Правозахисники закликають включити поняття воєнних злочинів і злочинів проти людяності до українського законодавства. Законопроєкт про це номер 2689 зареєстрований у Верховній Раді і навіть запланований до розгляду в порядку денному цього тижня. Водночас депутати минулого скликання ухвалили в першому читанні інший законопроєкт на цю ж тему перед самим розпуском парламенту минулого року, і той «завис» без подальшого розгляду.
Ветеринар із Луганська Олександр Грищенко провів пів року «на підвалі» – у заручниках угруповання «ЛНР». Він розповідає: у липні 2014 року його схопили і звинуватили у «шпигунстві», бо виявили на картці у фотоапараті світлини із луганського і київського Майданів, після чого повезли до колишнього приміщення університету, на той час переробленого на тюрму.
Мені намагалися виламувати пальці, мене обливали розчином якихось хімічних речовин, заливали цей розчин до рота, хірургічною пилкою робили пропили між пальцями лівої рукиОлександр Грищенко
«Мені намагалися виламувати пальці, мене обливали розчином якихось хімічних речовин, заливали цей розчин до рота, хірургічною пилкою робили пропили між пальцями лівої руки. Все це супроводжувалося погрозами спричинити мені непоправне каліцтво», – каже чоловік.
Олександр Грищенко стверджує, що був свідком убивства іншого заручника, а також знає про практику зґвалтувань жінок-заручниць «на підвалі» і примушування до праці на бойовиків. При цьому чоловік називає прізвища як жертв, так і тих, хто, за його словами, вчиняв злочини.
«Один із них, Ігор Цикунов (псевдо «Луіш»), після повернення додому в Магадан написав мемуари щодо своєї діяльності в окупованому Луганську, оприлюднив їх у мережі інтернету. Звісно, у своїх мемуарах про свою участь у катуваннях і вбивствах він нічого не згадував», – каже Грищенко.
Говорити публічно про пережите чоловік почав невдовзі після звільнення (зокрема, Радіо Свобода писало про нього тут і тут), кілька разів давав свідчення правоохоронцям, але що відбувається із провадженнями станом на зараз, він не знає.
«Було таке, що запросили, я детально розповів, передав Генпрокуратурі матеріали, які у мене є в електронному вигляді, бо я намагаюсь моніторити ситуацію в Луганську. Що там (у рамках слідства – ред.) відбувається, я не знаю. Було таке, що викликали мене ще один раз, і коли я сказав, що я вже все це розповідав, вони зробили великі очі. Виходить, ліва рука не знає, що робить права рука. Абсолютний безлад», – каже Грищенко.
Законопроєкти про воєнні злочини
Злочинні практики на окупованих територіях, які описує Олександр Грищенко, відбуваються і сьогодні – про це говорять військовополонені і цивільні заручники, яких опитували після обміну, зауважує керівниця «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук. Водночас, за її словами, в українському законодавстві донині нечітко прописані воєнні злочини і взагалі не згадуються злочини проти людяності.
«Знаєте, у ЗМІ проскакують повідомлення, мовляв, заарештували бойовика, який на блокпостах примушував жінок до сексу, і обвинуватили його в участі у незаконних збройних формуваннях. Ну, ви розумієте, що робила ця людина і який склад злочину йому пред’явили замість воєнного злочину», – пояснює правозахисниця.
Наприкінці минулого скликання Верховної Ради депутати ухвалили у першому читанні поданий тодішнім урядом законопроєкт 9438, яким мали намір унормувати ці поняття, але після цього ні старе, ані чинне скликання парламенту до розгляду цього документу не поверталися.
У грудні цього року група депутатів на чолі з головою комітету з питань правоохоронної діяльності Денисом Монастирським зареєстрували ще один законопроєкт 2689, який розроблявся з участю правозахисників і юристів-міжнародників.
Як пояснює одна із розробниць законопроєкту, експертка «Українського інституту майбутнього» Вікторія Мозгова, у документі подається розширений перелік воєнних злочинів, а також запроваджуються поняття «злочини агресії» і «злочини проти людяності».
Коли ми говоримо про злочини проти людяності, які передбачають катування, ми розуміємо, що вони здійснюються масово і систематичноВікторія Мозгова
«Коли ми говоримо про злочини проти людяності, які передбачають катування, ми розуміємо, що вони здійснюються масово і систематично. І якщо катування, яке зараз передбачене 127-ю статтею Кримінального кодексу, має певну мету, то катування в рамках злочинів проти людяності може не мати ніякої мети. І з цим зараз є проблема у практиків – як кваліфікувати, бо щоб довести 127-му, їм потрібно довести конкретну мету, з якою це робиться», – наводить приклад юристка.
Ці злочини не мають строку давності, а також вважаються більш тяжкими, аніж ті, які вчиняються поза контекстом війни, а злочинці, провину яких доведуть у суді, не зможуть розраховувати на амністію. Окрім того, відповідальність за вчинення таких злочинів мають нести як керівники, так і виконавці.
Офіс генерального прокурора у січні повідомив про створення на базі прокуратур Донецької і Луганської областей управління нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту. За цими даними, зараз ними здійснюється процесуальне керівництво у 10,5 тисяч кримінальних проваджень цієї категорії.
Представник президента України в АРК, юрист-міжнародник Антон Кориневич, який також брав участь у розробці законопроєкту, сподівається, що зміни до законодавства щодо воєнних злочинів підвищать ефективність їхньої роботи.
У Криму, починаючи з лютого 2014 року, відбуваються воєнні злочини і злочини проти людяностіАнтон Кориневич
«Цей законопроєкт є дуже важливим у контексті ситуації в Криму, тому що там систематично, по суті, без зупинок, починаючи з лютого 2014 року, відбуваються воєнні злочини і злочини проти людяності: переслідування кримських татар, переселення громадян Російської Федерації на тимчасово окуповану територію, злочини проти українців у Криму, катування, викрадення людей. І цим законом ми надаємо українським правоохоронцям більш якісний інструмент, щоб вони робили свою важливу роботу. Тому що зрештою ми сподіваємось, що або в національних судах, або в міжнародних судах ті люди, які вчиняли найтяжчі злочини, понесуть відповідальність», – каже він.
Як наголошує юрист, ухвалення законопроєкту не є тотожним ратифікації Римського статуту, який поширить на Україну юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, але воно вносить стандарти Римського статуту в українське законодавство.
Цю думку продовжує Олександра Матвійчук: «Правозахисні організації, що входять до коаліції «Правозахисний порядок денний», послідовно відстоюють позицію необхідності якнайшвидшої ратифікації Римського статуту. Але ми свідомі того, що коли МКС відкриє основні провадження щодо українських справ, все одно він зосереджується на top officials (високопосадовцях – ред.). І це означає, що тисячі виконавців, які вчиняли злочини, лишаються на відповідальності національних правоохоронних органів».
Розгляд у Верховній Раді
5 лютого законопроєкт номер 2689 має розглянути профільний для нього комітет із питань правоохоронної дільності, каже голова комітету, депутат від «Слуги народу» Денис Монастирський.
За його словами, якщо комітет узгодить, розглянути у першому читанні законопроєкт можуть уже наступного дня.
«У четвер у розкладі пленарних засідань стоїть цей законопроєкт запланований до розгляду. Але перед ним стоїть питання щодо земельної реформи, а це, як ми розуміємо, надовго. Тому якщо ми увійдемо в це питання, я розумію, що ми можемо цього тижня просто не дійти до питання 2689», – каже депутат.
Тим часом на сайті Верховної Ради з’явився висновок науково-експертного управління, яким той рекомендує не розглядати цей законопроєкт, поки не буде розглянутий попередній, уже ухвалений у першому читанні, а також висловлює низку зауважень до викладених у тексті документу положень.
Водночас, якщо відкрити сторінку з законопроєктом, внесеним урядом Володимира Гройсмана, видно, що і той документ управління радить повернути на доопрацювання.
