«Я ‒ патріот кримськотатарського народу» ‒ Ленур Іслямов

(Продовження, попередню частину читайте тут)

Навіщо Ленур Іслямов має два паспорти? Що пов'язує його з Росією після 15 років життя в Москві? Яких принципів він дотримується? Про це віце-президент Всесвітнього конгресу кримських татар, гендиректор ATR і бізнесмен розповідає у другій частині інтерв'ю Крим.Реалії.

‒ Без чого або кого ви не можете жити?

‒ Без Криму, без сім'ї. Без надії, без віри, що ми повернемося. Якщо ви зараз скажете, що Крим ви вже не повернете, то сенсу жити немає.

‒ Кому варто боятися Ленура Іслямова?

‒ Росіянам, які в Криму. Всім, хто зрадив національний рух кримських татар, зрадив Мустафу Джемілєва ‒ людину, яка створила сьогоднішнє кримськотатарське середовище. Всім людям, які є зрадниками та колаборантами. Ми клеїмо листівки на паркани, ми знаємо, де вони живуть, чим вони займаються. Як сказав Мустафа Джемілєв, ці люди мають поїхати взагалі з Криму, виїхати куди завгодно, але щоб вони там на очі не попадалися.

‒ Інакше що?

‒ Інакше спитають окремо. Те, що вони роблять, ‒ це не просто зрада. Це зрада покоління, ми цього століттями не забудемо. Тому варто нас боятися, не тільки мене.

‒ Патріотом якої країни ви є?

‒ Я ‒ патріот кримськотатарського народу й патріот всіх вільних людей. Я не буду бити себе в груди й кричати, що я патріот чи України, чи Сполучених Штатів Америки, чи якоїсь іншої країни... Ні. Я люблю свій народ, і мій народ має бути гідно представлений в українському правовому полі, наш статус має бути закріпленим.

‒ У вас є два паспорти ‒ український і російський. За двома документами ви живете, будували бізнес. Чи збираєтеся ви відмовитися від російського громадянства?

‒ Театральність ця, спалювання якихось паспортів ‒ це не про мене. Чому в мене ім'я таке ‒ Ленур? Це «Ленін заснував революцію». Чому називали кримських татар такими іменами? Для того, щоб за радянських часів, при тому геноциді зберегти дітей. Не можна було за радянського режиму вбити дитину, яка була імені Леніна.

Ленур Іслямов

‒ Навіщо вам тоді російський паспорт?

‒ Батьки виїхали до Криму (з Узбекистану, де жили після депортації з півострова ‒ КР), а я поїхав до Москви, тому що бізнес все-таки було легше робити там. Отримував паспорт у консульстві російському в Узбекистані. Я, в принципі, й жив би з російським паспортом... Тому що Росія та Україна ‒ це тотожні історії були, не було ніяких питань з цим.

Мама прописала мене в тому домі, де всі (родичі ‒ КР) були прописані в Криму. Щоб ви розуміли, в Криму не було України. Україна тільки з 2014 року мала з'явитися в Криму...

Кримські татари, щоб влаштувати дітей до садка елементарного, мали йти й домовлятися, принижуватися... Це була абсолютно шовіністична історія. Тому батьки виживали в тому середовищі... Вони самі робили для дітей так, як вважали за потрібне.

‒ Що з українською мовою? Чи збираєтеся вивчати її?

‒ Я вивчаю українську мову. Якщо раніше мені потрібно було, щоб мій співрозмовник говорив російською, то зараз я вже автоматично можу перемикатися.

‒ Говорите українською мовою?

‒ Ще ні, але заговорю.

Ленур Іслямов про роботу з Аксеновим, політичні амбіції та деокупацію Криму (відео)

​‒ Що вас пов'язує з Росією сьогодні?

‒ Тієї Росії, яку я знав і любив, де жив більше 15 років, для мене немає. Тому що багато людей за мою позицію від мене відвернулися. Ми токсичні зараз для багатьох, тому що зараз ми, як прокажені... Спілкування загрожує для них втратою бізнесу.

У 50 років все-таки людина має прийти до того, що вона готується жити й пожинати якісь плоди. Я збудував будинок у Гурзуфі, збудував у Москві на Рубльовці будинок... Ви вже розумієте, що вам на старість вистачить. І все це обміняти на те, щоб зараз ви тут бігали, ратували за свободу та інше ‒ це не для 50-річних трохи історія, це мають робити молоді.

‒ Як ви можете визначити успіх своєї сімейної історії?

‒ Мені дуже пощастило з дружиною. Вона разом зі мною розділяла ті тяготи, в яких зараз ми перебуваємо. Вона розуміє, чому так. Я знаю деяких своїх друзів, у яких дружини зовсім, що гріха таїти, кажуть, мовляв, не потрібно радикалізуватися, потрібно залишитися в Криму, перечекати. Ну, інтелігенція... Карамелька за щокою є, а там далі ‒ або шах, або падишах, куди-небудь приєднаємося. Але в нашому випадку це не той формат був.

‒ Дружина вас підтримала?

‒ Абсолютно. Хоча досі мені певну психологічну роботу з нею доводиться проводити, тому що жінка є жінка. Це ми можемо взяти свої речі й поїхати кудись в інше місто. Жінка все-таки збирає свій скарб потихеньку... Вона живе побутовими речами. Жінка більш реалістична, я б сказав.

‒ Вона з вами зараз у Києві?

‒ Звичайно. І діти тут. Хоча зі старшим у нас були проблеми, тому що він у Москві вже вчився. Ми його забрали сюди 2015 року, з великими зусиллями... Його навіть допитували там. Він до якогось моменту не розумів моєї позиції, був іншої думки. Але він зрозумів і погодився з тим, що те, що ми робимо ‒ це правильно.

Ленур Іслямов

‒ Ленур Іслямов ‒ сексист?

‒ Ні, я не сексист. Це не зовсім так вузько, як ви це собі уявляєте. Жінка ‒ більш досконала істота в божественному плані, ніж чоловік. Тільки ви можете продовжувати рід. Вам це дано ‒ зробити людину. Я все-таки за першою освітою лікар і знаю, що таке пологи. Своїх дітей я приймав ось прямо з утроби матері, я сам забирав на ручки й давав їм імена... І я хочу сказати, що ви кращі з нас з усіх, жінки найкращі.

Ми ускладнюємо життя багато в чому й думаємо, що ми можемо без побуту існувати, що ми маємо бути воїнами... При сьогоднішній ситуації чоловіки мають готуватися до того, що їм доведеться вмирати, саме захищаючи жінок. Саме через жінок ми відчуваємо, що ми чоловіки.

‒ В одному з інтерв'ю ви назвали першого заступника міністра інформаційної політики України Еміне Джеппар «красивою козою».

‒ Є прислів'я кримськотатарською мовою: коза ‒ не для того, щоб вона гарна була, вона має давати молоко. Коли Міністерство інформаційної політики вішає білборди в Києві «Крим ‒ це Україна» ‒ що це таке? Що, ми не знаємо, що це Україна? Крим захоплений, тому не білборди потрібно вішати в Києві. Людям потрібні реальні дії, щоб вони знали й відчували кожен день, що про них піклуються.

‒ Ви ж розумієте, як це прозвучало щодо Еміне...

‒ Ні. Тут все зрозуміло має бути. Молока ми не бачимо. Немає ніякого сексизму.

‒ Чи будете ви вибачатися?

Еміне Джеппар

‒ Перед жінкою вибачатися ніколи не соромно. Я можу вибачатися перед усіма жінками, а перед Еміне Джеппар ‒ взагалі десять разів, якщо це її зачепило.

Я не розділяю, є в міністерствах жінки чи чоловіки. Там працюють співробітники міністерств в першу чергу.

‒ Ви політкоректна людина? Як ви ставитеся до ЛГБТ?

‒ Погано ставлюся.

‒ Тобто на Марш рівності ви б не вийшли. Але ви б заборонили його?

‒ Знаєте, я в цьому більш радикальний. Я розумію, що люди мають можливість висловлювати свої думки певні, зокрема і в сексуальному плані. Я би обмежував певні речі, але знову ж таки ‒ це моя думка особиста. Я в цих питаннях, скажімо, не зовсім політкоректний.

‒ Дозволили б ви Марш рівності в Криму після деокупації?

‒ Чесно, ні. Не дозволив би.

(Над текстом працювала Катерина Коваленко)