Доступність посилання

ТОП новини

Українці Криму і окупованої частини Донбасу: як краще порозумітися після звільнення територій?


Блокпост на Донбасі (архівне фото)

Закон про перехідне правосуддя в Україні ще не ухвалено, попри те, що є декілька пропозицій і тривають обговорення. За словами представника українського омбудсмена, жодна з наявних у світі моделей не підходить для України. Чому? І коли ж чекати українського закону про те, кого покарати, а кому пробачити за війну на Донбасі та анексію Криму? Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії говорили представник уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Андрій Мамалига та політтехнолог Дмитро Раїмов.

– Андрію, що таке «перехідне правосуддя»?

Андрій Мамалига: Це концепція, що застосовується у постконфліктних країнах для подолання наслідків збройного конфлікту. Вона викладена у деяких міжнародних документах і договорах. Концепція зводиться до чотирьох основних постулатів: здійснення ефективної кримінальної юстиції, що має на меті забезпечити покарання винних осіб у цьому збройному конфлікті; інституційні реформи; відшкодування збитків; донесення правди про збройний конфлікт.​

– Чому досі подібного закону немає? У чому складність цієї ситуації?

Складність у тому, що не існує універсальної моделі перехідного правосуддя і кожна країна шукає свою індивідуальну модель
Андрій Мамалига

Андрій Мамалига: Складність у тому, що не існує універсальної моделі перехідного правосуддя і кожна країна шукає свою індивідуальну модель. Тому що при цьому потрібно враховувати усі особливості: національні, географічні, геополітичні, економічні та інші.

На сьогодні ми лише почали обговорення самої концепції, а в якому вона буде вигляді й може увійти у парламент, поки що невідомо.

– Одна з ваших цитат: «Жодна з наявних моделей перехідного правосуддя не прийнятна для України через національні, історичні, соціальні та інші причини». У чому унікальність української ситуації та відмінність від інших конфліктів? І у чому складність цієї концепції?

Без зовнішнього втручання Москви цього збройного конфлікту б не було
Андрій Мамалига

Андрій Мамалига: Є політичні аспекти, що існують суто в політичній площині. Без зовнішнього втручання Москви цього збройного конфлікту б не було. У цьому й складність. З цього виходить, що доки не буде волі Москви, ми нічого не досягнемо.

Дмитро Раїмов: Факторів, що гальмують процес взаємопрощення, два.

Загиблі є з обох сторін. З одного боку мати загиблого сина й з іншого боку мати загиблого сина. Щоб вони змогли домовитися чи хоча б зрозуміти одна одну, необхідно, щоб два фактори зійшлися: один внутрішній, інший міжнародний.

Міжнародний фактор – Росія. Жодне з рішень не підходить для України зі світової практики, через те, що поки є активна позиція ще однієї сторони. Якби інша сторона була зацікавлена у примиренні й не брала участі, ми б вже домовилися.

Якщо ми хочемо усі разом жити, маємо забути про розбіжності, сісти за один стіл та знайти спільну точку дотику – повне прощення
Дмитро Раїмов

Другий фактор внутрішній. Люди, пропонуючи різні документи й рішення, все сприймають з історичної точки зору. Але зараз це не важливо, у нас є з одного боку сім’ї і є з іншого. Якщо ми хочемо усі разом жити, то розмова дуже проста. Ми маємо забути про історичні, мовні, релігійні розбіжності і сісти за один стіл та знайти спільну точку дотику – повне прощення.

Якщо український прапор висить над Донецьком, то ніхто не починає шукати, хто стріляв, вбивав і так далі, тому що це починається з обох боків. Адже винні з обох боків, стріляли з обох боків.

І найважливіше, що жоден з політиків не має сісти за цей стіл переговорів. Мирне врегулювання і домовленості досягаються джентльменами у краватках і метеликах, які не замішані у конфлікт, яким все одно, і вони можуть знайти хороше рішення.

Дмитро Раїмов, політтехнолог
Дмитро Раїмов, політтехнолог

– Повне прощення всіх і почати з чистої сторінки?

Якщо вони знатимуть, що тут на них чекатиме покарання, вони ніколи не переключаться на українську сторону
Дмитро Раїмов

Дмитро Раїмов: Звісно. Уявімо, ми мирно заходимо у Донецьк, а у нас далі Крим. Там українські громадяни, які проголосували на «референдумі», підтримують владу, працюють в органах, так склалося, що вони мали підлаштуватися. Але це український громадянин, який вимушений був якось виживати на цих територіях, тому що він не зміг кинути все й втекти. Тому це повне прощення й домовленості. Потім вирішується питання Донбасу, ніхто не бігає з мітлами й не шукає відьом, врегульовуємо ситуацію, починаємо відновлення Донбасу і переходимо до проблеми Криму.

Кримський парламент спочатку був за Україну, почалися події на Майдані, і він швидко переключився у сторону Російської Федерації. Вони так само швидко можуть переключитися назад. Але якщо вони знатимуть, що тут на них чекатиме покарання, вони ніколи не переключаться.

Андрій Мамалига: Це дуже сміливий ідеалістичний план, історія не знає нічого подібного.

Військові злочинці обов’язково мають бути покарані. Це аксіома
Андрій Мамалига

Один із найвдаліших проектів перехідного правосуддя – договір примирення в Колумбії, збройного конфлікту з революційними силами ФАРК, що тривав 50 років. Але там не йдеться про всепрощення. Військові злочинці обов’язково мають бути покарані. Це аксіома. Кожен проект перехідного правосуддя базується на чотирьох принципах, про які я сказав.

– А як зрозуміти, хто воєнний злочинець? Важко визначити за іменами, хто зараз воює проти України. Коли повернеться туди українська влада й суверенітет, де шукати свідоцтва про ці злочини?

Андрій Мамалига: Процес покарання довготривалий. Тому військові злочини не мають терміну давності. Спеціальний орган, що розслідуватиме, збиратиме факти, може виявити це через 10 років після припинення збройного конфлікту і ця особа має понести покарання. Це принцип кримінальної юстиції. Якщо не дотримуватися цього принципу, то не думаю, що можна буде говорити про мирне врегулювання.

Андрій Мамалига, представник уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
Андрій Мамалига, представник уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Дмитро Раїмов: Потрібно розділити питання воєнних злочинів. Воєнні злочини ми можемо розглядати зі сторони військових Російської Федерації. Інші не підпадають під воєнні злочини, тому що, якщо їх і судити, то лише за Кримінальним кодексом України за вбивство, тероризм тощо. Вони не підпадають за міжнародним правом під воєнне правосуддя. Вони не є солдатами, це не геноцид тощо. Це громадяни України та інших країн, наскільки нам відомо, які не є військовими, вступили у якесь воєнізоване формування, банду і займаються бандитизмом чи вбивствами. Тож на них не розповсюджується ця воєнна історія.

Друга частина, звісно, людина, яка вбила, повинна понести кримінальну відповідальність – якщо вимкнути політику, то так. А якщо увімкнути, хто судитиме, де довіра до цього суду? У нас у Києві немає довіри до українського суду. Тож це має бути міжнародний суд, а він не може судити за українським законодавством, це порушення Конституції. А в Гаазі, наприклад, можна судити тільки військових.

– Пане Андрію, чи є якісь напрацювання щодо концепції перехідного правосуддя?

Ми входимо у 2019 рік – рік виборів, тож очікувати, що цей парламент може ухвалити закон – дуже оптимістично
Андрій Мамалига

Андрій Мамалига: Я погоджуюсь із тим, що досі в українське законодавство не були імплементовані норми міжнародного права, що розв'язують питання відповідальності за військові злочини.

Уже розроблений закон про прощення, організацією «Сила права». Я вважаю, що він вже має форму, з якою можна чітко працювати. Він визначає і кримінальну відповідальність за деякими категоріями осіб, які вчинили злочини середньої тяжкості та тяжкі злочини.

Йдеться про те, що, наприклад, особа, яка служила у військових підрозділах, брала участь у збройному конфлікті зі зброєю в руках – це одна відповідальність, а особа, яка виконувала функції пожежника – інша відповідальність. А є особи, які просто ходили на «референдум», вони не несуть відповідальності. Це стосується як Донбасу, так і Криму. Ми маємо чітко розуміти, за якими критеріями громадяни підпадатимуть під дію цього закону.

– Чи є якісь прогнози, коли з’явиться законопроект і коли він буде проголосований?

Андрій Мамалига: Є дискусія і це вже дуже добре. Але ми входимо у 2019 рік – рік виборів, тож очікувати, що цей парламент може ухвалити закон – дуже оптимістично. Але я сподіваюсь, що до кінця року ми зможемо опрацювати концепцію та основні засади державної політики захисту прав людини в умовах подолання конфлікту.

Дмитро Раїмов: Якщо цей законопроект, про який ми говоримо, стане законом, він працюватиме з такою ж ефективністю, як чинний закон про особливий статус Донбасу, це сарказм.

Давайте спробуємо зрозуміти, чи винен хлопець у Криму, що його призвали в армію Росії, а якщо він не піде, його посадять? Чи винен хлопець в ОРДЛО, що його викликали у ці банди формування, і він пішов, бо інакше б його вбили чи закрили «на підвалі»? Не винен. А за вашими словами, це вже відповідальність. Теж складно.

Якщо ми йдемо з миром і інтегруємо Донбас – обіймаємо, то не можна обіймати й бігти одразу з талмудом законів.

XS
SM
MD
LG