В останній тиждень лютого в Україні згадують загиблих на Майдані під час Революції Гідності. Акції на підтримку євроінтеграції та проти тодішнього президента України Віктора Януковича проходили серед іншого й у Криму. Багатьом з учасників протестних акцій згодом довелося пережити переслідування з боку місцевої влади та силовиків і залишити півострів.
Про події осені-зими 2013-2014 років у Криму та їхні наслідки йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
Активіст, координатор Євромайдану у Криму Андрій Щекун розповів Крим.Реалії, що змусило його восени 2013 року приєднатися до протестувальників на півострові.
Ніяких сигналів із Києва не було, і ми навіть організаційно не намагалися з кимось зв'язатися. Це було інтуїтивне відчуття: треба щось робитиАндрій Щекун
– Ще до Євромайдану ми займалися відкриттям класів, шкіл з українською мовою навчання, україномовною журналістикою, та й будь-якими культурологічними заходами, які сприяли розвитку нашої країни та її суверенітету в Криму. Звісно, я розумів, що тут складна ситуація, враховуючи проросійську орієнтованість Партії регіонів та організацій, що фінансуються з Москви, але хтось мав демонструвати свою проукраїнську позицію. Коли в Facebook з'явилося оголошення на підтримку Євросоюзу із закликом прийти до (будівлі – КР) уряду, у мене не стояло питання, піти чи ні ‒ потрібно було максимально поширювати інформацію, організувати людей, щоб якомога більше підтримали Майдан. Коли Віктор Янукович не підписав угоду про асоціацію з Євросоюзом, ми не змогли промовчати.
Андрій Щекун згадує, що думки щодо тих подій різнилися навіть серед проукраїнськи налаштованих кримчан, демократичні партії також були дуже розрізнені, і це робило завдання їхнього об'єднання ще складнішим.
Коли Віктор Янукович не підписав угоду про асоціацію з Євросоюзом, ми не змогли промовчатиАндрій Щекун
– При цьому ніяких сигналів із Києва не було, і ми навіть організаційно не намагалися з кимось зв'язатися. Це було інтуїтивне відчуття: треба щось робити. Перша наша акція не мала назву «Євромайдан» ‒ це була акція на підтримку асоціації з Євросоюзом. Так, 23 листопада 2013 року, ми пройшли маршем Сімферополем ‒ від Кабінету міністрів до представництва президента в Автономній Республіці Крим. На самому початку, коли ми тільки прийшли, міліція заважала проводити акцію, хоча у нас була заявка відповідно до закону. Вони сказали, що тут буде інший мітинг, на який подала заявку Партія регіонів ‒ нібито буде повна площа. У підсумку ми домовилися про те, хто де стоятиме ‒ і дійсно, туди організовано звезли бюджетників із різних районів Криму, до п'яти тисяч осіб. Вони почали нас глушити, але учасникам усе це було не цікаво.
За словами Андрія Щекуна, під час ходи до представництва президента в Автономній Республіці Крим до протестувальників приєдналися деякі учасники провладного мітингу, і в підсумку чисельність проєвропейського мітингу зросла приблизно до 600 осіб.
Член Кримської правозахисної групи Ірина Сєдова висвітлювала проєвропейські акції в Керчі, вона стверджує, що місцева влада організовувала напади на активістів.
Російська пропаганда розпалювала ненависть до Євромайдану всі три місяці, поки він тривав, і суспільство в Криму було так накачане цією ненавистю, що багато хто став на сторону РосіїІрина Сєдова
– У Керчі Євромайдан був не таким численним, як у Сімферополі ‒ не постійна акція, а тільки кілька мітингів. На одному з них, де була і я, на промовців напали, закидали яйцями, нас намагався розтерзати натовп. Довелося рятуватися втечею, і якби не місцева поліція, все могло б закінчитися погано. Одну людину, яка не змогла вибратися, побили ногами проросійськи налаштовані люди ‒ частина з них точно була проплачена, тому що мої колеги зняли на відео, як поліція розплачувалася з цими тітушками. Це було вже 22 лютого, коли Майдан у Києві почав перемагати, активісти прийшли в Межигір'я. Російська пропаганда розпалювала ненависть до Євромайдану всі три місяці, поки він тривав, і суспільство в Криму було так накачане цією ненавистю, що багато хто став на сторону Росії. Люди виходили на проросійські мітинги щиро, вони були налякані й думали, що Росія «захистить від бандерівців».
Ірина Сєдова вважає, що російська пропаганда зайняла і ретранслювала таку позицію щодо Майдану, оскільки керівництво Росії боялося повторення подібних виступів у Москві, і цей страх зберігається досі.
Адвокат сімей героїв Небесної сотні Євгенія Закревська ділиться останніми подробицями однієї із кримінальних справ проти українських співробітників правоохоронних органів, яких підозрюють у розстрілах учасників Євромайдану в Києві 18-20 лютого 2014 року.
‒ Вчора (19 лютого ‒ КР) розглядали обрання запобіжного заходу підозрюваному в причетності до вбивств 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській. Це колишній співробітник підрозділу «Омега» Володимир Косенко. Слідство інкримінує йому вбивство протестувальника Олега Ушневича та поранення Віталія Гукова. У лютому був нарешті отриманий висновок балістичної експертизи, що дозволив ідентифікувати кулі з тіл жертв і прив'язати їх до пістолета «Форт-14», який тоді був закріплений за цим співробітником. Плюс ідентифікували кілька гільз, у результаті склалася достатньо чітка й повна картина підозри та фабули цього злочину. Прокурор описав усе це у своєму клопотанні, але суд не задовольнив його та обрав як запобіжний захід підозрюваному домашній арешт з електронним браслетом. При цьому рішення суду не пояснене, нам не дають мотиваційну частину.
Євгенія Закревська зазначає, що один із головних судових процесів щодо Євромайдану триває в Святошинському суді Києва навіть після «нещодавнього обміну підсудних».
Зараз певні сили в Україні просувають альтернативну історію і намагаються за Росією покласти всю відповідальність на протестувальниківЄвгенія Закревська
– Це справа відносно п'яти співробітників спецроти «Беркута», яких також звинувачують у розстрілах 20 лютого 2014 року. Нагадаю, перед Новим роком їм змінили запобіжний захід ‒ як я вважаю, абсолютно незаконно ‒ і обміняли на людей, яких утримували в окремих районах Донецької та Луганської областей. Після цього двоє з них повернулися до Києва, вони продовжують зберігати статус підсудних. На 17 березня призначене судове засідання. Ми очікували вирок у цьому процесі найближчим часом, і насправді була надія отримати саме в ньому глобальну, масштабну та об'єктивну правову оцінку подій 2013-2014 років у Києві. Я вважаю, що метою такого обміну був зрив вироку, щоб не допустити цієї оцінки. Зараз певні сили в Україні просувають альтернативну історію і намагаються за Росією покласти всю відповідальність на протестувальників.
За інформацією Євгенії Закревської, щодо подій 18-20 лютого вже висунута велика частина підозр, справи передані до суду, і залишилося лише кілька епізодів без необхідної оцінки. Адвокат нарікає на те, що на ці процеси рідко приходять українські журналісти, і в результаті українське суспільство погано поінформоване про справи Євромайдану, що, у свою чергу, дає деяким політикам привід говорити про безрезультатність цих процесів.
Журналістка видання «Ґрати» Тетяна Козак підтверджує слова Євгенії Закревської.
‒ Звісно, у річницю трагічних подій про ці справи згадують, але здебільшого суди відбуваються при порожніх залах, журналістів дійсно мало. Як результат ‒ лише кілька видань висвітлюють справи Майдану. Мені здається, один із процесів, який таким чином залишився осторонь ‒ це процес над суддею, яка відпустила одного з командирів «беркутівців» під домашній арешт, після чого той втік і зараз перебуває в Криму. Судді висунули підозру в неправомірному рішенні, і з 2015 року триває суд над нею. Це один із таких невеликих, але важливих процесів, які показують, яким чином суди ухвалювали рішення, хто ті люди, які ухвалювали їх, чому вони так робили. До того ж, дуже цікаво, що відбуватиметься в суді з двома «беркутівцями», які повернулися та оголосили, що змушені були піти на обмін, але хочуть довести свою невинуватість.
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
(Текст підготував Владислав Ленцев)
