Станом на вечір 21 грудня апеляційна інстанція на території Криму розглянула дев'ять апеляційних скарг захоплених українських моряків. Ще одна, курсанта морської Академії Владислава Костишина, відкладена до понеділка. Чому суд тривав шість годин, за що суддя заслужив три відведення та як загалом проходило засідання, в нашому репортажі.
Захоплююся, визнаю!
У середньому розгляд кожної скарги полонених українських моряків займав від двадцяти до шістдесяти хвилин. Однак у справі Владислава Костишина був поставлений своєрідний рекорд ‒ за шість годин суддя Сергій Рубанов так і не зміг винести вердикт за апеляційною скаргою і змушений був відкласти засідання через заміну прокурора.
Склалося враження, що тривалість розгляду безпосередньо пов'язана з особистими якостями судді. Було помітно, що суддя отримує задоволення, довго читаючи, а іноді й цитуючи цілком статті кримінально-процесуального кодексу, положення пленумів та інших законодавчих актів. При тому, що в більшості випадків реальної необхідності в цьому цитуванні не було і ніхто сумнівів у наявності тієї чи іншої юридичного тези не висловлював.
Бажання судді показати, що він суворий, але справедливий і дуже педантичний служитель Феміди, вилилося в затягування всіх формальних процедур на початку судового процесу. Рубанов ретельно з'ясовував особистість перекладача, довго записуючи її дані окремо, при тому, що вівся протокол судового засідання. Потім по черзі зачитував пачку клопотань від журналістів, багатьох із яких не було в залі. При цьому після кожного клопотання він із задоволенням пускався в пояснення, що в усіх є невід'ємне право бути присутніми в залі суду без його дозволу та вести аудіозапис.
А ще суддя Рубанов демонстрував тягу до довгих логічних міркувань, під час яких відразу ж забував про те, що його слова вимагають перекладу. «Захоплююся, визнаю!», ‒ із задоволенням відповідав суддя щоразу, коли Костишин нагадував, що йому нічого не зрозуміло. До слова, на прохання моряка перекладати абсолютно все сказане, суддя відреагував показово: «До ранку тут будемо сидіти! Але нічого, мені за це гроші платять». Однак насправді перекладач упродовж усіх шести годин перекладала тільки те, що вимагав суддя, коли згадував, що підсудному необхідний переклад.
Хто кому оголосив війну
Владислав Костишин наголосив: «Я є військовополоненим, на це запитання відповідати не буду»
З самого початку засідання, коли суддя спробував з'ясувати особисті відомості підсудного, Владислав Костишин сказав: «Я є військовополоненим, на це запитання відповідати не буду». Суддя до цього поставився спокійно ‒ перед цим він уже розглядав апеляції українських моряків і знав, що всі вони вимагають визнати себе військовополоненими.
Однак, спокою судді вистачило ненадовго. Як тільки курсант подав клопотання про припинення кримінального провадження у зв'язку з тим, що він є військовополоненим, суддя вимагав надати докази того, що між Україною та Росією оголошений стан війни. «Коли ви готові надати суду такі докази?», ‒ єхидно запитав суддя.
Адвокат українського моряка Олег Єлісеєв спробував пояснити, що напад військових однієї країни на військових іншої країни вже трактується Женевською конвенцією як бойові дії незалежно від того, визнають сторони конфлікту цей факт чи ні. Суддя його перебив і на підвищених тонах вимагав відповісти, коли захист готовий надати докази оголошення війни. Адвокат знову спробував пояснити позицію, але суддя знову перебив і спробував подати все так, ніби адвокат не може нічого пояснити. «Якщо захист не в змозі надати докази, поясніть ви, підсудний, проти кого ви збиралися воювати, коли йшли до Керченської протоки?».
Адвокат, хоч і здивувався, але швидко зорієнтувався і повідомив, що необхідні суду докази наявні у справі, в тій частині, що описує подробиці захоплення військових кораблів.
Суддя Рубанов зірвався на крик, вимагаючи відповідати на його запитання, а не розповідати про міжнародне право
Суддя спробував звинуватити адвоката в тому, що він не знайомий із матеріалами справи, а коли той знову став пояснювати свою позицію про Женевську конвенцію, суддя Рубанов зірвався на крик, вимагаючи відповідати на його питання, а не розповідати про міжнародне право. За що й отримав першу заяву про відведення. Мотив для недовіри, на думку адвоката Єлісеєва, в тому, що суддя постійно перебиває захисника, що може свідчити про зацікавленість у результаті справи.
Суддя в задоволенні відведення відмовив. При цьому пояснив, що не перебивав, а ставив додаткові запитання, щоб краще зрозуміти позицію захисту для ухвалення зваженого рішення за заявленим клопотанням. Також суддя Рубанов пригрозив адвокату Єлисеєву, що видалить його з засідання, якщо він не припинить ігнорувати запитання суду.
Відповідайте, так чи ні!
На цьому вирування пристрастей не скінчилося. Після того, як у цьому клопотанні було відмовлено, Костишин попросив перевести його до спеціального Центру для утримання військовополонених. Раніше суддя відмовився визнати його військовополоненим і вже на цій підставі міг легко відмовити в новому клопотанні. Були й інші підстави швидко покінчити з цим питанням. Але судді дуже хотілося подискутувати, тому він став вимагати від підсудного та адвоката, щоб вони назвали йому адресу закладу, куди треба перевести Костишина. «Ось якщо я захочу задовольнити клопотання, куди конкретно я маю відіслати підсудного?», ‒ зловтішався суддя.
Адвокат Єлісеєв спробував пояснити, що згідно з Женевською конвенцією... «Причому тут міжнародне право, я вас питаю, відомо вам чи ні конкретне місце розташування установи, куди я маю перевести підсудного?», ‒ знову став кричати суддя Рубанов. Незважаючи на це, з третьої чи четвертої спроби захист зміг повністю озвучити свою позицію: адреси розташування такого закладу адвокат і його підопічний не знають і не зобов'язані знати, у свою чергу Росія зобов'язана мати такий Центр або негайно його створити, як тільки у неї з'являються військовополонені.
Суддю така відповідь категорично не влаштовувала. Йому потрібно було, щоб адвокат тільки сказав, що не знає, чи є в природі такий Центр для утримання військовополонених чи ні. «Відповідайте конкретно на питання: «так» або «ні»!», ‒ продовжував кричати суддя. Однак, адвокат заперечив, що не буде в своїх висловлюваннях обмежуватися тими рамками, які йому пропонує суд. І раз у раз повторював одну й ту ж тезу на підтримку клопотання.
Судді було подане друге відведення з формулюванням «суд свідомо спотворює відповіді адвоката»
Тоді суддя спробував сам озвучити, що захист не має інформації про те, куди треба переводити військовополоненого. За це йому було подане друге відведення з формулюванням «суд свідомо спотворює відповіді адвоката». Перед тим як відмовити в задоволенні відведення суддя Рубанов самовдоволено пояснив, що нічого не перекручував, а лише намагався зрозуміти, чи правильно він почув позицію захисту. При цьому суддя знову пригрозив адвокату, що видалить його з засідання за те, що той порушує дисципліну й повідомить про його поведінку в адвокатську палату.
Все вони розуміють!
Після того, як і це клопотання було відхилене, було подане відведення перекладачу, оскільки вона не перекладала нічого, окрім тих фраз, які її просив перекласти суддя Рубанов. Суддя зробив перекладачеві зауваження і захист це влаштувало, наполягати на заміні перекладача адвокат і моряк не стали, щоб не затягувати процес. При цьому суддя рекомендував Костишину його перебивати та просити перекладу, коли йому щось не зрозуміле.
Суддя замість винесення повторного зауваження перекладачеві сказав: «А чого ви мовчите? Кажуть, що не розуміють по-російськи. Все вони розуміють!»
Через нетривалий час захист знову звернув увагу, що перекладач мовчить. Суддя замість винесення повторного зауваження перекладачеві сказав: «А чого ви мовчите? Кажуть, що не розуміють по-російськи. Все вони розуміють!». І отримав третє відведення з формулюванням «за висловлювання припущень, які не ґрунтуються на доказах». Це при тому, що суддя взагалі не може висловлювати ніяких суджень.
Однак, пройняти суддю Рубанова було просто нереально. Завершуючи розгляд навколо того, мовчить перекладач чи не мовчить, він вчергове пригрозив адвокату видаленням, процитувавши відповідну статтю кримінально-процесуального кодексу. І натякнув, що той зловживає своїм правом на захист. Цього разу адвокат наполягати на своїй заяві не став ‒ на п'ятій годині сперечань всім стало очевидно, що «захоплюючись» суддя в куражі своєї величі і самозамилування дійсно готовий розглядати цю справу нескінченно довго. І жодні процесуальні заходи зупинити його й повернути в межі належної поведінки не зможуть. Зупинила, щоправда, в результаті прокурор, яка оголосила, що її необхідно замінити. І як би Рубанову не хотілося, але довелося відкласти розгляд до понеділка.
