Доступність посилання

ТОП новини

«Зажене в труну». Чи варто українцям купувати зброю перед загрозою з Росії?


Військовий-снайпер на позиціях під Горлівкою в 2018 році

Через загрозу нового наступу Росії українцям, які вступають до територіальної оборони, дозволили використовувати власну мисливську зброю та набої до неї. Чимало цивільних громадян України й справді мають на руках вогнестріли. Радіо Донбас.Реалії познайомилося з тими, хто вміє ним користуватися, щоб спитати: це – безпечно? Це – захистить?

Із дедалі більшим напруженням на українських кордонах у соцмережах замайоріли світлини та дописи про важливість озброєння: хтось хвалився оформленим дозволом на рушницю; хтось цікавився, як оформити дозвіл на володіння; а тут господар піцерії пообіцяв пригощати безкоштовною піцою всіх, хто зареєстрував зброю з першого до 31 січня, щоб віддячити тим, хто готовий захистити країну у разі вторгнення.

«О, ви одразу ближче до зброї сіли», – жартує голова асоціації чорнобильських туроператорів Ярослав Ємельяненко, показуючи чорнобильські експонати свого кабінету. «Так безпечніше», – віджартовуюся я, зрозумівши, що сиджу на дивані поряд з кофром, де зберігається його гвинтівка.

Зброя в цьому кабінеті – не експонат, а нагадування того, що війна триває, і в разі загострення до рук її візьмуть не тільки члени територіальної оборони та воїни ЗСУ, а й цивільні.

Пережив «стрес без зброї»

Ярослав зареєстрував 5 одиниць зброї – кожну для різних потреб. І хоча колись відмовився від мисливської зброї, в 2014 році зрозумів, що це було дарма.

«Коли почався Майдан, було багато випадків, коли поліція переставала функціонувати як поліція і не охороняла громадян. Було абсолютно незрозуміло, чи вони підуть проти нас. Також були випадки, коли активізовувалися кримінальні елементи. Тоді я зрозумів, що зброя стала б у нагоді, я би почувався набагато захищенішим, але у мене є лише кухонний ніж та саперна лопатка, а за спиною – моя сім’я та співробітники. В той час вже не працювали збройові магазини, не було можливості купити навіть балончик. Переживши цей стрес без зброї, щойно відновилося функціонування дозвільних структур – я одразу зробив собі дозволи на п’ять одиниць різної зброї для різних умов», – розповідає Ярослав.

Ярослав показує гвинтівки MP38 та американський кольт
Ярослав показує гвинтівки MP38 та американський кольт

Те, що цивільні громадяни почали купувати зброю, готуючись до можливого наступу, – швидше, акт самозаспокоєння, каже Ємельяненко, хоча й поділяє думку про те, що озброюватися все ж варто.

«Я вважаю, що у цивільних громадян має бути зброя всіх видів, в тому числі – короткоствольна. Коли ти розумієш, що кожна людина має право мати з собою зброю, ти абсолютно інакше ставишся до неї. Це впливає навіть на стосунки серед громадян. Це дисциплінує дуже сильно», – ділиться Ярослав.

«Я обома руками за те, щоб у кожної людини була зброя абсолютно різних форматів: і для того, щоб носити з собою щоденно, і щоб возити в автомобілі, і щоб стояла в сейфі вдома чи на роботі. Зброя в даному випадку не є агресією з боку людини, яка нею володіє. Це є спокій, і це є захист. Я хочу, щоб в нашій країні було якнайбільше захищених людей. Останнім часом, на жаль, на державу в плані захисту людей ми покладатися не можемо. Але ми можемо захистити себе самі, що ми й робимо», – розповідає Ємельяненко.

Яка зброя для чого

Але зброя без підготовки і розуміння, для чого вона, навряд чи допоможе, каже Ярослав. Він наголошує: навички володіння треба підтримувати постійно. А от обирати зброю треба, виходячи вже з власних уподобань та фінансових можливостей.

«Я керувався тим, що є зброя для абсолютно різних ситуацій. От поруч снайперська гвинтівка, яка б’є від 800 метрів і далі, з оптичним прицілом. Це класна американська гвинтівка, яка абсолютно не має сенсу в маленькій кімнаті, це – якщо охороняти свій будинок з його даху. Також у мене є травматична зброя, є MP38 українського виробництва, як його ще називають, «Шмайсер», який діє на невеличких дистанціях – це пістолет-кулемет, який абсолютно комфортний для використання в дворах, у під’їзді чи в квартирі. Є помпова рушниця, звичайна, турецького виробництва – дуже якісна зброя, абсолютно не дорога. Вона коштувала приблизно 5 тисяч гривень, і набої не дорогі. Скажімо так, вони недорогі в порівнянні з життям та вашою безпекою. Помпова рушниця може працювати і на достатньо великих дистанціях, і на коротких. Її можна заряджати кулями, картеччю та гумовими кулями», – розповідає Ємельяненко, демонструючи свій арсенал.

Зброя, на яку можна отримати дозвіл: показує Ярослав Ємельяненко
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:46 0:00

А що у разі війни?

Стріляти в людей Ярославу ніколи не доводилося, але була конфліктна ситуація на дорозі, коли до нього, каже, вийшла людина з пістолетом. Коли ж Ярослав дістав свій – конфлікт зійшов нанівець. Більше не було сказано жодного слова. Але чоловік все одно готує себе до того, що в разі загострення ситуації – доведеться стріляти.

«Мені важко спроєктувати цю ситуацію, хоча я про це думав, – міркує він. – По-перше: я не вірю, що в Києві чи області щось таке можливе. Танки сюди не дійдуть, Київ бомбити не будуть. Загострення конфлікту може бути по периметру кордону з Росією та Білоруссю. На Київ їм буде напасти дорожче, ніж вся їхня держава та війна в багатьох країнах. Я готовий діяти абсолютно ситуативно. Я знаю, де в мене рідні, де стоїть автомобіль, де аптечки, зброя завжди зі мною. Перша задача – захистити своїх. В нас є домовленості, якщо що, хто де зустрічається, хто звідки кого забирає, що ми робимо після цього. Це такий приблизний план, як зайняти найбезпечніше місце, в якому можна утримувати оборону достатньо довго. Плюс у мене ще дві машини бойової дозиметричної розвідки БРДМ 2, це музейні експонати, які добре використовуються в разі чогось. З ними мені трошки спокійніше. Тому, якщо будуть якісь відкриті бойові дії, то я можу згодитися не тільки своїй сім’ї, а й державі».

В оточенні Ярослава багато людей мають зареєстровану зброю і тренуються правильно її застосовувати. Крім того, зазначає він, те, що поруч живуть врівноважені та озброєні люди, допомагає зберігати спокій сусідам.

«Я комунікую зі своїми сусідами. Там є літні люди, які постійно питають, а що там в світі відбувається, що робити. І я їх постійно заспокоюю. І ці невеликі психологічні розмови дуже позитивно на них впливають. Їм спокійно бачити мене в домі, знаючи, що я нікуди не поїхав. Я для них – такий собі індикатор нормального стану в Києві. І я дуже прошу і пропоную всім, хто може взяти на себе відповідальність за себе та ще за когось – проводити аналогічну роботу, бо в нас є категорії населення, які абсолютно незахищені».

Зброя Ярослава Ємельяненка
Зброя Ярослава Ємельяненка

Ризики: у невмілих руках

Не всі поділяють думку про те, що в разі нападу Росії власна зброя може захистити. Тетяна, інструктор з тактичної медицини та першої до медичної допомоги, продала свою рушницю, зваживши всі ризики.

«У мене була мисливська рушниця – не нарізна зброя, яка не підходить для ведення бойових дій, як багато людей чомусь собі уявляє. Людина, яка з мисливською рушницею спробує піти на полігон, в процесі того, як пристрілює цю рушницю, зрозуміє – наскільки далеко може поцілити, як важко влучити, і що цілитися з мисливської зброї досить важко», – каже Тетяна.

Крім того, зазначає Тетяна, зброя у невмілих руках – небезпека для власника, а також для оточуючих.

«Існує такий міф, що якщо хтось ломиться до тебе в двері, то ти відкриваєш двері й стріляєш. По-перше, коли до тебе ломляться і ти стріляєш, то можна прострелити двері навпроти і вбити цивільних людей. Саму людину, яка не дуже розуміє, якої потужності зброя, її або її рідних може вбити рикошетом», – каже інструкторка.

І хоча Тетяна вважає, що зброя потрібна, все ж-таки радить розуміти, для чого її мати.

«Вільні люди мають зброю. Більшість людей цивільних, які мають мисливську зброю, можуть її використати лише в ближньому бою. Якщо людина не має досвіду ні ближнього, ні дальнього бою й ніколи в житті не стріляла по людях – зброя, швидше, її зажене в гроб. Якщо людина не вміє воювати і хоче покинути місто, то їй не варто йти з будь-якою зброєю і мати на собі якісь мілітарі елементи. Якщо людина, яка не хоче воювати або розуміє, що не вміє, хоче вийти з міста, лишає зброю вдома. Якщо зброя потрапляє не до тих рук, вона може спричинити більше шкоди, ніж користі. Це елементарні речі, які мусить усвідомити кожен. Ілюзія того, що в мене є рушниця, я буду стріляти з вікна, якщо людина живе на 25-му поверсі чи навіть на шостому – це міф, а не реальність. Навряд чи людина в когось влучить з вікна. Або вона вб’є інших цивільних людей швидше, ніж влучить у ворога. Та і не завжди встигне дістати зброю та прицілитися, бо військові все ж більш влучно стріляють», – резюмує інструкторка.

Наявність піаніно не робить з вас піаніста

Мати зброю – не означає бути спеціалістом у користуванні нею, каже Олексій Мартиненко, інструктор з самооборони.

«Як би гарно не працювали правоохоронні органи, вони не здатні захистити усіх. І зараз, у світлі останніх подій, люди розглядають зброю як можливість її застосування для захисту держави. Тому я не бачу небезпеки в озброєнні цивільного населення. Я бачу небезпеку в іншому – у відсутності у більшої частини населення культури поводження з нею», – каже Мартиненко.

Олексій Мартиненко на тренуванні зі стрільби
Олексій Мартиненко на тренуванні зі стрільби

У тому, що зброя цивільному населенню необхідна, інструктор переконаний, але за певних умов. Варто враховувати завдання, матеріальні можливості, врахувати калібр та можливість постачання набоїв.

«Вибір будь-якого спорядження, в першу чергу, визначається завданням. Якщо громадянин є членом підрозділів територіальної оборони й планує застосовувати свою зброю в «службовій» діяльності, то в першу чергу вибір визначається від його позиції в підрозділі. Зі снайпером зрозуміло: тут він може обирати в залежності від своїх матеріальних можливостей. А звичайний стрілець повинен виходити з того, що бій потребує великої кількості боєприпасів. А це вимагає, щоб бійці мали однакову зброю, та ще й у калібрах, які є на озброєнні військових. Простий приклад: підрозділ озброєний гладкоствольними рушницями, це – обмежена ємність магазинів (8-10 максимум), обмежена дистанція ведення вогню (максимум 300 метрів, при застосуванні спеціальних куль та якщо стрілець вміє добре стріляти). Противник, отримавши від своєї розвідки інформацію про таке озброєння, просто не буде підходити на відстань дійсного вогню, стріляючи з автоматів поза зоною вогню рушниць», – пояснює він.

За словами інструктора, ухвалюючи рішення мати зброю, варто враховувати наступні фактори:

  • безпека для оточуючих;
  • достатня ємність магазину;
  • можливість застосування зброї у стресі;
  • можливість застосування зброї усіма здатними на це членами сім'ї;
  • можливість встановлення додаткового спорядження.

«Наявність зброї без навичок її застосування – це загроза, перш за все, для самого себе та близьких. Як казав полковник Купер, «Наявність піаніно не робить з вас піаніста, так само як наявність зброї – стрільцем. Перш за все, треба вміти користуватися зброєю в різноманітних погодних умовах: дощ, мороз, на фоні м'язової та психічної втоми. Все це потребує грамотних тренінгів як на холосту, так і зі стрільбою у тирі, відпрацюванням на місцевості», – каже інструктор.

Навчання стрільців
Навчання стрільців

Кому давати зброю?

Озброєне суспільство – шлях до демократії, вважає підполковник у відставці, ветеран спецпідрозділу «Альфа» В’ячеслав Журавльов, але варто виключити корупційну складову, щоб зброя не потрапила до зловмисників.

«В тій же Молдові та Грузії, або в країнах Балтії багато озброєного населення, і там все добре. Але ми повинні знати, кому ми даємо зброю, щоб не було куплених довідок. Плюс – фахівці, які навчатимуть поводитись зі зброєю, і все буде нормально. У нас дуже багато мисливської зброї, а також нелегальної зброї в місцях збройних конфліктів – це треба мати на увазі. Наша правоохоронна система не здатна це контролювати», – каже Журавльов.

Крім перейняття міжнародного досвіду? варто ще й розробити систему покарань за небезпечне поводження зі зброєю, вважає Журавльов.

«Треба карати людину, яка вживала алкоголь і бере до рук зброю. Покарання має бути максимально велике. Плюс, якщо людина має якусь посаду, не має права цю зброю продавати. Тут як з правами, якщо не маєш прав – не сідаєш за кермо. Так само і зі зброєю: якщо не пройшов навчання і не отримав потрібний дозвіл, який треба продовжувати кожні три роки», – розповідає колишній «альфівець».

Є багато нелегальної

Підтримує ідею масового озброєння цивільного населення і доброволець Олексій Бик, але й наголошує на тому, що все має відбуватися в законний спосіб. За словами Олексія, на руках у населення і так є багато нелегальної зброї, і це є більшою небезпекою для суспільства.

«Для самозахисту – моя позиція незмінна: українці мають право себе захищати. В кримінальному кодексі є стаття 39, яка говорить про вимушену необхідність. Суть її полягає в тому, що іноді, за певних обставин, людина може порушувати певні норми закону, для того, щоб уникнути значно важчих наслідків. Тому закон, який обмежує українців у вільному володінні зброєю, не має сенсу, бо в 2014 році нам довелося його порушувати, щоб уникнути важчих наслідків, і щоб Україна не зникла з політичної карти», – каже Бик.

Олексій Бик
Олексій Бик

«А якщо ми повернемося до нещодавньої історії 2014 року, то побачимо, що поліція нас захищати фізично не здатна, бо саме представники правоохоронних органів відкривали свої сейфи для окупантів і віддавали свою зброю їм. Якби в той момент притомні громадяни мали право легально взяти зброю, то окупація Слов’янська та частини України закінчилась би прямо там. Зброя українцям потрібна, особливо в момент війни, не тільки для самозахисту, а і для захисту своїх конституційних прав і держави», – каже Олексій. Проте, радить не бігти за дозволом на вогнепальну зброю, а довірити оборону країни професіоналам.

«Добровольці у нас готові. В 14-му році війна застала нас несподівано, й ми були зовсім не готові. Сьогодні ж ми врахували ці уроки. Ветерани мають легальну зброю і проходять вишколи. Ми не побіжемо, нам нема куди тікати, це наша земля, ми будемо її захищати. Ми переможемо», – підсумовує доброволець.

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.

  • 16x9 Image

    Дар'я Куренная

    Журналістка Радіо Донбас.Реалії. На Радіо Свобода – з 2016 року. Закінчила Донецький національний університет імені Василя Стуса. У ЗМІ – з 2004 року. До 2014 року працювала в донецьких медіа.

     

XS
SM
MD
LG