря у цьому році
Аура Сабадус

Балтійське море сприймається останніми роками як морська лінія фронту у зростаючій напруженості між Заходом та Росією. Це спонукало НАТО розробити багаторівневий підхід, що призвело до значного поліпшення регіональної безпеки.

Чорному морю, протилежно, приділяється набагато менше уваги. І це попри військову агресію Росії у прибережних державах, що прагнуть до НАТО, Україні та Грузії, а також попри будівництво трубопроводу TurkStream, який призначений для контролю над потоком російського газу до Східної Європи та Туреччини через Чорне море.

Для запобігання зростанню китайського впливу та агресії Росії, Заходу та НАТО доведеться розробити багаторівневу стратегію

В нещодавньому стратегічному документі CEPA зазначається, що Чорноморський регіон був не лише кордоном між Заходом і Росією, але також і місцем зустрічі чотирьох великих сил: демократії на Заході, російської військової агресії на Півночі, зростаючого фінансового впливу Китаю на Сході та близькосхідної нестабільності на Півдні.

Там зазначають, що для запобігання зростанню китайського впливу та агресії Росії, Заходу та НАТО доведеться розробити багаторівневу стратегію. Це передбачало б допомогу прибережним державам у побудові сильної економіки і заохоченні до співпраці між ними.

Таке бачення зміцнить безпеку на південно-східному фланзі НАТО. Воно наблизить членів альянсу – Болгарію, Румунію та Туреччину – до найпотужніших партнерів НАТО – Грузії та України.

Одним з елементів, який міг би підкріпити ці цілі, може бути розвиток чорноморських запасів газу, які досліджуються в шельфових зонах кожної прибережної держави. Ці резерви можуть стати опорою інтегрованої регіональної економіки.

За приблизними оцінками, український шельф може містити понад два трильйони кубічних метрів газу

Точні обсяги газу, який нині лежить глибоко під Чорним морем, поки невідомі. За приблизними оцінками, український шельф може містити понад два трильйони кубічних метрів газу. Точна цифра ще не визначена, оскільки дві третини морського простору країни фактично перейшли під контроль Росії після незаконної анексії Криму Москвою в 2014 році. Державна енергетична компанія «Нафтогаз» готується до досліджень 32 блоків, що залишилися.

Тим часом Туреччина гучно прогриміла у світовій пресі в 2020 році, заявивши, що запаси в її морській зоні розвідки Tuna-1 можуть досягати 405 мільярдів кубічних метрів. Більші резерви можуть бути виявлені у сусідніх блоках.

На заході, вважається, Румунія має у своєму розпорядженні 150-200 мільярдів кубометрів морських запасів, що робить її однією з найуспішніших прибережних країн з точки зору освоєння ресурсів.

Загальні запаси Болгарії невідомі, але, як вважається, лише одне з її ще недосліджених родовищ, Хан Аспарух, містить 100 мільярдів кубометрів. Якщо ця цифра виявиться правильною, лише ці запаси можуть покрити річний попит країни на понад 30 років.

На сході Грузія може мати загальні відновлювані газові ресурси в 266 мільярдів кубічних метрів, хоча скільки з цих запасів лежить у її чорноморській економічній зоні, ще не визначено.

В останні місяці румунсько-австрійська інтегрована нафтогазова компанія OMV Petrom, яка розробляє румунський проєкт Neptun Deep разом із американською компанією ExxonMobil, шукає можливості для співпраці з сусідніми країнами.

У лютому 2021 року вона підписала меморандум про взаєморозуміння з НАК «Нафтогаз» щодо спільних проєктів з розвідки газу в Україні. Минулого літа вона збільшила свою частку в проєкті болгарського родовища Хан Аспарух до 42,86% після придбання 30% акцій іспанської Repsol. Компанія також виграла заявку на розвідку в шельфовому II блоці Грузії.

Однак потрібно більше інвесторів, які б надавали технології, фінансову підтримку та ноу-хау, щоб допомогти приморським державам розробити інтегровану стратегію вирішення спільних проблем.

За винятком Туреччини, у всіх приморських державах спостерігалося падіння конкурентоспроможності їхніх морських галузей після падіння комунізму. Наприклад, Україна раніше була відома своєю «морською зрілістю», що має диверсифіковану морську економіку, що включає річкові перевезення, суднобудування та нафтогазову промисловість.

Після розпаду Радянського Союзу Україна намагалася відновити свій флот, але незаконна анексія Криму Росією означала, що країна не лише втратила значні офшорні запаси, але й втратила контроль над дочірніми компаніями «Нафтогазу», що працюють в регіоні, а також обладнанням вартістю в мільярди доларів.

Схожі історії спаду промисловості за останні три десятиліття можна знайти в Румунії, Болгарії та Грузії.

Тим часом морська зона Туреччини в Чорному морі була історично недооцінена, оскільки країна розглядала її як прикордонний регіон, що прилягає до зони конфліктуючих військових держав НАТО та Варшавського договору.

Розвиток ресурсів природного газу може допомогти пожвавити енергоємні галузі, а також розвинути нові сектори

Ці країни об'єднують не лише історичні труднощі. Вони також мають подібні прагнення консолідувати та диверсифікувати свою економіку. Саме тут розвиток ресурсів природного газу може допомогти пожвавити енергоємні галузі, а також розвинути нові сектори, такі, як виробництво водню, які відповідають загальносвітовим цілям щодо скорочення шкідливих викидів в атмосферу.

Як основні регіональні виробники продукції сільського господарства та газу Румунія та Україна історично розвивали вітчизняні галузі виробництва добрив. Однак зниження видобутку та підвищення цін на газ впродовж останніх років погіршили їхню конкурентоздатність. Виробництво українських азотних добрив різко впало з 2014 року. Падіння Румунії стало ще крутішим: виробництво знизилося майже на 19% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року.

Україна прагне замінити застарілі вугільні електростанції, які охоплюють близько 40% загальної встановленої потужності, більш чистими видами палива

Однак зниження цін на газ у всьому світі в 2020 році допомогло Україні збільшити випуск аміаку та карбаміду, які є критично важливими для виробництва азотних добрив. Це дало змогу збільшити експорт карбаміду з українського чорноморського порту «Південний» більш ніж удвічі – з 0,7 мільйона метричних тонн у 2019 році до 1,5 мільйона тонн до 2020 року, повідомляє видання ICIS, яке спеціалізується на новинах енергетики та нафтохімії.

Подібно до сусідніх Румунії, Болгарії та Туреччини, Україна прагне замінити застарілі вугільні електростанції, які охоплюють близько 40% загальної встановленої потужності, більш чистими видами палива.

Природний газ, видобутий у Чорному морі, може допомогти їм перейти до відновлюваних джерел енергії

Природний газ, видобутий у Чорному морі, може допомогти їм перейти до відновлюваних джерел енергії таким чином, щоб не лише гарантувати надійну потужність базового навантаження, але й отримати доступ до економічно ефективних засобів виробництва. Більше того, Чорноморський регіон може стати інтегрованим центром інновацій для розробки нових технологій, враховуючи водень, вироблений із природного газу, та відновлювані форми електроенергетики.

Морський вітровий потенціал Чорного моря є одним з найвищих в Європі: Туреччина його консервативно оцінює в 11 ГВт, Румунія – в 94 ГВт, а Україна – не менш ніж у 100 ГВт.

Така велика кількість природного газу та відновлюваної енергетики може допомогти країнам Чорного моря створити кластери видобутку водню для поставок, які допоможуть декарбонізувати забруднюючі галузі, такі, як виробництво сталі, цементу, скла або автомобілів, а також збільшити експорт до Європи. Однак такої мети неможливо досягти без інтегрованого ринкового підходу, де природний газ або водень можуть вільно текти з Карпат та Балкан на Урал.

Регіон вже виграє від Трансбалканського газопроводу, історичного транзитного коридору для експорту російського газу на Балкани та Туреччину через Україну, Молдову та Румунію.

Через закінчення терміну дії більшості давніх контрактів, укладених російським «Газпромом» з місцевими операторами транзиту, та перенаправлення потоків на новозбудований TurkStream, Трансбалканський трубопровід, потужність якого – близько 30 мільярдів кубічних метрів, тепер є безкоштовним для доступу третіх сторін.

Більшу частину свого маршруту трубопровід проходить паралельно узбережжю Чорного моря в Україні, Румунії, Болгарії та Туреччині, наближаючись до морських блоків в їхніх економічних зонах, а також до військової бази «Михаїл Когельничану», авіабази НАТО на півдні Румунії.

Щоб скористатися можливостями, що надають великі запаси газу та відновлюваний енергетичний потенціал Чорного моря, прибережним країнам доведеться розглянути питання про створення регіонального енергетичного ринку із спільними правилами

Тим часом Грузія може бути інтегрована до більш широкого Чорноморського газового регіону за допомогою існуючого Південно-Кавказького трубопроводу, який був продовжений для транспортування газу з родовищ Каспійського моря до Туреччини та Південної Європи.

Однак, щоб скористатися можливостями, що надають великі запаси газу та відновлюваний енергетичний потенціал Чорного моря, прибережним країнам доведеться розглянути питання про створення регіонального енергетичного ринку із спільними правилами.

Деякі приморські країни, такі, як Україна, досягли прогресу у відкритті своїх ринків, але навіть Київ намагався залучити високопрофільних інвесторів, щоб допомогти дослідити та розпочати видобуток запасів природного газу.

ExxonMobil прагне вийти з Румунії, бо йому заважають політична та регулятивна непередбачуваність, тоді як валютна нестабільність Туреччини та відсутність реформ у газовому секторі стримували інвесторів до входу в країну протягом останніх років.

Інтегрований та функціональний ринок газу не тільки покращить шанси регіону на залучення фінансів, але й додасть йому більшої колективної ваги серед світових виробників газу. Що ще важливіше, це дозволить мінімізувати ризик конфліктів, що виникають між прибережними державами.

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS), виключні економічні зони (ВЕЗ) простягаються на 200 морських миль від берегової лінії суверенної країни. Оскільки UNCLOS вимагає від держав рішучого вирішення конфліктів, не надаючи подальших юридичних вказівок, у Чорноморському регіоні існує велика кількість суперечок, оскільки його глибоке море обмежене в поверхні.

У 2009 році Міжнародний суд втручався у конфлікт між Румунією та Україною через встановлення єдиного морського кордону між ними.

Важливим є те, хто першим почне видобуток

Незаконна анексія Криму Росією може ще більше ускладнити ситуацію, оскільки ВЕЗ півострова перекривається з тією, що залишилася в Україні, а також з Румунією та Туреччиною.

Як пояснили автори нещодавньої статті про розвідку Чорного моря, за відсутності спільних правил, а також враховуючи те, що Туреччина не є підписантом UNCLOS, важливим є те, хто першим почне видобуток.

Це може залишити місце для конфліктів у Причорноморському регіоні та створити вразливі місця для НАТО та його партнерів, які Росія чи Китай можуть з радістю використати у майбутньому.

Аура Сабадус, старша журналістка ICIS

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції

Передрук здійснено з дозволу «Атлантичної ради» США

XS
SM
MD
LG